ЯК НЕ ЛЮБИТЬ ТОЙ КРАЙ


Літературне читання 4 клас – О. Я. Савченко – Освіта 2015

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ. ЯК НЕ ЛЮБИТЬ ТОЙ КРАЙ…

Художники малюють картини фарбами, а письменники створюють образи словами.

У творах, які ти прочитаєш, про явища природи, людську працю написано так влучно і виразно, що ці картини можна побачити у своїй уяві, відчути ставлення автора до зображеного.

Читаючи, звертай увагу, які настрої та почуття передано у творах, які слова вжито, щоб змалювати побачене; учися порівнювати різні за змістом і жанрами твори.

ЯК НЕ ЛЮБИТЬ ТОЙ КРАЙ

Як не любить той край

Де вперше ти побачив

Солодкий дивний світ,

Що ми звемо життям,

Де вперше став ходить,

І квіткою неначе

В його теплі зростав,

І усміхавсь квіткам!

Володимир Сосюра

1. Про який край пише поет? Прочитай.

2. Як ти вважаєш, поет запитує чи стверджує?

3. З яким почуттям ти прочитаєш вірш? Поясни.

4. Вивчи вірш напам’ять.

Видатна поетеса, наша сучасниця Ліна КОСТЕНКО оспівує красу рідного краю так сильно і натхненно, що її слова хочеться запам’ятати.

УСЕ МОЄ, ВСЕ ЗВЕТЬСЯ УКРАЇНА

…Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тя́млю1, що воно за диво, –

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадли́во2,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє, все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлі́нна3,

Що хоч спинись

і з Богом говори…

1 Не тя́млю – не розумію.

2 Незрадли́вий – вірний, не здатний на зраду.

3 Нетлі́нна – тут: вічна.

1. Перечитай вірш мовчки. Зверни увагу на вислови: “сліпну від краси”, “спинись і з Богом говори”, “усе як є”, “усе моє”, “краса висока й нетлінна”.

2. Читаючи вголос, передай своє ставлення до змісту вірша. Які слова вимовиш із більшою силою голосу? Де буде найбільша пауза?

3. Обміняйтесь думками! Які почуття автора до рідної землі передають згадані вище вислови?

ВОСЕНИ ПАХНЕ ЯБЛУКАМИ

Настрій

Тихий осінній день. У яблуне́вому саду літають джмелі. Ось вони помітили яблуко, що впало з дерева і лежить на землі. З яблука тече солодкий сік. Обліпили яблуко джмелі. Зайшло сонце. А в саду пахнуть яблука, нагріті сонцем. Десь заспівав цвіркун. Коли це з яблуні на землю впало яблуко – гуп… Цвіркун замовк. Пролетів споло́ханий птах. Десь за лісом у нічному небі спалахнула зірка. Знову заспівав цвіркун.

Уже й місяць виплив на небо, а яблука пахнуть гарячим сонцем.

Катерина Білокур. Богданівські яблука

Василь Сухомлинський

1. Що побачив письменник? Що почув? Які запахи відчув?

2. Чи доводилося тобі милуватися красою осіннього саду, відчувати його запахи і барви?

3. Який настрій створює описана картина?

Пригадай, що ти вже знаєш про видатну українську художницю Катерину Білокур. Які картини тобі відомі? Про що вони?

Попрацюйте разом! Розгляньте картину “Богданівські яблука”. Що зображено в центрі? Які яблука за кольором, формою? Опишіть хустку, на якій вони лежать. Що служить обрамленням картини?

Які почуття передала художниця? Яке враження справила на вас картина?

Прислів’я

– Вересень пахне яблуками, а жовтень – капустою.

– Який сад, такі і яблука.

У віршах поета Олександра ОЛЕСЯ (1878-1944) краса природи перелита в мелодійне слово.

Кожне літо хлопчик проводив у селі Верхосу́ллі у свого діда Василя Грищенка.

Від нього він почув безліч народних легенд, казок, пісень. Тут у майбутнього поета виникла любов до рідної природи та українського слова. Олександр Олесь згадував:

“Дитинство мені уявляється одним золотим днем. І все, що я бачив там, у степу, в саду, на річці Сулі, здається мені суцільною казкою природи”.

Коли читаєш вірші Олександра Олеся, відчуваєш, що поет звертається до кожного з нас: полюби ці трави, квіти, степи, пізнай усе живе!

СТЕП

Степ весною – наче килим,

Сонце кидає нитки,

Вишиває візерунки,

То розво́ди, то квітки́.

