Сучасний пафос твору Івана Кочерги “Ярослав Мудрий” (І варіант)

Часто так трапляється, що письменник видає твір, який ніколи не старіє, тому що історія повторюється, люди опиняються в подібних ситуаціях і видобувають із твору те, що актуальне для них саме сьогодні, що найбільше хвилює, що змушує задуматися. Таким “вічним” твором, на мою думку, є драматична історична поема Івана Антоновича Кочерги “Ярослав Мудрий”, написана в 1944 році. Актуально звучав цей твір одразу після подій Великої Вітчизняної війни, бо проповідував єдність, працю на користь своєї землі, відстоював наше право на свою землю

і заперечував зазіхання “варягів”-фашистів. Не менш актуально, на мій погляд, звучить він і сьОГОДНІ.
Наша держава вже більше як десятиліття тому здобула незалежність і була оголошена суверенною. Суверенна країна повинна мати чітко визначені кордони, власне військо, власну економіку, валюту, творити й берегти свою культуру, забезпечувати своєму народові пристойне життя. Декларація ж про суверенітет цього одразу дати не могла, тому на плечі українців лягло відповідальне завдання: власними силами сприяти єдності країни, цінувати її минуле, відкривати і пояснювати “білі плями” в її історії, обирати державотворців
і вчитися любити Батьківщину.
“Раніш закон, а потім благодать”, – повторює князь слова з проповіді Іларіона. Вони стали його кредо при розбудові Київської Русі. Ці слова повинні стати провідними і для сьогоднішнього політика, для кожного громадянина. Ми маємо Конституцію України, яка постійно вдосконалюється, щодня точаться суперечки щодо формулювань законів, які повинні бути однозначними, суворими і дієвими. Та тільки тоді буде діяти закон, коли він житиме в серці людини, коли він служитиме на благо кожної окремої особистості. До цього ми прагнемо. А з ним прийде і благодатне життя, щасливе, заможне, гарне. Не миттєво це станеться, але буде, бо ж попереджав Ярослав:
Будови йдуть, що почали торік.
Так, мніше, – треба воювати вік,
Щоб збудувать єдиний храм прекрасний.
Мудрість родиться “не із заповітів, а із шукань і помилок гірких”.
Сьогодні часто чуємо в телеефірі, читаємо на шпальтах періодичних видань питання: яким шляхом треба йти Україні – чи то приєднуватися до Європейського союзу, чи то шукати підтримки у найближчих сусідів-росіян і орієнтуватися на їхню економіку? Мене це чомусь дратує. Знову звернемося до тексту поеми і зрозуміємо, що в нас є свій шлях, ми не повинні наслідувати когось: ні войовничих варягів, ні підступних кочовиків.
Мені не треба пишних тих казок,
Що предків нам шукають десь за морем,
Народ мій тут, на рідних цих просторах,
Від Києва до Ладоги живе,-
З гордістю виголошує князь у відповідь на дорікання дружини Інгігерди. Ось чого нам не вистачає сьогодні – гордості за свою землю – багату, квітучу, родючу.
Таким чином, сучасний пафос драматичної поеми І. Кочерги “Ярослав Мудрий” незаперечний. Твір підказує, як треба жити сьогодні, бо мудрість – вічна, вона не міняється з часом, а це значить, що заповіти Ярослава не втратили важливості й сьогодні, і ми, нащадки мудрого князя, повинні бути вдячними йому за такі поради.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Сучасний пафос твору Івана Кочерги “Ярослав Мудрий” (І варіант)


с матвійчук де кому жити
Сучасний пафос твору Івана Кочерги “Ярослав Мудрий” (І варіант)