Як Кармалюк вчив людей – народні перекази та легенди

Устим Кармалюк був великий чоловік. Бідний люд всю надію на нього покладав. Лягають спати – згадують Кармалюка, вдосвіта на панщину йдуть – думають: “Може, Кармалюк прийде?”
Вчив він людей розуму. Десь тут, в цих місцевостях, жив поміщик Федь Деришкіра. Справді, дер з людей шкіру, як вовк злий. Ні просьбою його не проймеш, ні гіркими слізьми. Так він мордував людей, що ні сказати, ні описати. Цілий день тільки то й робив: встане рано і до челяді чіпляється, потім ходить по селу і з людьми розправляється. Що хоче, те й робить.
Був у нього і економ такий самий. Що побачить в хаті чи на подвір’ї, сподобається йому, і в двір забирає. Боронь Боже, гарну дівчину зустріне – зараз в двір каже приставити.
Промотував гроші пан, а з людей соки видушував. Довго чи недовго так він з народу знущався, аж вже нема чого й взяти. Нема чого взяти, але то нічого, – знайшов поміщик такий спосіб, що газда сорочку продасть, нема сорочки – пасок продасть і панові копійку дасть. Немає вже і щербатого гроша за душею. Почав збирати пан їх по кілька і мучив водою. І дещо з цього мав. Заганяв разом з економом кількох у Збруч весною або пізно восени. І в холодній воді люди дзигуніють – всякий радий тільки вилізти з такої муки, десь копійку роздобуде.
Попав так пан на одного молодого газду. Висидів той в воді – нічого не буде – бідний чоловік аж синій з холоду

і злиднів. Покинули його непритомного на березі. Та був він ще живий. Хоч осіннє сонце, а пригріло нещасного. Очуняв від холодної купелі панської, сів і подумав, куди йому податися. В село – нема чого. І пішов він в ліс, в корчі, – може, вітер холодний не буде так шмагати.
Йшов він, йшов кілька днів, змучився і заснув під деревом. Довго чи ні він спав, як почув, що хтось штурхає в плече. Розкрив очі – якийсь чоловік. Вуса довгі, очі карі, стрижений “під макітру”, добре вдягнений. Чи пан, чи свій?
Питає той чоловік, звідки та хто. Ну, тому не було що тратити. Все розказав, як було. Подививсь прихожий на змученого газду, на його шкіру і кості, вислухав все, одвернувся. Здалось селянинові, що прихожий заплакав.
– Ото життя, ото життя, скільки в ньому горя… Доки пани будуть над нашим людом знущатися? – сказав він.
Зразу змарикував молодий газда, в чім тут діло. А прихожий постояв так, подумав і питає:
– А чи чутно там у вас про Кармалюка щось?
– Чули ми, сподіваємося, що прийде, – каже газда, – і виручить нас.
– Чи ж самі не годні щось почати? – запитав прихожий.
Хотів селянин ще щось сказати, але той чоловік як свисне! Аж дерева зашуміли. Впав той газда непритомний. Коли він знов відкрив очі, – побачив кругом себе ціле військо з селян – всі сильні, здорові, добре озброєні. І прихожого того побачив. Сидів він на білім коні і сказав:
– Вставай, брате, я – Кармалюк, а це – народні захисники. Нагодували газду, добру одежу дали.
– Веди нас на те місце, де пан людей мордує.
Ішли вони лісом і підійшли до берега. Хлопці лишились в лісі, а Кармалюк з тим газдою переїхали на дубові на той берег. Якраз пан зайнявся своїм ділом. Кілька людей сиділо в льодяній воді. Котрий чоловік посунеться, щоб вилізти, то зараз нагая получає.
– А що це, пане, робите? – спитав Кармалюк.
– Свиней купаю, – відповідає пан.
– Добре. А чи не зимна вода?
– Саме добра для свиней, – відповідає пан.
Але вода була зимна, і люди в ній аж посиніли. Тоді Кармалюк наказав людям вилізти з води. Коли всі повилазили, він каже:
– Ану, беріться пана і економа купати!
Боялись наші газди таке робити.
– Зараз же купати! – грізно крикнув Кармалюк і навів на них пістоля.
Змарикували вони вже тоді, що то таке, і зо страху пана і економа покидали в воду. Збруч мілкий, а пана хочеться добре скупати. То-то ж все купають, що пан з економом вже бульки пускають. Купали, купали, аж “нечайио” пана з економом і втопили.
Підвелись тоді. Оглядаються. Кармалюк вже на тім боці. Сміється до них і махає рукою.
– Ну, то будьте здорові! Будете вже знати, як панів купати.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Як Кармалюк вчив людей – народні перекази та легенди

твір опис місто вночі