В антракті – О. Генрі


О. Генрі

В антракті

Травневий місяць яскраво осявав приватний пансіон місіс Мерфі. Заглянувши до календаря, ви дізнаєтесь, що в той вечір його промені, крім того, освітлювали досить велику площу. Гарячка весни була у розпалі, а слідом за нею скоро мала прийти і сінна гарячка. В парках з’явилися молоді зелені листочки і закупники з західних та південних штатів. Розцвітали квіти й процвітали курортні агенти; повітря і вироки суду ставали м’які; скрізь грали шарманки, фонтани і картярі.

Вікна пансіону місіс Мерфі були відчинені. Купка пожильців сиділа на високому ганку на круглих та пласких матах, схожих на млинці. Біля одного вікна на другому поверсі місіс Мак-Каскі ждала свого чоловіка. Вечеря остигала на столі. Жар з неї переходив у місіс Мак-Каскі.

О дев’ятій прийшов Мак-Каскі. На руці у нього було пальто, а в зубах люлька. Він вибачився перед пожильцями за те, що потурбував їх, вибираючи, куди б поставити ногу в черевику найбільшого розміру.

Ввійшовши до кімнати, він був приємно здивований. Замість конфорки від плити або машинки для картопляного пюре, від ударів яких йому звичайно доводилось уникати, в нього полетіли тільки слова.

Мак-Каскі вирішив, що ласкавий травневий місяць пом’якшив серце його дружини.

– Чула я вже,- долетіло до нього замість кухонного посуду _ як ти вибачаєшся перед усякою поганню, що незграбними

ногами наступив їй на хвіст, у жінки ж на шиї ладен танцювати, і хоч би що, а я його, негідника, жду не діждусь, аж очі болять і вечеря простигла, купила п на останні гроші, ти ж пропиваєш по суботах у Галлегера всю зарплатню, а сьогодні^ вже двічі приходив по гроші чоловік від газової компанії.

__ Жінко! – сказав Мак-Каскі, кидаючи пальто и капелюх на стілець.- Цей галас псує мені апетит. Нехтуючи ввічливістю, ти руйнуєш цемент, що скріплює цеглини у фундаменті суспільства. Коли дами перегороджують дорогу, то джентльмен повинен попросити дозволу пройти між ними, це просто вияв його дотепності. Чи не досить тобі виставляти своє свиняче рило у вікно, може, ти краще даси мені їсти?

Місіс Мак-Каскі важко підвелась і підійшла до плити. В її руках було щось таке, що примусило містера Мак-Каскі насторожитися. Коли куточки її губ опускалися вниз, це, наче барометр, віщувало град горщиків та казанків, фаянсовий, емальований, чавунний.

– Ага, свиняче рило? – сказала місіс Мак-Каскі і шпурнула у свого володаря повну каструлю з тушеною ріпою.

Мак-Каскі не був новаком у таких дуетах. Він знав, що жде його після вступу. На столі лежав шматок смаженої свинини, прикрашений трилисником. Цим він і відповів, після чого негайно одержав від жінки хлібний пудинг у полив’яній мисці. Шматком швейцарського сиру чоловік влучив місіс Мак-Каскі під око. Вона кинула в нього кофейник, повний гарячої, чорної, не позбавленої запаху рідини. Цим закінчувалося меню, а відповідно мала б закінчитися й битва.

Але Мак-Каскі не належав до відвідувачів дешевих ресторанів. Хай злиденна богема вважає, що кава – це вже кінець обіду. Хай собі порушує світські норми. Він вчинить хитріше. Він з досвіду знав, що є ще миски для миття рук. У пансіоні Мерфі їх не було, але під рукою був чудовий замінник. Він, тріумфуючи, шпурнув миску для умивання в голову своїй дружині-супротивниці. Місіс Мак-Каскі вчасно ухилилася. Вона схопила праску, з допомогою якої сподівалась остаточно покінчити цю гастрономічну дуель. Але голосний крик унизу спинив її та містера Мак-Каскі і примусив їх укласти перемир’я.

“Це знову Джон Мак-Каскі з своєю хазяйкою,- роздумував полісмен.- Піти розборонити їх, чи що? Ні, не піду. Вони люди сімейні, розваг у них мало. Видно, вже скоро закінчать. Не позичатимуть же вони тарілок у сусідів”.

І саме в цю мить на нижньому поверсі почувся пронизливий зойк, в якому були жах і невимовне горе.