Зеленіє степ весною,

З кожним днем пишніш стає,

То обсиплеться росою,

То враз пахощі поллє.

Степ у літі – наче море,

Розіслався навкруги́,

Хто його обі́йме зором,

Хто угледить береги?!

Ось подув південний вітер,

Захиталось море трав.

Справді, гляньте: степ широкий

Буйним сизим морем став!

Мов пустеля неоглядна,

Степ пожовклий восени.

Мов пісок, рудіють трави,

Не шумлять уже вони.

Не почуєте вже співу

Голосних дзвінких пташок,

Не побачите ніде́ вже

Ні розводів, ні квіто́к.

Степ зимою – мов перина,

Біла, рівна і м’яка.

Спить на ній зима холодна –

Баба люта і лиха.

Мертвий сон старої баби

Злі морози стережуть,

Доки їх вітри південні

У яри не заметуть.

1. Прочитай, як поет описує степ у кожну пору року.

2. Знайди порівняння. Чому степ виглядає по-різному: наче килим, наче море, мов пустеля, мов перина?

3. Яким рядкам вірша відповідають малюнки? Що нового вони відкривають спостережливому оку?

4. Попрацюйте разом! Які прикметники вжито для опису степу, моря, пташок, зими?

5. Які образні вислови виявилися для вас новими, несподіваними? Назвіть слова-рими.

6. Поміркуйте, якими мають бути інтонація і темп читання кожної строфи вірша. Які слова слід виділити логічним наголосом, які прочитати запитально, а які – заклично?

Вивчіть вірш напам’ять.

ЛІТНІЙ РАНОК

Боже, як гарно буває літнього ранку, коли сходить сонце! Лу́ки вибли́скують ро́сяними краплинами, наче дорогими самоцвітами. Пташки́, що ховалися на ніч десь по очеретах, випурхують із своїх схованок. Легенькою пеленою здіймається туман над рікою. А гори під яскравим сонячним промінням вкриваються позолотою й блиском. Від світла й тепла життєда́йного сонця розливаються чудові пахощі трав і квіток. Усе навкруги́ прокидається від сну, набирає жвавості.

Марко́ Вовчо́к

1. Зверни увагу, як літнє сонце змінює пейзаж.

2. Як описано дію світла і тепла? Прочитай.

3. Про які рослини згадує автор?

ЛІТНІЙ ДЕНЬ

Блакитне небо дихало на землю теплом. Полові́ли1 жита́ й вили́скували на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову стрічку на зелену траву. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. І над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, лунає в повітрі весела пісня жайворонка.

1 Половіли – достигаючи, ставали жовтого кольору.

Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квітів.

Михайло Коцюби́нський

1. Назви кольори, які передають барви природи. Які звуки почув автор?

2. Які рослини привернули увагу письменника?

3. Які рядки опису тобі хочеться вивчити напам’ять?

4. Порівняйте прочитані описи природи “Літній ранок” і “Літній день”. Що є спільним у їхньому змісті? У ставленні авторів до природи? Чим вони відрізняються?

Луки виблискують росяними краплинами; життєдайне сонце; повилась річечка; наче стрічка; кучерявий зелений ліс; чудові пахощі.

ЄВША́Н

…Ця квіточка, про яку я зараз розповім, народжується не на землі, а в душі людини. Це почуття любові до рідної землі, до батьківщини. І розкривається воно від запаху чарівного зі́лля з непримітними суцвіттями. А зветься це зілля – євшан. Існує легенда, що людина, котра зовсім забула свою вітчизну, мову, звикла до чужини́, вдихнувши полино́вого запаху євшану, згадує дитинство, маму, її колискові пісні. І тоді розуміє, що її сите і забезпечене життя на чужині нічого не варте. А збагнувши це, повертається додому.

Отака чарівна ця рослинка – квітка євшан.

Надія Кир’я́н

1. Прочитай мовчки. Розкажи, чим особлива ця квітка.

2. Що найбільше запам’яталося із прочитаного? Поділися цим із рідними або друзями. А що нагадує тобі про рідну домівку?

3. Раджу тобі також прочитати легенду “Євшан”, що її переповіла українська письменниця Зірка МЕНЗАТЮК.

Письменник Григір ТЮТЮННИК (1931-1980) народився на Полтавщині в селянській родині.

