УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 90-х РОКІВ


СЕРГІЙ Єфремов, оцінюючи літературу 1919-1923 років, писав: “Тут усе горить ще болями часу. Це наша сучасність, до якої з історичною міркою зовсім було б дивно заходити, та й неможливо цілком”. Це твердження відомого українського вченого-літературознавця актуальне й для літературного процесу 90-х років – складного, неоднозначного, суперечливого.

Нині лунає чимало думок про занепад літератури в умовах загального розладу, деградації і розпачу, про її жалюгідне животіння, про новітню кон’юнктуру. Так, Є. Пашковський з болем стверджує: “…література,- зашифрований у кристалі досвід мільйонів подихів, крику, благань,- стала найпоживнішим грунтом для суспільного розбою” (“Дивосвіт”, 1993, № 1). М. Штан іронічно зауважує: сучасний літературний процес відбувається за активної участи “живих класиків” (так званих “шістдесятників”) пітного ліплення “нью-класиків” із недавнього андеграунду (тих же “шістдесятників” та літераторів їхнього винних, так і покійних, причому… складається враження, що Шевченківська премія в галузі літератури перетворилася на зразок медалі за заслуги перед Українською Державою” (“Сучасність”, 1994, № 11-12), а Ю. Покальчук закликає “долати колоніальну свідомість” (“Київ”, 1994, № 5-6), що дасть новий імпульс для розвитку вітчизняного красного письменства. Об’єктивна оцінка літературного процесу 90-х років ще попереду, а пропоновані читачам питання – це лише спроба окреслити окремі його віхи без претензії на повноту охоплення матеріалу.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 90-х РОКІВ
сочинение на тему труд души