Сюжет – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

РОМАН РАННЬОМОДЕРНІСТСЬКОЇ ДОБИ

ОСКАР УАЙЛЬД (1854-1900)

” ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

Сюжет

Роман Оскара Уайльда “Портрет Доріана Грєя” своєю довершеністю нагадує витончені витвори мистецтва – еллінську амфору чи японську вазу. Художник Безіл Голлуорд малює портрет прекрасного юнака Доріана Грея і розмовляє зі своїм другом лордом Генрі Уоттоном. Незабаром з’являється й сам натурник, юна краса якого зачаровує Безіла й лорда Генрі: “Цей юнак – з ніжними обрисами ясно-червоних уст, чистими блакитними очима, золотистими кучерями – був надзвичайно вродливий, його обличчя чимось викликало довіру”. Нарешті портрет закінчено і, вражений його красою, Доріан мріє вголос: “Якби портрет мінявся, а я міг завжди залишатися таким, як є!” Розчулений Безіл дарує портрет юнакові.

За сприяння лорда Генрі Доріан поринає у світське життя: відвідує звані обіди, проводить вечори в опері. Він закохується в акторку Сибіл Вейн, “дівчину літ сімнадцяти, обличчя в неї – наче квітонька, голівка грекині, а на голівці тій темно-каштанові коси заплетено. Очі її – немов бузкові плеса пристрасті, а вуста – пелюстки троянди…” Вона одухотворено грає на вбогих підмостках театру в Іст-Енді (бідному районі Лондона) кращі ролі шекспірів – ського репертуару. Сибіл, яка живе

впроголодь з матір’ю і шістнадцятирічним братом Джеймсом, сприймає Доріана як “Чарівного принца”, який зійшов з небес. Проте він кохає не Сибіл, а зіграних нею героїнь. А закохана в Грея дівчина стала, за висловом лорда Генрі, “грати Джульєтту, мов дерев’яна лялька”. Відчувши свій провал як акторки, Сибіл зізнається Доріанові: “Я могла вдавати любов, коли сама її не відчувала, але тепер, коли вона пече мене вогнем, я не можу”. На це Доріан холодно відповів їй: “Ви вбили моє кохання… Ви порожнє, бездарне створіння”.

У розпачі дівчина скоїла самогубство, а портрет, подарований Доріанові, негайно відреагував на цей вчинок: на довершеному обличчі грецького бога з’явилася різка зморшка. Не на жарт стурбований, Доріан заховав портрет подалі від людських (і своїх) очей.

Подолати докори сумління Доріанові допоміг його послужливий “друг Мефістофель” – лорд Генрі, який дав йому книжку новомодного французького автора, “роман без сюжету і з одним тільки героєм… власне, психологічну розвідку про молодого парижанина, який у половині XIX століття намагався приєднати собі пристрасті й способи мислення минулих епох, щоб самому спізнати всі ті стани, через які будь-коли проходила людська душа”. На Доріана книжка справила фатальний вплив. У наступні двадцять років (у романі вони вмістилися в один розділ) “він усе дужче закохувався у власну красу і все більш зацікавлено спостерігав розклад власної душі”. Немов законсервований у своїй ідеальній оболонці, він шукав розради в пишних обрядах і ритуалах чужих релігій, у музиці, колекціонуванні предметів старовини й коштовних каменів, наркотичних зіллях, що їх пропонували в ганебних притонах. І тут автор фактично заперечує свої ж висловлювання про те, що головне в житті – не сумління, мораль, а “чисте мистецтво” і краса. Ані перше, ані друге вже не втішає Доріана, який утратив моральні орієнтири. “Брутальна лайка, гидосвітні притопи, відчайна розбещеність, сама негідність злодіїв та всілякої потолочі, – пише автор про нові уподобання “естета” Доріана, – вражали тепер його уяву дужче, ніж усі вишукані творіння Мистецтва. Вони були якраз тіш, чого він потребував для забуття”. Приваблений гедоністичними спокусами, він раз по раз закохується, але кохати по-справжньому не здатний, тому не гребує сумнівними зв’язками й підозрілими знайомствами. За ним закріплюється слава бездушного спокусника молодих душ.

Геній дотепу очима XXI ст.

У Лондоні на меморіальній дошці на будинку, де жив письменник, написано: “Тут жив Оскар Уайльд, дотепник і драматург”.

І недаремно в 2007 р. британська газета “The Telegraph”, провівши опитування, визнала Оскара Уайльда найдотепнішою людиною Великої Британії. “Принц парадокс” обійшов навіть самого Вільяма Шекспіра і Вінстона Черчілля!

Безіл Голуорд намагається напоумити Доріана, але марно – у відповідь на справедливі докори той зі сміхом пропонує митцю глянути на справжнє обличчя свого колишнього кумира, відтворене на портреті, захованому в закутку. Замість прекрасного юного обличчя художник побачив потворного хтивого старигана. Цього видовища не витримав і сам Доріан, звинувативши Безіла у своєму падінні. У нападі люті Грей убив Голуорда, а потім, шантажуючи хіміка Кемпбела (свого колишнього спільника по гульбищах), змусив його розчинити тіло Безіла в азотній кислоті, аби позбутися речового доказу свого чергового злочину.

Гедонізм (від латин, he – done – насолода, задоволення) – філософський напрям етики, що вважає радість і задоволення вищим благом і умовою щастя в житті. На відміну від насолоди у визначенні Епікура, поняття гедонізму найчастіше вживається в негативному сенсі для описання матеріально-орієнтованого, корисливого погляду на життя.

І хоча до часу доля оберігала Доріана від загибелі (його ледь не застрелив брат Сибіл – Джеймс Вейн, який хотів помститися за смерть сестри), проте від всевидячого ока голуордового портрета він сховатися не міг, а тому прийняв радикальне рішення: “Портрет цей – немовби його сумління… Ну, так він його знищить!” Тож пізньої ночі, потай від усіх, Доріан накинувся на свій портрет із тим ножем (він, як і Родіон Раскольников сокиру, ретельно відчищав його лезо від крові), яким колись убив свого друга Безіла Голуорда. Слуги, які збіглися, почувши жахливий передсмертний крик, побачили в кімнаті мертве тіло потворного старигана, а портрет – витвір безсмертного мистецтва – набув своєї первозданної краси.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Сюжет – ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ” ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ

диалоги просьба о помощи