– Мабуть, кіт,- промовив полісмен Клірі і швидко пішов геть.

Пожильці, що сиділи на східцях ганку, переполошились. Містер Тумі, страховий агент за походженням і дослідник життєвих явищ за фахом, зайшов у будинок, щоб з’ясувати причини зойку. Він повернувся і приніс новину: зник Майк – хлопчик місіс Мерфі. Слідом прийшла і сама місіс Мерфі – двісті фунтів слів та істерики,- хапаючи повітря руками та волаючи до небес про втрату тридцяти фунтів ластовиння й пустощів. Звичайно, вульгарне видовище, але містер Тумі сидів поряд модистки міс Пурді, і їхні руки співчутливо зустрілися. Сестри Уолш, дві старі діви, які завжди нарікали на галас у коридорах, відразу ж спитали, чи не дивилися за стоячим годинником: може, хлопець там сховався.

Майор Гріг, що сидів із своєю гладкою жінкою на верхньому східці, підвівся і застебнув свій сюртук.

– Малий пропав? – вигукнув він.- Я обшукаю все місто.

Його жінка ніколи не дозволяла йому ввечері виходити з дому. Але тепер вона мовила баритоном:

– Іди, Людовік! Хто бачить горе матері і не поспішає на допомогу, у того кам’яне серце.

– Дай мені якихось тридцять або… шістдесят центів, моя мила,- сказав майор.- Діти, загубившись, іноді заходять дуже далеко. Може, мені доведеться їхати трамваєм.

Старий Денні – з великої кімнати у двір на четвертому поверсі,- який сидів на нижньому східці і при світлі вуличного ліхтаря читав газету, перегорнув сторінку, дочитуючи статтю про страйк теслярів. Місіс Мерфі репетувала, звертаючись до місяця:

– О-о, де мій Майк, ради господа бога, де ж мій маленький синочок?

– Коли ви його востаннє бачили? – спитав старий Денні, зазираючи одним оком у замітку про спілку будівельників.

– Ой,- голосила місіс Мерфі,- може, вчора, а може, чотири години тому. Не знаю. Але ж його нема, нема мого маленького синочка Майка. Ще сьогодні вранці він грався на тротуарі, чи це було в середу? Я така заклопотана, що важко все запам’ятати. Але я обшукала будинок від горища до підвалів, і ніде його нема. О-о, ради господа бога…

Мовчазне, похмуре, величезне місто завжди витримувало нападки своїх ганьбителів. Вони кажуть, що місто холодне, як залізо, що в його грудях нема ні краплі жалості; вони порівнюють його вулиці з дикими лісами, з пустелями вистиглої лави. Але під твердим панциром краба можна знайти смачне й соковите м’ясо. Можливо, інше порівняння звучало б тут краще. Проте ніхто не повинен сприймати це як образу. Ми не назвали б крабом того, хто не має добрих, великих клешень.

Ніяке лихо не вражає просте людське серце більше, ніж втрата дитини. Дитячі ноженята такі непевні й слабенькі, а дороги – незнані і такі круті.

Майор Гріг хутко звернув за ріг і, пройшовши трохи вулицею, заглянув у ресторанчик Біллі.

– Дайте-но мені чарочку горілки,- сказав він офіціантові.-Чи не бачили ви такого кривоногого мурзатого чортеняти років шести, воно десь тут заблукало?

На східцях містер Тумі, як і раніше, тримав міс Пурді за руку.

– Подумати тільки про це миле дитятко! – мовила міс Пурді.- Воно загубило свою мамусю і, може, попало вже під ковані копита коней, коли ті мчать галопом. О, який жах!

– І справді,- погодився містер Тумі, потискуючи їй руку.- Може, піти й мені та пошукати його?

– Треба було б,- сказала міс Пурді.- Але ж, господи, ви, містер Тумі, такий запальний, такий сміливий і відчайдушний, що коли з вами трапиться якесь лихо, тоді ж…

Старий Денні, водячи пальцем по рядках, читав про угоду, досягнуту з допомогою арбітражної комісії.

На другому поверсі містер і місіс Мак-Каскі підійшли до вікна, щоб віддихатись. Містер Мак-Каскі зігнутим пальцем зчищав із своєї жилетки тушковану ріпу, а його дружина витирала сльози на очах, бо туди попала сіль із смаженої свинини. Почувши внизу зойки, вони висунули голови у вікно.