З дитинства він ріс чутливим до природи хлопчиком, у простому і буденному міг побачити незвичайне і цікаве, уважно прислухався до розповідей бувалих мисливців, рибалок, лісників.

Дитячі враження не забулись і з часом відбились у його чудових творах. Це збірки оповідань та повістей для дітей “Ласочка”, “Лісова сторожка”, “Степова казка”, “Однокрил”.

Підзоло́чений, скі́млення, дзяволи́ть, дрібуши́ть.

ЛА́СОЧКА

Як сонце тільки-но червонило небо на сході, Арсен уже сидів у човні біля своєї верби і пильнував за вудками. В лісі бродив туман, підзолочений сонячним промінням, туркотіли при́путні1, вистукували дзьобами дятли, а іноді лунко тріщало галуззя і було чути: хро-хро… хря-хря…

Арсен знав, що то ве́при з виводками вепренят вертаються з нічного пасовиська у свої сховища…

А одного разу, коли Арсен, зігрітий сонцем, куняв у човні, то підводячи, то опускаючи голову, за спи́ною в нього почулося тоненьке скі́млення. Арсен прокинувсь і огледівся.

1 При́путень – лісовий голуб.

Високо на кручі, супроти човна, схиливши голову на́бік, стояло лисеня. Воно дивилося трохи здивованими і зовсім не хитрими очима. Потім перевело погляд у задок човна і облизнулося: на дні, засланім травою, лежала риба.

– Ану! – сказав Арсен і ляснув себе долонею по коліну.

Лисеня трохи позадкувало, проте не втекло.

– Бойове, – сказав Арсен. – То що тобі – рибки закортіло?

Лисеня тоненько пискнуло.

– Ну, на вже, – Арсен трохи подумав і додав: – Ласочка…

Рибина летіла вище лисеняти, але воно прудко підскочило й ухопило її передніми лапами.

– Молодця! – похвалив Арсен і заходився міняти наживу.

А коли озирнувся, лисеняти вже не було.

Однак наступного ранку воно прийшло знову. І знов Арсен кинув рибину. Одну, бо лисеня більше не просило.

Так вони й потоваришували. Незабаром лисеня вже знало, що його звати Ласочка і що коли Арсен каже: “Встань!” або “Ляж!”, то треба встати або лягти. Знало також і те, що риба інколи не клює. Сидить-сидить Арсен, а поплавки на його вудках ані ворухнуться. Тоді Ласочка не скімлила і не молотила хвостиком по землі, як завжди, побачивши у човні рибу, а лягала в траву і ждала.

Арсенові набридало дивитися на нерухомі поплавки, і він часто-густо засипав. Сидить і спить. А якось чує крізь сон: Ласочка дзяволи́ть1. Прокинувся, аж поплавка на одній вудочці немає, поринув. А лисеня на кручі вухами пряде́2, передніми лапами дрібушить-витанцьовує од нетерплячки. Вхопив удочку, смик – є окунь.

1 Дзяволи́ть – попискує, підвиває.

2 Вухами пряде́ – ворушить вухами.

– На, Ласочко, це ти спіймала! – весело сказав Арсен і кинув окуня на кручу. З того дня він вже не боявся спати, бо як тільки поплавок ворухнеться, то Ласочка його і розбудить.

Так вони й рибалили вдвох.

Потім настала довга-довга зима. Ліс прибрався в іній та ожеледь. І не співали вже в ньому птахи, тільки вітер ночами завивав у гіллі. Старий Арсен уже не ходив на річку, але часом згадував Ласочку: де-то вона тулиться в таку холоднечу?

Авесною, коликригаскреслаісонцевгрілоземлю, однісАрсенчовнанарічку, полагодиввудкиізнову, якторік, сівловитирибу-бабітавнукамнаюшку. Вудитьтавсе озирається:чинема, бува, Ласочки? Раз, івдруге, івтретє – немає…

А вчетверте озирнувся – стоїть на кручі велика пухнаста лисиця з розумними, але зовсім не хитрими очима, а поруч неї – лисеня.

– Ласочко? – невпевнено покликав Арсен. Лисиця задріботіла передніми лапами, замолотила хвостиком по землі й лягла. Лисеня ж, побачивши в човні́ рибку, облизнулося й тихенько заскі́млило.

– Те-те-те… – весело сказав Арсен. – Це що ж виходить: я увесь ваш рід годуватиму?

І кинув на кручу рибину.

Лисеня спіймало її передніми лапами і стало їсти. А Ласочка сиділа нерухомо, пильно стежачи за поплавками… З того часу вони рибалили втрьох.

