Теми, підказані життям (збірка “Над берегами вічної ріки”, цикл “Пам’яті безсмертна діорама”) (ІI варіант)

Ліна Костенко – видатна українська поетеса, лірик, глибокий філософ, що намагалася ніколи не зраджувати своїм принципам і своєму покликанню. Вона належала до покоління шістдесятників – покоління, яке після довгої боротьби нарешті знайшло у собі сили заговорити про національні цінності та ідеали, і стала справжньою гордістю та окрасою української літератури.
Світосприйняття Ліни Костенко трагічне, але в її ліриці прослідковується незламність, віра у глибоку значимість, а отже, і у вічність людини. Поетеса примушує нас замислитися над багатьма проблемами життя, осмислити їх і знайти можливі шляхи вирішення. Частина її віршів присвячена роздумам про цінність митця, його місію на землі та долю в сучасному суспільстві. Саме конфлікт неординарної, творчої людини з навколишнім середовищем спостерігається у вірші “Кольорові миті”. Цей твір змушує нас замислитися над вічними істинами і над тим, ким ми є і що може кожен з нас принести нового в цей світ. Ось як вона пише про справжніх талановитих майстрів:
При майстрах якось легше.
Вони – як Атланти, держать небо
На плечах.
Тому є висота.
Трагічними у житті молодої поетеси були роки війни. У цей час Ліна Костенко пише свої перші вірші, з яких уже відступило дитинство і віра в добрих казкових героїв. Дитячу душу заполонила велика трагедія війни. З цього часу вона заговорила

зі своїм народом щиро і відверто, і її обличчя в поезії навіки залишилось правдивим.
Минали роки, війна відійшла у минуле, але час від часу вона все-таки нагадувала про себе. Мене сильно вразили страшні рядки поезії “Пастораль XX сторіччя”. Троє юних пастушків – Сашко, Павло і Степан – бавлячись, розбирали гранату:
Їх рвонуло на відліг. І бризнуло
Кров’ю в багаття.
І несли їх діди, яким не хотілося жить. Пам’ять про війну залишається назавжди у серці Ліни Костенко. У поезії “Тут обелісків ціла рота” – глибока туга і печаль ліричного героя за солдатами, які змушені були віддати своє молоде життя на війні:
Звання, і прізвища, і дати.
Печалі бронзове лиття.
Лежать наморені солдати,
А не проживши й півжиття.
Та якою б не була поезія Ліни Костенко, мужньою чи суворою, безкомпромісною чи категоричною, все ж таки це жіноча поезія, яка є дуже різноманітною. Присутні в ній любов і розчарування, ностальгія і смуток за рідною землею. Поетеса багато розмірковує над тим, хто така людина і що вона залишає по собі своїм нащадкам. Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто; зостанеться у спадок твоєму роду, а потім і народу? Неповторність Ліни Костенко полягає, перш за все, в усвідомленні унікальності кожної миті життя:
Життя іде і все без коректур,
І як напишеш, так уже і буде.
Поетеса закликає любити і берегти все, що нас оточує, бо воно неповторне: і кожна травинка, і кожна рослинка. Але особливо ми повинні берегти те, що дісталося нам у спадок від попередніх поколінь, адже ми є носіями духовних цінностей нашого народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Теми, підказані життям (збірка “Над берегами вічної ріки”, цикл “Пам’яті безсмертна діорама”) (ІI варіант)

дивна звичка а костецький