Життєвий і творчий шлях поета – АДАМ МІЦКЕВИЧ КЛАСИК ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

РОМАНТИЗМ У ЛІТЕРАТУРІ

§ 9. АДАМ МІЦКЕВИЧ КЛАСИК ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

В особі Адама Міцкевича польська література здобула талановитого романтика, який висловив усю тугу поневоленої польської душі, її невичерпне багатство та красу. Митець створив у своїй поезії образ батьківщини, що мріє про звільнення, і співця, котрий віддано служить цьому звільненню. Саме життя потребувало появи поета такого таланту, як Міцкевич, аби він засвідчив пробудження польської нації й усіх слов’ян.

Життєвий і творчий шлях поета

Адам Міцкевич народився 24 грудня 1798 року в родині адвоката на хуторі Заосся, недалеко від містечка Новогрудка. Батько його брав участь у повстанні під керівництвом Костюшка, був членом Комісії громадського правопорядку, вважався людиною прогресивних поглядів. Містечко Новогрудок, де минуло дитинство майбутнього поета, входило тоді до складу Великого князівства Литовського. З дитинства поета оточували напівзруйновані пам’ятки середньовіччя, білоруські та литовські перекази й легенди, оповідки людей, що пам’ятали Польщу до того, як вона була поділена між урядами трьох сусідніх держав. Дитинство поета збіглося з часом приходу Наполеона до влади та наполеонівськими війнами. Як і більшість поляків, Міцкевич сприймав французького імператора визволителем Польщі. Ім’я Наполеона залишилося для Міцкевича символом свободи

На

все життя. Рано виникла зацікавленість французькою літературою, зокрема Вольтером. Уже у Вільно, куди поет переїхав у 1815 році, ставши студентом Віленського університету, він перекладає “Орлеанську діву”, пише поему “Машко, князь Новогрудка”, наслідуючи поему Вольтера”Виховання принца”.

У Віленському університеті Міцкевич отримав грунтовні знання з класичної філології і перший досвід громадського життя, а починаючи з 1817 року, бере активну участь в організації таємних студентських патріотичних гуртків “філоматів” та “філаретів” (тобто “любителів науки” та “любителів чесноти”). Товариство філоматів було просвітницьким, Міцкевич керував секцією літератури та моральних наук. Але політичні проблеми теж обговорювалися на засіданнях. У своїх доповідях Міцкевич говорив про приниження Польщі під владою російського імператора Олександра І, посилаючись на Гомера, який сказав, що боги забирають у раба половину душі, доводив, що рабство – ганебний стан людини.

У 1819 році поет переїздить у Ковно, де стає вчителем. Тут йому випало на долю пережити палке почуття до аристократки Марії Верещак. Страждання цього неподіленого кохання зробили близьким поету образ Вертера з роману Гете, внесли у творчість дантівську тему високого кохання. Визначний твір тих років – “Ода до молодості” (1820), в якій Міцкевич закликає на подвиг в ім’я батьківщини. У цей період Міцкевич виявив глибокий інтерес до творчості Данте, Петрарки, Шекспіра, Гете, Шиллера, вивчав польську літературу.

З 1818 до 1821 року Міцкевич працює над створенням балад. Вони увійшли в перший том творів, надрукованих 1822 року. У передмові до цього видання Міцкевич говорить про романтичну літературу й необхідність її розвитку на польському грунті.

У 1823 році вийшов друком другий том творів Міцкевича, до нього ввійшли поеми “Гражина” і “Дзяди”.

23 жовтня 1823 року Міцкевича заарештували за участь у діяльності товариства філаретів. У квітні 1824 року його випустили на поруки, але присудили до вигнання в “далекі від Польщі губернії Росії”. Заслання тривало чотири з половиною роки. На щастя, пройшло воно у Петербурзі, Одесі, Москві – центрах російської культури.

7 листопада 1824 року Міцкевич приїхав у Петербург. Його тепло приймають петербурзькі поляки, завдяки яким Міцкевич знайомиться з творчою молоддю, із літераторами й художниками.

Царські урядовці прийняли рішення не тримати польських філаретів у столиці, а надати їм можливість вибрати собі місце заслання. Міцкевич обрав Одесу.

На Україні, зокрема в Одесі, де він мав працювати вчителем у Рішельєвському ліцеї, Міцкевич перебував протягом дев’яти місяців, цікавлячись громадським і культурним життям міста, українською народною творчістю та історією. Майже відразу після прибуття в Одесу Міцкевич потрапив у любовну пастку Кароліни Собанської, яка була причетна до діяльності генерала Вітта, таємного царського шпигуна. На запрошення Собанської Міцкевич вирушає у подорож до Криму.

Одеські й кримські враження відбились у збірці “Сонети”, яка вийшла друком у 1826 році. Книга відкривається любовними сонетами, в яких зображені найтонші відтінки любовного переживання.

Польські критики розійшлися в оцінках цієї збірки Міцкевича. Романтики сприйняли їх із захватом. Класицисти вважали, що це взагалі не поезія. Російський поет П. Вяземський запропонував читачам прозові переклади сонетів, доводячи, що головне в цих віршах – дух непримиримості з духовним поневоленням.

