Життєвий і творчий шлях – Степан Васильченко


Степан Васильченко (1879-1932 pp.)

Життєвий і творчий шлях

Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) народився 8 січня 1879 р. в місті Ічні на Чернігівщині в бідній селянській родині. Змалку батракував. Але велика сім’я жила дружно, тут панував культ пісні, читали книги.

Батько письменника, вШВКМВі ЯНН який сам був грамотним, намагався будь-що дати освіту дітям, вивести їх у люди. 1886 р. хлопець вступає до Ічнянської п’ятирічної школи. Стає кращим учнем, здобуває право залишитися при школі на два роки стипендіатом для підготовки у вчительську семінарію. Готуючись працювати народним вчителем, займається самоосвітою.

У 1895 р. Васильченко вступає до Корости-шівської вчительської семінарії, де вчиться упродовж трьох років. Продовжує займатися самоосвітою, проймається волелюбними ідеями, пише перші літературні твори. По закінченню навчання (1898 р.) йде вчителювати в с Потоки на Канівщині. Виявляє педагогічний талант і любов до дітей. Відкриває вечірні класи для дорослих. Бореться за навчання рідною мовою, через що потрапляє до числа “неблагонадійних”.

В ці роки Степан Васильченко веде щоденник, займається літературною творчістю. У 1900 р. пише поему про долю селян-переселенців “Розбита бандура”.

Через два роки молодого вчителя переводять до Богуславської школи на Київщині, але через незгоди з місцевим начальством не

працює й року. Бере участь у підпільному гуртку, виявляє пропагандистські здібності, цікавиться фольклором, захоплюється творчістю Шевченка та Марка Вовчка, світовою класикою. Вирішує продовжити педагогічне навчання і в 1904 р. вступає до Глухівського вчительського інституту. В цей час країна знаходилась на порозі революції. Студенти включаються у політичну боротьбу, організовують страйк. Серед організаторів страйку – С. Васильченко.

Провчившись в інституті півтора – роки, залишає навчання, тому що цей заклад не задовольняє його, не сприяє літературній праці. Працює в школі на Полтавщині, потім переїжджає на Донбас “до живого й шумного шахтарського життя”.

Але 1906 р. був безпідставно заарештований разом із двома іншими вчителями. Півтора роки проводить у Бахмутській тюрмі. Там на основі тюремних вражень пише новели “Спасенник” та “Пацанок”.

У 1908 р. хворий на тиф і виснажений письменник виходить на волю і повертається в Ічню до старенької матері. Вчителювати Степану Васильченку було категорично заборонено, і він цілком віддається літературі, а на прожиття заробляє приватними уроками.

З 1910 р. Степан Васильченко живе у Києві, працює журналістом в ліберально-буржуазній газеті “Рада”, пише оповідання “Роман”, “Циганка”, новелу “На чужину”. А вже у 1911 р. вийшла збірка його творів “Ескізи”, куди увійшли оповідання “Мужицька арифметика”, “Роман” і “У панів”. Через рік створено дві новели – “Дощ”, “Дома”.

З початком Першої світової війни письменника було мобілізовано на фронт. Він перебуває на передових позиціях, командує саперною ротою. Пише п’єсу “Не співайте, півні, не вменшайте ночі”, оповідання “Отруйна квітка”, “На золотому лоні”, “Під святий гомін”, “Русин”, “Чорні маки”, “Окопний щоденник” , де показує жахи імперіалістичної бійні. Ці твори входять у збірку “Оповідання”. 1917 року хворого С. Васильченка відправляють у Святошинський санаторій, потім демобілізують.

На початку 20-х pp. Васильченко подорожує з хоровою капелою “Думка” по Лівобережній Україні, спостерігає за життям.

З 1921 р. повертається До педагогічної діяльності, працює у Києві завідувачем дитячим будинком, учителем української мови і літератури Київської школи № 61 імені І. Франка. Керує драмгуртком, очолює шкільну літературну студію. Водночас займається літературною діяльністю.

У ці роки письменником написано новелу ” Мати ” (пізніше змінює назву – “Чайка”), повість “Талант”, оповідання “З самого початку”, “Записки вчителя”. З 1925 по 1928 pp. створює оповідання “Авіаційнийгурток”, “Червонийвечір”, “Олив’яний перстень”, новелу “Лісова новела”, “Літературно-критичні записи “. У1929 році вийшла друком повість “В бур’янах”.

Першого березня 1929 р. в Києві широко відзначено п’ятдесятиліття новеліста.

Але загострення хвороби змушує письменника залишити роботу.

1 серпня 1932 р. Степан Васильченко помирає. Похований у Києві на Байковому кладовищі.

У січні 1979 р. за рішенням ЮНЕСКО прогресивна громадськість світу відзначила 100-річний ювілей Степана Васильченка. ?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Життєвий і творчий шлях – Степан Васильченко
не знаю що стало зо мною