1. Прочитай оповідання мовчки. Знайди опис ранку. Які фарби і звуки сповіщали його прихід?

2. Коли вперше Арсен зустрівся з лисеням? Чому він назвав його Ласочкою?

3. Попрацюйте разом! Знайдіть опис зовнішності лисиці, її рухів, голосу. З чого видно, що Ласочка була розумною, терплячою, спостережливою? Як вона “розмовляла”?

4. Як Арсен упізнав Ласочку в дорослій лисиці? Якими ви уявляєте зовнішність і характер старого рибалки? Прослідкуйте за текстом, які почуття він виявляв під час спілкування з Ласочкою.

5. Знайдіть в оповіданні зачин, основну частину і кінцівку. Складіть план і підготуйтесь до переказу прочитаного.

6. Хто читає швидше? Знайдіть абзац, де є слова: він часто-густо засипав; вчетверте озирнувся-, лисиця задріботіла.

7. Пофантазуйте! Як можна продовжити цю історію?

Прислів’я

– Як дбаєш – так і маєш.

– Щоб рибку з’їсти, треба у воду лізти.

– Не спитавши броду, не лізь у воду.

Пригадайте, що вам відомо про мистецтво опішнянських майстрів. Де розташоване село Опішня? Чим славляться майстри цього краю?

Опішня́нських, фантасти́чний, майсте́рності.

СПІВУЧА ГЛИНА

(Скорочено)

Чи може глина співати?

Барвистим квітковим орна́ментом славиться Опі́шня на Полтавщині. Зустріч з мистецтвом опішнянських майстрів – це хвилююча подія. М’які, плавні лінії макі́три, бари́льця, бакла́ги, куманця́, миски, глечика ввібрали невичерпну фантазію гончарів. Соковитий розпис надає виробам святковості.

Сама́ розкішна полтавська природа з її яскравими барвами відображена в радісному опішня́нському ро́зписі. Це жовтогарячі соняшники, квітучі мальви, тюльпани, важкі грона винограду, кетяги калини, а серед цього буяння трав і квітів – розкішні птахи, фантастичні риби. Це несе відбиток винахідливості, уміння майстра. Розпис виконують вільно, від руки, що надає роботам щирості, безпосередності.

Здавна Опішня здобула славу гончарського осередку. Тут виробляли побутовий і святковий посуд, який збагачував обладнання хати, вносив красу в буденне життя. Невичерпна фантазія і велика майстерність місцевих майстрів сприяли визна́нню виробів, їх охоче розкуповували. Виставками і конкурсами майстерності були знамениті сорочинські ярмарки.

Ще й тепер побутує в Опішні фігурний посуд. Здавна місцеві майстри виробляли своєрідні ліплені посудини у вигляді тварин. Найчастіше це були зображення баранів, козликів, бичків, коників та ін. Раніше такі вироби використовували як святковий посуд. Без баранця не відбувалося жодне весілля, бо, за народним звичаєм, вважалося, що він приносить щастя молодим. А хіба можна уявити святковий стіл без куманці́в? Господиня обхо́дила гостей, наливаючи в чарки по черзі з кожного, що були почеплені на руку по кілька штук одночасно.

Зараз фігурний посуд насамперед – окраса хати. Його виробляють далеко не всі майстри. Ця робота вимагає великого хисту і вправності, уміння сформувати на гончарному крузі й майстерно з’єднати в єдине ціле окремі частини – тулуб, шию, ноги. Кожний твір захоплює глядачі́в своїми формами, фарбами, досконалістю виконання. Це і є найвища ознака майстерності художника, у руках якого оживає глина.

Тетяна Ка́ра-Васи́льєва

1. Які нові слова трапилися тобі в тексті?

2. Знайди і прочитай, який посуд виготовляють в Опішні. Чому люди здавна охоче його розкуповували?

3. У чому складність виготовлення фігурного посуду?

4. Як ти зрозумів зміст останнього речення?

5. Попрацюйте в парі! Поставте один одному запитання за прочитаним. Складіть опис одного з куманців, використовуючи слова з тексту.

Жовтогарячі соняшники, невичерпна фантазія, розкішна природа, святковий посуд, буяння трав, досконалість форми, майстерність художника.

Завітайте до музею!

Про давнє і сучасне мистецтво гончарства ви можете дізнатися, відвідавши музей в Опішні.