Восени 1825 року Міцкевич отримав дозвіл залишити Одесу і виїхати в Москву. Дорогою він зробив зупинку в Харкові, де познайомився з відомим українським письменником П. Гулаком-Артемовським, унаслідок чого з’явився переспів балади “Пані Твардовська” українською мовою.

У Москві Міцкевич обійняв скромну посаду чиновника канцелярії генерал-губернатора. Жив тихо, бо боявся арешту: після трагедії на Сенатській площі слідство шукало зв’язків із декабристами.

Восени 1826 року Міцкевич уперше зустрівся з Пушкіним. Це сталося в домі С. Соболевського, куди Міцкевича запросили московські друзі послухати уривки з пушкінської драми “Борис Годунов”, яку читав сам автор. Пушкін читав рівним і спокійним голосом, але як тільки він скінчив, вибухнула буря оплесків. Міцкевич тоді сказав латиною: “Ти будеш новий Шекспір, якщо дозволить доля”. Потім у Москві вони зустрічалися ще кілька разів, багато наодинці розмовляли.

21 лютого 1828 року виходить друком поема “Конрад Валленрод”, над якою Міцкевич працював увесь 1827 рік. Цей твір дістав високу оцінку Пушкіна, який навіть переклав російською вступ до поеми.

На початку 1828 року Міцкевич переїздить у Петербург, де живе до травня 1829 року. Його приймають у високоосвічених і шляхетних колах, зокрема в літературному салоні княгині 3. Волконської. У цей період він часто зустрічається з Пушкіним, багато перекладає з творів Данте, Петрарки, Гете. Але протягом усього цього часу Міцкевич прагне здобути дозвіл виїхати за кордон. Нарешті, за допомогою Ф. Булгаріна він отримав закордонний паспорт і у травні 1829 року назавжди залишив Росію.

Міцкевич вирушив у подорож до Веймара, де зустрівся з Гете, потім у Швейцарію й Італію. У Римі він дізнався про повстання в Польщі, яке розпочалося в листопаді 1830 року. Міцкевич не повірив у сили повстанців, тому вирушив на батьківщину лише через кілька місяців, коли дістатися Варшави було майже неможливо. Він зупинився в Познані, на австрійській території, шукав можливості зустрітися з очевидцями повстання. Героїзм повстанців вразив поета. Міцкевич знову звернувся до балади, намагаючись у поетичному слові передати свої враження від тих подій. Так виникли балади “Смерть полковника”, “Ордонів редут” та інші. У червні 1832 року Міцкевич залишив Познань і вирушив у Дрезден, потім Париж. У Дрездені була завершена третя частина поеми “Дзяди”. Головна її тема – осуд тиранії, засудження царизму.

У 1832-1834 pp. Міцкевич працює над поемою “Пан Тадеуш”. Задуманий цей твір був як поема-ідилія, на зразок “Германа й Доротеї” Гете, але в процесі роботи Міцкевич створив широке епічне полотно. Міцкевич намагається розкрити причини загибелі старих звичаїв, народження нових характерів, історичну необхідність оновлення в умовах боротьби за незалежність. Уособленням нового покоління борців є пан Тадеуш. Максим Рильський порівнював цю поему Міцкевича з пушкінським “Євгенієм Онєгіним”, вважаючи її такою ж енциклопедією життя старої Литви, як роман Пушкіна – російського життя.

У червні 1834 року Міцкевич одружився з Целіною Шимановською, дочкою відомої піаністки. У цьому шлюбі народилися дочка Марія та двоє синів – Владислав та Юзеф. У 40-ві роки Міцкевич відходить від поетичної творчості, займаючись публіцистикою і викладацькою роботою. Він читає лекції з історії римської літератури в Лозанні, курс лекцій з історії слов’янських літератур у Парижі.

У 1849 році Міцкевич спробував видавати у Парижі інтернаціональну газету, яку незабаром закрили за пропаганду революційних ідей. У березні 1855 року, осиротивши дітей, померла дружина поета. У листопаді 1855 року Міцкевич вирушив у Константинополь, щоб узяти участь у турецькій війні проти Росії. Він сподівається створити польський воєнно-революційний загін. Але цієї мети він не досяг.

26 листопада 1855 року поет помер у Константинополі від холери. У 1856 році прах Міцкевича перевезли у Париж на цвинтар Монморансі, а 4 липня 1890 року прах польського поета перевезли у Краків.

Поміркуйте і дайте відповідь

Схарактеризуйте суспільно-політичну ситуацію в Польщі наприкінці XVIII – на початку XIX ст. Як вона вплинула на розвиток романтизму в польській літературі?

3 якими громадськими організаціями був зв’язаний А. Міцкевич у молоді роки? Що приваблювало його у програмі цих товариств?

За що і коли поет був висланий з батьківщини? Назвіть країни, де він жив у вигнанні. Як він переживав розлуку з вітчизною?

Яке значення Росії й України в житті Міцкевича? Назвіть видатних представників російської та української культур, що справили вплив на поета.

Які твори визначають основні віхи творчого шляху митця?

Знайдіть творче рішення

Як письменник розумів своє поетичне покликання? У чому виявився дієвий, активний характер його романтизму?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Життєвий і творчий шлях поета – АДАМ МІЦКЕВИЧ КЛАСИК ПОЛЬСЬКОГО РОМАНТИЗМУ
всеволод нестайко троє за парканом читати онлайн