“Жовтий князь” Василя Барки: викривальна спрямованість


1963 року у Нью-Йорку побачив світ роман В. Барки “Жовтий князь” про штучний голодомор в
Україні 1932-1933 років. Автор написав про те, що сам пережив: “Я теж був на межі смерті”. “Та мука голоду аж до передсмертної лінії жахлива”. Письменник бачив власними очима страшні картини голодної смерті. Він збирав свідчення очевидців тих подій протягом 25 років. Найбільше його вразила історія вимерлої під час голоду української родини, яку йому розповів земляк. Саме вона була покладена в основу сюжету роману.
У передмові до свого роману Барка писав, що голод був запроваджений способами великої війни, “в пограбунку всього харчового й кожної животності: …з нечуваною нелюдськістю, у масовій замучливій смерті”. Мета його, вважає Барка, – підрізати непокірне селянство, вгасити його життєву віру, одночасно обезголовлюючи його: убиваючи інтелігенцію. Барка зображує голодомор на прикладі села Кленотичі й, зокрема, родини Катранників.
Ось як усе починалось. Перед хліборобами, силоміць зібраними до сільради, виступає “промовець”. Починає здалеку, “від самого царизму”. Береться до твердих справ: “індустрії, підкуркульства, саботажу, хлібоздачі, і… корчування”. Мирон Данилович відразу зрозумів суть цієї “політики”: “Так би зразу сказав – давай весь хліб, бо вб’ємо”. “Зламаєм опір і гнізда зметем!”

– ніби відгадав його думки “промовець”.
Так воно й сталось. Брали “глечики із смальцем, надщербнуті, без руки”, “старий клунок з неперевіяним просом”, лахмітини зі жменями зерна, торбинку з фасолею, паляницю зі стола, прикриту рушником. “Бурячки червоні, у діжці, вчепили враз. Котили гарбуза з-під полу і несли полатаний мішечок із соняшниковим насінням. На картоплю в… відерку з проржавілим дном скочили, ніби вовки на телячу печінку”. До цього розбою вже були залучені піонери, які, під орудою партійця, затинали: “Куркуль, віддай хліб. Ти – експлуататор”. А в школі в цей час учили “про партію, як гарно при ній…”.
…Торохтіли підводи, збираючи мертвих і вивозячи їх у степ. Відбирали все, що люди виміняли в містах. Барка пише, що “в селі Кленотичі люди вмирали, як і скрізь на Україні, – і їхній хліб і всяку поживу забрано, а самих покинуто на… гибель; бо держава, використавши силу проти них, як смертельний противник, відняла, крім харчів, також можливість заробити на прожиття”.
А “партійщина” в цей час на своїх “хронічних засіданнях” виголошувала промови “про будівництво щастя”, а в перервах “перехиляла по стопочці і заїдала корейкою і рибцем, і копченою” і “кадила вождеві, ніби божеству, що, мовляв, мудрістю привело до веселого життя – народ, себто всіх, що конають за вікнами”.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“Жовтий князь” Василя Барки: викривальна спрямованість
казка снігуроньчина пісня