Суперечливість образу Фауста

Слепец, кто гордо носится с мечтами, Кто ищет равных нам за облаками! Стань твердо здесь – и вкруг следи за всем: Для дельного и этот мир не нем. Й. В. Гете Гете писав філософську драму “Фауст” майже все життя: перші нариси з’явилися до 1773 року, а останні сцени закінчено влітку 1831 року, за півроку до смерті. За цей період у Європі відбулася Велика Французька революція, відшуміли наполеонівські війни, революція 1830 року. Змінювалися і погляди самого Гете. Місце і час дії драми умовні, тобто позбавлені точних історичних прикмет, а Фауст – образ, побудований на узагальнених рисах, властивих людям узагалі, у будь-яку епоху. На самому початку драми, у “Пролозі на небесах”, починається суперечка про людину, про зміст її існування. На думку Мефістофеля, людина – істота незначна, безпомічна, жалюгідна, всі її домагання на пізнання світу – суцільна зарозумілість: Я вижу лишь одни мученья человека. Смешной божок земли, всегда, во всех веках Чудак такой же он, как был в начале века! Господь протиставляє Мефістофелю свою віру в людей: Пока еще во мраке он блуждает, Но истины лучом он будет озарен; Сажая деревцо, садовник уже знает, Какой цветок и плод получит уже он. Він виділяє з усіх Фауста, вважаючи, що той зможе перебороти свої омани, тому дає Мефістофелю можливість випробувати вченого. Таким чином, у “Пролозі” не тільки позначений основний

конфлікт драми, але й намічена його оптимістична розв’язка. При цьому врахована не тільки подвійність натури кожної людини (особливо – Фауста, що йде попереду свого покоління). Враховано і те, що боротьба з дияволом буде нелегкою. Фауст буде осягати істину, переборюючи великі спокуси. У першій сцені ми бачимо кабінет ученого, що розчарувався у своїй науці. Вона не наблизила його до пізнання істини. Фауст намагається знайти її за допомогою магії. Але – теж марне. Поява Мефістофеля поглиблює сумніви героя. Він з радістю хапається за можливість задовольнити спрагу знань. Фауст, як справжній учений, ставить експеримент над власною душею. І спроба любові, спроба почати життя спочатку – частина цього експерименту. Тут виявляється аморальність Фауста – він готовий ставити досліди і над душею іншої людини, безневинної і чистої дівчини. Крім того, спокусивши Маргариту за допомогою Мефістофеля, Фауст стає винуватцем загибелі її брата і смерті матері. Фауст кидає Маргариту в найважчий момент її життя, коли вона очікує дитину. І річ не тільки в тому, що він перекладає усю відповідальність за долю дитини на її плечі, але й у тому, що Маргарита, яка народила дитя без чоловіка, страждає від відсталості і нетерпимості оточення. Фауст приходить за нею в темницю, але вже не може врятувати молоду жінку. Маргарита сама хоче зазнати покарання. Каяття, нехай недовге, почуває і сам Фауст. Його експеримент провалився. У другій частині драми Фауст одружується з Прекрасною Єленою, через яку колись спалахнула Троянська війна. Але й ця спроба не вдалася: подібно до Ікара, що злетів до сонця, гине їхній син, а Єлена стає неясною примарою і зникає. Фауст намагається перетворити навколишній світ. Під його керівництвом люди осушують частину моря, щоб звести нове місто. Але й тут реаліст Гете показує, як в ім’я загального блага зруйновано мирний затишок двох старих. Гете викриває оману дуже багатьох перетворювачів: бідному сліпому Фаустові здається, що люди закладають фундамент дамби, а насправді – лемури риють йому могилу. Але втомлений старий герой усе-таки знаходить щастя. Він знаходить його в боротьбі, у невпинності зусиль: Лишь тот достоин жизни и свободы, Кто каждый день идет за них на бой! Всю жизнь в борьбе суровой, непрерывной Дитя, и муж, и старец пусть ведет, Чтоб я увидел в блеске силы дивной Свободный край, свободный мой народ! І тоді мить варто зупинити: шкода тільки – ціль недосяжна. Мефістофель так і не виграв свою суперечку за душу Фауста. Тому що Бог відкрив йому вишу моральність – боротьбу за загальне благо, і це прозріння рівносильне спасінню душі. Але одна із найголовніших проблем драми, як і раніше, є актуальною: проблема відповідальності вченого перед суспільством за свої експерименти. Століття, що минуло, повне жорстоких прикладів: Хіросіма, наша чорнобильська трагедія, витрати хімічної промисловості – пестициди. Учені зобов’язані пам’ятати про людей, про їхні лиха і радості і не змушувати страждати інших, як Фауст, котрий вирішив, що вченому і магу усе дозволено. Але його вічне дерзання, заперечення спокуси спокою і достатку, безперервна праця в ім’я майбутнього гідні наслідування і вдячної пам’яті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Суперечливість образу Фауста

софійчина родина