Улюблений образ великого кобзаря у творчому доробку А. Малишка


Образ Тараса Шевченка – безсмертного незламного Кобзаря – бентежитиме ще не одне покоління читачів. Цей образ увібрав у себе всю духовну силу нашої нації, висловив у своїх поетичних творах сподівання віками гнобленого народу, подарував йому надію на визволення.
У Андрія Малишка Тарас Шевченко як герой поетичного твору може бути різним. Він і стомлений поневірянням на чужині, і гнівний до катів свого народу, і ніжний до своїх близьких, і задумливий. Малишко повертався до змалювання образу Кобзаря у різні періоди своєї творчості, немов вимяріючи ним свою совість, своє натхнення.
Збірку “Віщий голос” Малишко цілком присвятив образу Великого Кобзаря. Поет вшановує іншого поета, розкриває глибинне значення його творчості для українського народу, підносить естетичну вартість Шевченкового художнього слова:
…І слово те огнисте і суворе
В кріпацьку душу билося, як море.
Як вал дев’ятий, мчало з далини,
Рвучи заграти й куті кайдани.
Хто б ти не був, та якщо ти українець, тобі не байдуже Слово Кобзаря, бо зігрівають тебе “Тарасове серце, Тарасові очі”. Цей поет “писав “Кавказ” серед темної ночі”, “розриваючи власне серце”, він не міг лишатися байдужим до жодної краплі страждання свого народу.
А. Малишко раздумує над тим, З чого кувалося Шевченкове слово, звідки набирало воно такої вражаючої

сили, такого творчого лету:
Чи кувалося теє слово з крицею в горнилі,
Чи на пружнім корневищі бралося на силі,
Чи на ниві неозорій десь його начало,
Що гарячим добрим квітом землю заквітчало.
Поетичне слово Кобзаря – наче тверда криця і неначе ніжний квіт воно може бути різним: твердим і ласкавим, гострим і м’яким, добрим і лагідним, і суворим, сповненим сили, заклику до боротьби:
Є слово – наче мед, як хміль і як потік,
А є слова такі, що ломлять скелю дику,
З клітин вогню і сліз, з важкого болю й крику
Не зіткані, ні, ні! – злютовані навік.
Естафета поколінь, сформована Тарасом Шевченком, неперервна, оскільки він звертається до кожного з нас, коли б ми не жили, про що б не мріяли. Поет говорить про найважливіші цінності і життя:
Тая пісня, на найвищій грані,
Від Тараса йде до поколінь.
Митець XX століття сподівається, що його соратник по перу із иидоволенням дивився б, як розквітає тепер його Україна, як вільно (І радісно живуть його діти:
От прийшов би ти, невмирущий, через ночі і через гори,
Як дивився б ти, задивлявся в наші космоси і простори!
Поет згадує улюбленого народом Кобзаря і в часи лихоліття, поли країна палає війною, коли страждає під фашистськими кайданами. І образ незламного Шевченка надихає бійців на боротьбу, дає їм моральну силу, натхнення – захищати рідну землю понад власні сили. І Тарас стає поряд з кожним бійцем, підтримуючи його своїм плечем, стаючи йому другом і побратимом. Поет пише у вірні і “Тарасу Шевченкові”:
Вкраїно, світе мій, дніпровко чорноброва!
Де, наче сурма, спів Тарасового слова,
Де й сам він устає над бурями війни.
А поезія “Тарас” ніби продовжує цю тему:
Не в землі він лежить – над землею стоїть, як з граніту,
Так, що як не дивися, – а видно його всьому світу!
У вірші “Зустріч з Яриною” вимальовується образ притомленого подорожнього, який повертається додому. На плечах своїх він ніби несе смутки всього свого народу, а веде його важкою дорогою путівна зірка – Україна. Важко подорожньому – Тарасові – повертатися до рідної землі після стількох поневірянь, і навіть сестра не впізнає його:
– Ярино, не впізнала?
Моя лебідко біла!..
Усе своє проминуле життя Тарас уявляє як довгий самотній шлях додому:
Усе, що пережито,
На спогадання гідне.
Стоїть колюче жито,
Достигле, та нерідне.
Топтав колючі терни
До батьківського дому.
Сідав одпочивати
Один в степу глухому…
Поет змушений був довгі роки бути далеко від рідної України, та він весь час линув до неї серцем, прагнув висловити її болі й радості. Так і ліричний герой поезії Андрія Малишка лине в думках до України, повертається до неї. А сучасний поет знову повертає свого читача до вічних цінностей нашої культури – класичного вірша Тараса Шевченка, його невмирущого образу.
Висновком до мого твору можуть бути рядки вірша “Пам’ятник Тарасові”:
І от – взяли ми день прозорий
І бронзу доброго лиття,
Щоб образ твій нерукотворний
Запам’ятать на все життя.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Улюблений образ великого кобзаря у творчому доробку А. Малишка
образ залізниці в романі анна кареніна