Спланувати свою подорож вам допоможе сайт Національного музею – заповідника українського гончарства в Опішному: opishne-museum. gov. ua

Іскри́ться, розпросте́р, терико́ни, невпи́нний.

СКІЛЬКИ РІЧО́К В УКРАЇНІ?

Угорі орли літають,

А внизу потоки грають.

Не відома горам тиша:

Буйні води котить Ти́са,

Ри́не* Прут і Латори́ця,

Черемоші два іскряться:

Один – Білий, другий – Чорний,

Кожен смілий та проворний…

Під Карпатами Дністе́р

Тихе плесо розпростер,

Як волошки, голубий

У Дністер впадає Стрий.

А по той бік гір чимду́ж

Поспішає долом Уж.

А над У́жем, кожен знає,

Місто Ужгород зростає!

Крізь Донбас повз терико́ни1

Мчить Доне́ць без перепони, –

Шлях верстає гін2 за гоном,

Щоб з’єднатись з тихим Доном.

Ось Дніпро біжить невпинний,

Річка – символ України.

На зеленій на Десні

Просто диво навесні.

І на Во́рсклі у свіча́до3

Полтавчанки зо́рять4 радо.

України крайній пруг5

Обмива Захі́дний Буг.

Володимир Лучу́к

1 Терико́н – насип із пустої породи біля шахти.

2 Гін – тут: частина шляху.

3 Свіча́до – дзеркало.

4 Зо́рять – тут: дивляться.

5 Пруг – край чого-небудь.

Дана – богиня води

1. Скільки річок згадано в тексті? Які ознаки кожної з них?

2. Прочитай, у яких краях вони протікають.

3. Читаючи, звертай увагу на межі речень і розділові знаки.

4. Попрацюйте разом! Чи є у вашій місцевості згадані у вірші річки? Розкажіть про свої улюблені річки.

Чому Дніпро називають символом України?

ЗАГАДКА-ДОБАВЛЯНКА

Наче скло прозоре,

То біжить у море

В’ється синя стрічка,

Безупинна….

Степан Жупанин

Сві́тязь – найглибше в Україні озеро. Багате озерами Українське Полісся! У найдальшому його закутку́, у північно-західній частині, ніби дорогоцінне голубе намисто розсипалось. То виблискують на сонці ни́зки озер, серед яких і Світязь, не найбільше, але найгарніше озеро України. Однак Світязь таки утримує першість серед інших наших озер. Світязь – найглибше в Україні озеро! Озеро Світязь – казкова пісня, мальовнича ознака Полісся, оспіваного в поезії Лесі Українки, Ліни Костенко.

(З енциклопедії для дітей “Гідросфера. Вода і водойми”).

Я ХОЧУ НА ОЗЕРО СВІТЯЗЬ

Я хочу на озеро Світязь,

В туман таємничих лісів.

Воно мені виникло звідкись,

У нього сто сот голосів.

Воно мені світить і світить,

Таке воно в світі одне.

Я Світязь! Я Світязь! Я Світязь!

Невже ти не чуєш мене?!

Ліна Костенко

Ни́нішньої, при́звід, чисті́ший, неприка́яними.

Причина і наслідок

НЕ ЗАБУВАЙ ПРО ДЖЕРЕЛО

Учитель питає: “Бачите, діти, ось цей спалений сонцем пустир у долині?”

– Бачимо, – відповідають діти.

– Тож послухайте бува́льщину. Ось тут, на місці цього пустиря, багато років тому був глибокий ставок, аж до села, що розкинулось ген під горою. Можна було випливти човном на середину й веслувати аж до он тих дубів, їх тоді там багато було, а тепер три лишилося, та й ті всихають… На бере́зі верби росли. У лісі водились білки.

То старовинне козацьке село. Викопали тут ставок запорожці після битви під Жовтими Водами. І поселились на його бере́зі. Та стали помічати, що ставок мулом заносить. Зійшлися селяни на раду й ухвалили: кожен, хто скупався в ставку, мусить набрати відро мулу й винести аж туди, за балку, й висипати в поле.

Люди й дотримувались цієї ухвали. Над ста́вом, на вербових кілках, висіли дерев’яні відра. Для дорослих чоловіків – великі, для жінок, підлітків – менші, для дітей – маленькі. Тільки той, що був у матері на руках, не віддячував працею за радість і задоволення.

