ТРОЄ ЗА ПАРКАНОМ – ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО

Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015

У КРАЇНІ ДИТИНСТВА

ЖАНРИ ПРОЗИ

Оповідання

ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО

Народився письменник у містечку Бердичеві на Житомирщині. Змалку дуже хворів, тому мама залишала його вдома самого. Замість плакати, малюк вигадував дивовижні пригоди, чимало з яких пізніше ввійшло в його твори.

Всеволод Нестайко (1930-2014) – дитячий письменник. Він писав для дітей оповідання, казки, повісті, казки-повісті. Письменник навчає своїх читачів людяності, уміння переборювати труднощі, дружити, любити людей.

Часто зміст творів Нестайка має гумористичне забарвлення. Але письменник не просто розважає читача, а розкриває складні життєві питання, навчає вчитися жити.

ТРОЄ ЗА ПАРКАНОМ

(Скорочена)

(…) Рахітом щось сильно вдарило в потилицю, і за комір пекучими іскрами посипалися сніжинки. Дівчинка обернулася. Четверо хлопчаків, тікаючи, дерлися по вкритій снігом гірці, на якій стояв похилий дерев’яний паркан. Доганяти їх – годі й думати. Зараз вони перелізуть через паркан і – шукай вітра в полі.

От!.. Не так воно боляче, як досадно – ну, хоч плачі Стільки готувалася до цього новорічного карнавалу! Сама собі костюм пошила – Снігуроньки. Подружки заздрили – такий вдалий вийшов! А тепер? Зірчастий паперовий комірець намок від снігу і зібгався, ні до чого не придатний… Хоч

додому вертайся!

– У-у! – тупнула ногою з досади. І раптом побачила: один із хлопчаків зірвався з паркана, впав і покотився з гірки. За хвилину вона вже міцно тримала його за руку. Хлопчик сіпався, намагався вирватися, але марно. Він був худенький, щупленький другокласник, а вона – п’ятикласниця…

– Це ти кинув? Признавайся! Ти?

Він мовчав. Дивився спідлоба понуро, неприязно і мовчав. Це не він кинув сніжку, але нізащо в світі він не став би виправдовуватися…

Троє за парканом сміялися. їм не загрожувала небезпека.

– Ну, що з тобою зробити? Відлупцювати? Думаєш, не можу?

Вона взяла його за плечі й підняла над землею. Він смішно й безпорадно задригав ногами. Тепер він дивився на неї з безсилою люттю – вона принизила його хлоп’ячу гідність.

У хлопчика було маленьке худорляве личко, зовсім білі, ніби вкриті інеєм, брови та вії, на щоці довгаста чорнильна пляма. А великі, червоні від морозу вуха кумедно стирчали з-під шапки.

Їй стало жаль його.

– Гаразд. Я тебе не лупцюватиму. Живи! – вона засміялась. – Іди, титьки більше не бешкетуй.

Вона стояла й дивилася, як він, не озираючись, лізе на гірку, незграбно, мов сліпе кошеня. Троє за парканом сміялись.

Може, вони з неї сміялися, що вона не зуміла відплатити за себе? А може, з нього – як-не-як, а його, хлопця, мало не побила дівчина…

А втім, їй було байдуже – хай сміються. Вона запізнювалася на новорічний карнавал, їй треба було поспішати.

Та тільки дівчина повернулася спиною до паркана й ступила кілька кроків, як у повітрі знову просвистіла сніжка і знову за комір їй посипалися пекучі іскри – сніжинки.

– Ах ти! Он ти який! Я… я нічого тобі не зробила, а ти – в спину! Нишком! Ти знаєш, так роблять тільки зрадники і боягузи! Ти, ти…

Він стояв біля паркана, насупивши брови і дивлячись їй просто у вічі.

Йому давно пора вже було перелізти через паркан і втекти. Але він чомусь не рухався з місця…

І раптом хлопчик почав спускатися з гірки. Просто до неї.

Гірка була досить крута й слизька. Видертись на неї куди було легше, ніж спуститися. І він присів навпочіпки і почав з’їжджати, придержуючись руками. На обличчі в нього не було страху, лише зосередженість – звичайний вираз людини, що з’їжджає з гори і думає – тільки б не впасти!

Важко було повірити, що він спускається назустріч небезпеці.

Троє за парканом мовчали. Так, ніби їх і не було зовсім.

Хлопчина спустився з гірки, діловито обтрусив сніг із рукавиць і пішов до дівчини. Він ішов поволі, але впевнено, твердо карбуючи кроки. Тільки тепер було видно, яке бліде в нього обличчя – чорнильна пляма різко вимальовувалася на білій щоці – і злегка тремтять міцно стулені губи. Дівчина розгублено дивилася на нього. Якась мужність була в цьому переляканому обличчі хлопчика.

Хвилину тому вона, здавалось, ладна була стерти його на порох. А тепер…

Він дедалі ближче підходив до неї. Вона заціпеніла і не могла поворухнутися. І раптом махнула рукою:

– А, ну тебе! І побігла по вулиці.

Він постояв трохи, потім підняв і опустив плечі – зітхнув, ніби скинув із себе важкий тягар. І теж пішов по вулиці. Навіть не глянув у бік паркана.

А трос за парканом мовчали. Хоч вони досі були за парканом, ті троє. Але – ні звуку. Вони добре знали, що й другу сніжку кинув не він.

– Розкажи, як другокласник відстоював свою гідність? Прочитай його портрет.

– Що змусило дівчинку замислитися і зрозуміти, що вона вчинила з другокласником несправедливо?

– Який урок чесності дав хлопчик тим трьом, які стояли за парканом? Як їх називає письменник? Чому?




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5.00 из 5)
Loading...

ТРОЄ ЗА ПАРКАНОМ – ВСЕВОЛОД НЕСТАЙКО

о. вишня мисливські усмішки коротко