З ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ – УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

З ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ

Класицизм (від лагин. classicus – взірцевий, першокласний) – напрям у європейському мистецтві й літературі XVIII ст., який орієнтувався на античні зразки, що проголошувались ідеальними, класичними, гідними наслідування. Він вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотримання чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних “поетиках” (наприклад, у “Мистецтві поетичному” Н. Буало).

Для драматургії це “правило

трьох єдностей” – часу, місця і дії. Правило єдності часу вимагало, щоб дія драматичного твору відбувалася за один день; правило єдності місця полягало в тому, щоб дія драматичного твору відбувалася в одному місці (наприклад, у будинку Журдена, героя комедії Мольєра “Міщанин-шляхтич”); правило єдності дії вимагало, щоб основна дія драматичного твору не переривалася сторонніми сюжетними лініями.

У мовному оформленні творів класицизм орієнтувався на теорію трьох стилів (високого, середнього, низького), вимагалися ясність і чистота мовних висловів.

Існувала також чітка ієрархія жанрів літератури:

найважливішими, “високими” вважались античні (трагедія, епопея, ода, дидактична поема). Підкреслену нормативність помітно вже на рівні ієрархії літературних родів. Найпрестижнішою вважалася драма, яка поділялася на жанри: “високу” трагедію та “низьку” комедію. Комедія бувала і віршована, і прозова, тоді як “висока” трагедія писалася виключно віршами! Згідно з приписами класицизму, змішувати жанри (наприклад, із комедії і трагедії робити трагікомедію) категорично заборонялося.

“Високі” жанри призначалися для високих суспільних станів (передовсім дворян), а “низькі” – суспільним низам (міщанам, селянам).

Класицизм досяг найвищого розквіту у Франції, поширившись майже по всій Європі, особливо в тих країнах, де були сильні монархічні режими.

Найнидатнішими представникам літератури класицизму були П. Корнель, Ж. Расін, Мольер, Н. Буало, Ж. де Лафонтен, Ф. Малерб; згодом Вольтер (Франція); А. Поуп (Велика Британія).

Митці класицизму хаотичності, ілюзорності й швидкоплинності навколишнього світу протиставляли підкреслені упорядкованість, нормативність і “незмінність” законів мистецтва.

Філософським підгрунтям класицизму був раціоналізм (від латин. ratio – розум) – учення, яке стверджувало, що головним інструментом пізнання світу є – розум. Раціональне проголошувалося вищим за емоційне, тому безумовна перевага в літературній творчості надавалася роздумам, а не почуттям.

Теоретики класицизму закликали не до спонтанної творчості, не до миттєвого осяяння, а до добре продуманого аналітичного процесу: “Ви вчіться мислити, тоді уже писать” (Н. Буало). Теорію класицизму створили не відразу. Біля її витоків стояли Ф. Малерб, Ж. Шаплен, Д’Обіньяк і М. Буало. Виняткове місце тут належить Ніколи Буало, який написав віршований трактат “Мистецтво поетичне” (1674). Він продовжив усесвітню традицію повчання поетичною мистецтва, яку започаткували Арістотель і Горацій. У своєму трактаті Буало акцентував увагу на суспільній функції літератури. на відповідальності поета перед суспільством, стверджуючи, що етичне (моральне) має бути тісно пов’язане з естетичним.

Відомий казкар Шарль Перро саме тоді започаткував дискусію, у якій стверджував, що сучасна література краща за античну. Фактично це були зачатки порівняльного літературознавства (компаративістики), а кращим тогочасним байкарем був Жан де Лафонтен (“французький Езон”).

Героя літературного твору класицисти часто наділяли однією – двома основними рисами характеру. Позитивні риси – чесність, вірність, доблесть, талановитість притаманні персонажам античної або національної історії, представникам панівної верхівки. Негативні риси – хитрість, підступність, недоумкуватість – властиві переважно вихідцям із соціальних низів.

Література класицизму своєрідно орієнтувалася на станову монархію. У “високих” жанрах (трагедія, поема, ода) героями виступали переважно аристократи. Герой зображувався зазвичай під час виконання державного обов’язку, який переважав особисті почуття. Твори класицизму пропонували образ “взірцевого героя”, були прикладом для наслідування громадянами держави, виховували читача.

Тематика цих творів мала бути суспільно важливою, основна тема – держава й особливість. Типовим для класицистичної дії є конфлікт особистого й державного інтересів на користь останнього.

Композиція класицистичного твору усталена й нормативна: вимагалося суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість будови, чіткість, ясність, простота викладу, єдність почуття в ліриці.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

З ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ – УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ


мої домашні обов язки
З ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ – УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