– Пропав^ маленький Майк,- тихо сказала місіс Мак-Каскі-такий хороший пустунчик, красивий, мов янголятко!

– Зник хлопчина? – озвався містер Мак-Каскі, перехиляючись через підвіконня.- Це зовсім погано. Діти – то інша річ. Якби це пропала жінка, я б і слова не сказав, без них багато спокійніше жити.

Не звертаючи уваги на цю шпильку, місіс Мак-Каскі поклала чоловікові – руку на плече.

– Джоне,- мовила вона сентиментально,- загубився синок місіс Мерфі. Загубився в такому великому місті. Йому було всього шість років. Джоне, це ж і нашому було б стільки, якби він народився шість років тому.

– Але ж не народився,- сказав містер Мак-Каскі, дотримуючись фактів.

– А якби народився, Джоне, яке горе спіткало б нас сьогодні ввечері. Наш малий Філан заблудився в цьому місті чи, може, його вкрали!

– Дурниці ти верзеш,- відповів містер Мак-Каскі.- Ми назвали б його Пат, на честь мого старого у Кентрімі.

– Брешеш! – без гніву озвалася місіс Мак-Каскі.- Мій брат був вартий десяти дюжин твоїх болотяників Мак-Каскі. На його честь ми й назвали б хлопчика.- Вона перехилилась через підвіконня і дивилась на метушню внизу.

– Джоне,- сказала ніжно місіс Мак-Каскі,- вибач, я погарячкувала.

– Це правда,- відповів чоловік,- пудинг був гарячий. А за ним одразу ще гарячіша ріпа й кава! Таки й справді гаряча вечеря.

Місіс Мак-Каскі поклала свою руку на руку чоловіка і погладила його шершаву долоню.

– Ти чуєш, як побивається бідна місіс Мерфі,- сказала вона.- Просто жах, коли дитина загубиться в такому великому місті. Якби це трапилося з нашим маленьким Філаном, моє серце не витримало б.

Містер Мак-Каскі незграбно вивільнив свою руку, але відразу обняв жінку за плечі.

– Воно, звісно, дурниці,- промовив він грубувато,- але й для мене це було б як гострий ніж у серце, якби нашого малого… Пата викрали або ще щось із ним трапилось. Тільки ж у нас ніколи не було дітей. Часом я поводжуся з тобою погано і грубо, Джуді. То ти забудь про це.

Вони вдвох перехилились у вікно, стежачи за драмою, що розгорталася внизу.

Довго вони так сиділи. Натовп хвилювався на тротуарі, люди штовхалися, запитували, наповнювали вулицю пустопорожніми чутками та припущеннями. Місіс Мерфі’ була в тому натовпі наче велика пухка гора, по якій спливав цілий водоспад сліз. Гінці з’являлись і йшли геть.

Раптом шум голосів і гамір перед пансіоном стали гучніші.

– Що там таке, Джуді? – спитав Мак-Каскі.

– Це голос місіс Мерфі,- озвалась його дружина, прислухаючись.- Каже, що знайшла Майка у себе в кімнаті під ліжком, спав за сувоєм старого лінолеуму.

Містер Мак-Каскі зареготав.

– Оце тобі твій Філан,- насмішкувато вигукнув він.- Хай йому чорт! Пат ніколи не втнув би такої штуки. Коли б хлопця, якого у нас нема, вкрали або ж він десь зник, дідько з ним, хай би його звали Філан і хай би він ховався під ліжком, як погане щеня.

Місіс Мак-Каскі важко підвелась і попрямувала до буфета – куточки її рота опустилися.

Коли натовп розійшовся, полісмен Клірі знову з’явився з-за рогу. Здивовано глянув на вікна квартири Мак-Каскі, звідки, як і раніше, чути було брязкіт тарілок, каструль та іншого кухонного начиння. Полісмен Клірі витягнув з кишені годинника.

– Щоб я не зійшов з цього місця! – вигукнув він.- За моїм годинником Джон Мак-Каскі з дружиною б’ються вже годину з чвертю. Хазяйка важча від нього, мабуть, фунтів на сорок. Боже, додай йому сили!

Полісмен Клірі знову завернув за ріг. Старий Денні згорнув газету і мерщій рушив на ганок, бо місіс Мерфі саме збиралася замикати двері на ніч.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

В антракті – О. Генрі
ревизор гоголь скорочено