Твір Моє слово про Квітку (роздуми про творчість Григорія Квітки – Основ’яненка)

Моє слово про Квітку (роздуми про творчість Григорія Квітки – Основ’яненка)

Квітка-Основ’яненко для Слобожанщини – це передусім визначний громадський діяч. На жаль, про цю людину більше говорять і пишуть як про письменника (що, безумовно, справедливо), але ж якби не Квітка, то навряд чи мали б ми нинішній Національний університет імені Каразіна. Або чи могли б ми зараз пишатися історією друкованих видань, які свого часу започаткував Квітка-Основ’яненко. Тому про Григорія Федоровича слід говорити як про визначного громадського діяча, який багато зробив для розвитку культури, науки, освіти, видання газет і журналів.

Коли ж ідеться про літературу, то ім’я Квітки – Основ’яненка пов’язують із сентиментальним напрямом у літературі. Так, це правда. Але мало хто замислювався над тим, чому Квітка створив свою “Марусю” з яскраво вираженими ознаками сентиментального жанру. Це було нове явище в українській літературі, але не настільки, щоб сам письменник вважав це за якусь особливу новацію. На мою думку, Григорій Квітка-Основ’яненко просто хотів показати, що цей жанр літератури прийнятний для будь-якої літератури, і для української також. Він прагнув своїм словом сказати, що українська мова – не “нарєчіє”, що вона належить до європейських мов. А в Європі, як ми пам’ятаємо, саме жанр сентиментального напряму був

досить добре розвинений і тривалий час був найпопулярнішим серед інших жанрів, навіть після того, коли вже починали розвиватися інші напрями.

На підтвердження своєї думки ще одне міркування. Якщо уважно розглянути твори, які написав Григорій Федорович, то стане очевидним, що твір “Маруся” чи не єдиний сентиментальний твір серед великої кількості інших творів, що мають яскраво виражене сатиричне спрямування (“Салдацький патрет”, “Конотопська відьма”, “Пан Халявський” та ін.). Твір же “Маруся” – це підтвердження того, що українська література гідна представляти себе в різних жанрах європейського рівня. Вона не є такою, що когось наслідує, а самодостатня у своєму розвитку. І образ Марусі, звичайної сільської дівчини, теж не випадковий, він є ознакою того, що починає розвиватися потужна література, сягаючи своїм корінням у народ і виростаючи з нього. Ще одне зауваження: жанр сентиментальної літератури не був особливо поширеним в українській літературі. Принаймні, ми не маємо таких яскравих і самобутніх творів як у Квітки – Основ’яненка. Розвиток літератури в різних європейських країнах має свої особливості, і це стосується надання переваги певним жанрам, що має історичне виправдання, а також певне національне підгрунтя.

Отже, я стверджую, що повість “Маруся” Г. Квітки – Основ’яненка – це лише демонстрація спроможності української літератури бути представленою в різних жанрах і напрямах європейської літератури. На той час це була, можливо, данина моді, бо перед письменниками стояло інше завдання – стати виразником поглядів і настроїв свого народу. А українці упродовж століть прагнули волі і незалежності, тож чи доцільно їм було захоплюватися сентиментальними творами, коли народ стогнав у ярмі?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Твір Моє слово про Квітку (роздуми про творчість Григорія Квітки – Основ’яненка)

казка жбан меду читати повністю