ТВОРЕЦЬ – Хорхе Луїс Борхес

ТВОРЕЦЬ

Пам’ять ніколи не зраджувала його. Враження наринали, миттєві й живі:

Кіновар гончара, небесне склепіння, всіяне зорями, які до того ж були богами, місяць, з якого впав лев, гладка поверхня мармуру під неквапними чутливими пальцями, смак веприни, в яке любив вганяти білі гострі зуби, якесь фінікійське слово, чорна тінь від списа на жовтому піску, близькість моря або жінок, терпке, густе, наче мед, вино,- могли повністю заполонити його душу. Він знав почуття страху, але гнів і мужність теж, і якось він першим видерся на ворожий мур. Жадібний, цікавий, несподіваний, він знав лиш один закон – власну втіху, задовольнивши яку, одразу байдужів; він побував у різних краях, бачив береги різних морів, і міста, і людей, і палаци. На велелюдних базарах чи в узніжжі гори, вершина якої танула в високості – там, певно, жили сатири – він слухав хитромудрі оповіді, які сприймав за чисту монету, не розпитуючи, правда це чи вигадка.

Поступово чудовий світ відцурався його; невблаганна хмара стерла лінії його руки, зорі згасли вночі, земля хиталася під ногами. Все віддалялося й тума ніло. Бачачи, що сліпне, він закричав; в ті часи ще не знали стоїчної сором’язко сті, і Гектор міг спокійно втекти. “Я вже ніколи не побачу,- сяйнула думка,- ні сповненого міфічного жаху неба, ні свого зміненого плином років обличчя”. Дні й ночі линули над розпачем його

плоті, та якось уранці він прокинувся, обвів очима – вже без подиву – розпливчасті предмети довкола, і підсвідоме, як людина, яка впізнає якусь мелодію чи голос, відчув, що все це колись уже було з ним, і сприйняв це з острахом, але й з радістю, надією та цікавістю. І поринув у свою пам’ять, яку вважав безмежною, і видобув з її безодні забутий спомин, який сяйнув монетою під дощем, можливо тому, що приходив до цього хіба уві сні. Спомин був такий. Якийсь хлопець скривдив його, і він поскаржився батько ві. Той дав йому вибалакатися, вдаючи, буцімто не чує або не розуміє його, а тоді зняв зі стіни сповнений загадкової влади бронзовий кинджал, про який потай мріяв. Він тримав його в руках і несподіванка володіння ним витіснила образу, проте батько мовив: нехай усі знають, що ти мужчина, і в голосі його був наказ. Ніч укрила дороги; стискаючи кинджал, в якому він відчував таємни чу силу, він спустився крутосхилом, на якому стояв їхній дім, і побіг до моря, уявляючи себе Аяксом та Персеєм, розтинаючи солонкувату тишу. То було саме те, що він шукав,-присмак тієї миті; все інше його не обходило-ганебність поєдинку, безглузда бійка, повернення із закривавленим кинджалом.

Той спомин викликав інший, де також була ніч і неминуча пригода. Жінка,

Перша з уготованих йому богами, чекала на нього в пітьмі підземелля, він шукав її в схожих на кам’яні сіті галереях і спусках, що занурювались у морок. Чому виникали саме ці спомини, позбавлені гіркоти, немов просте передчуття цього дня?

На превеликий свій подив він зрозумів. У тій ночі, в яку занурювалися тепер його смертні очі, на нього теж чекали любов та небезпека, Арей і Афродіта, бо вже вгадувався, вже підступав до нього звідусіль гомін слави й гекзаметрів, крики людей, які боронили храм, що його не врятують боги, і рипіння чорних кораблів, що шукали в морі омріяний острів, і гул “Одіссеї” та “Іліади” – йому судилося їх оспівати й закарбувати в людській пам’яті. Ми знаємо про це, але не знаємо його почувань, коли він сходив в остаточний морок.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ТВОРЕЦЬ – Хорхе Луїс Борхес
кассандра л українка