Ставок ставав чистіший і глибший. Та ось хтозна-звідки приїхала в село сім’я – батько, мати, четверо синів і дві дочки. Усіх їх прозвали Неприкаяними. Поселились вони на околиці, недалеко від ставка. І дорослі й діти з весни до осені купалися в ставку, а за відра й не брались.

Спочаткулюдиякосьнезверталинатеуваги. Апотімсталипомічати, щочималопідлітківтаксамороблять:купаються,

Амулуневиносять.

Старі люди бралися повчати молодь: “Що ж ви робите?” А підлітки їм:

– Раз Неприкаяним можна, то й нам не гріх…

Лихий призві́д – людям заохота. Багато підлітків, а потім і дорослих стали приходити купатися після смеркання, щоб ніхто не бачив…

Старі хитали головами, та вдіяти нічого не могли. Дерев’яні відра, що висіли на вербових кілках, розсохлись, розсипались, а потім зникли.

Старий звичай забули.

Кожному думалось: “На мій вік вистачить”. Та ставок мілів, перетворювався на болото, заростав бур’яном. Настав час, коли вода тут затримувалась тільки весною. А потім і того́ не стало.

І ставок щез. Тільки спогад про нього зберігся. Подумайте над цією бувальщиною, діти. Напившись води, не забувайте про джерело, з якого вона витікає.

Василь Сухомлинський

1. Прочитай мовчки. Підготуйся відповісти: яким був ставок у давнину, як селяни берегли його.

2. Поміркуйте разом! Чому і як щез ставок?

3. Знайдіть слова, які передають головну думку твору. Як ви їх розумієте? Поставте одне одному запитання за прочитаним.

4. Який зміст передає вислів “лихий призвід – людям заохота”? Як це виявляється в житті?

Завітайте до музею!

У київському Музеї води ви зможете дізнатися дуже багато цікавого і корисного про роль води в природі та житті людей:

Www. aqua-kiev. info

Навколосо́нячній, мандрі́вці, безіме́нні, що́глі.

ЛЕТЮ́ЧИЙ КОРАБЕ́ЛЬ

Із року в рік, навколо Сонця,

Мов корабель, пливе Земля.

Ми – юнги, юні охоронці,

Матроси цього корабля.

Тут батьківщина всіх народів,

Тут народились я і ти,

І Місяць – іграшка природи –

Над нами сяє з висоти.

Поглянь: під парусом зеленим

Пливуть на палубі Землі

Сусіди наші безіме́нні –

Дельфіни, зубри, журавлі.

Ставай на вахту разом з нами,

Пильнуй, щоб п’ять материків

Були сповиті не димами,

А синім ди́ханням лісів.

Ти бачиш? – знов цвіте калина,

Виходить з берегів Десна.

Це в нашу славну Україну

Весна закві́тчана прийшла.

Зелений лист тремтить на гілці,

Мов стяг на що́глі корабля.

В навко́лосонячній мандрівці

Нехай щастить тобі, Земля!

Анатолій Качан

1. З чим поет порівнює Землю? Якою постає Земля в уяві автора вірша? Чому Земля – батьківщина всіх народів?

2. До чого поет запрошує читачів?

3. Чому всі ми маємо бути охоронцями цього корабля?

4. Чи погоджуєшся ти із закликом поета?

ПЕРЕВІР СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ

Знаю…

– Назви вірші, у яких зображено осінню природу. Хто їх написав?

– 3 якого вірша цей вислів: “степ весною – наче килим”? Хто його автор?

– Хто написав вірш “Я хочу на озеро Світязь”?

– Про який летючий корабель ти дізнався?

Розумію, можу пояснити…

– Як ти розумієш зміст назви вірша “Усе моє, все зветься Україна”?

– Коли про глину можна сказати співуча?

– Чому про глибокий ставок залишився тільки спогад?

– Чим славиться село Опішня на Полтавщині й озеро Світязь на Волині?

Умію…

– Розказати виразно вивчений напам’ять вірш.

– Розказати напам’ять уривок прози (на вибір).

– Довести, що оповідання “Співуча глина” є науково-художнім.

– Назвати нові слова, вислови, якими поповнився твій словник. Пояснити значення одного з них (на вибір).

Висловлюю ставлення, почуття…

– Які твори найбільше запам’яталися? Чим саме?

– Твори якого автора ти хочеш ще прочитати?

– Як, на твою думку, можна продовжити назву розділу?

– Яку силу має маленька квіточка євшан?





1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ЯК НЕ ЛЮБИТЬ ТОЙ КРАЙ
диалог про допомогу