Скорочено – ТОПОЛЯ – ТАРАС ШЕВЧЕНКО

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Стан високий, лист широкий –

Нащо зеленіє?

Кругом поле, як те море

Широке, синіє.

Чумак іде, подивиться

Та й голову схилить;

Чабан вранці з сопілкою

Сяде на могилі,

Подивиться – серце ниє:

Кругом ні билини!

Одна, одна, як сирота

На чужині, гине!

Хто ж викохав тонку, гнучку

В степу погибати?

Постривайте – все розкажу.

Слухайте ж, дівчата!

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Полюбила – не спинила:

Пішов та й загинув…

Якби знала, що покине, –

Була б не любила;

Якби знала, що загине, –

Була б не пустила;

Якби знала – не ходила б

Пізно за водою,

Не стояла б до півночі

З милим під вербою.

Якби знала!..

І то лихо –

Попереду знати,

Що нам в світі зострінеться…

Не знайте, дівчата!

Не питайте свою долю…

Само серце знає,

Кого любить… Нехай в’яне,

Поки закопають!

Бо не довго, чорнобриві,

Карі оченята,

Біле личко червоніє

Не довго, дівчата!

До полудня, та й зав’яне,

Брови полиняють…

Кохайтеся ж, любітеся,

Як серденько знає.

Дівчина кохалася з козаком, зустрічалася з ним вечорами, а серце її передчувало розлуку. Скоро довелося козакові вирушати в похід. Світ неначе вмер для дівчини, навіть

батьки здаються чужими. Минув рік, другий, козака немає. Дівчина тужить за ним, а мати потихеньку мріє видати її заміж за багатого. Вона відмовляється, та мати не слухає її. Дівчина тільки сохла і мовчала.

Пішла вночі до ворожки,

Щоб поворожити:

Чи довго їй на сім світі

Без милого жити?

“Бабусенько, голубонько,

Серце моє, ненько!

Скажи мені щиру правду –

Де милий-серденько?

Чи жив-здоров, чи він любить?

Чи забув-покинув?

Скажи ж мені, де мій милий?

Край світа полину!

Бабусенько, голубонько,

Скажи, коли знаєш!

Бо видає мене мати

За старого заміж.

Любить його, моя сиза,

Серце не навчити!

Пішла б же я утопилась –

Жаль душу згубити…

Тяжко мені, тяжко!

Там старий жде з старостами…

Скажи ж мою долю”.

“Добре, доню! Спочинь трошки…

Чини ж мою волю.

Сама колись дівувала –

Теє лихо знаю;

Минулося – навчилася;

Людям помагаю.

Твою долю, моя доню,

Позаторік знала,

Позаторік і зіллячка

Для того придбала”.

Пішла стара, мов каламар

Достала з полиці.

“Ось на тобі сего дива.

Піди до криниці.

Поки півні не співали,

Умийся водою,

Випий трошки сего зілля –

Все лихо загоїть.

Вип’єш – біжи якомога;

Що б там не кричало,

Не оглянься, поки станеш

Аж там, де прощалась.

Одпочинеш; а як стане

Місяць серед неба,

Випий ще раз; не приїде –

Втретє випить треба.

За перший раз, як за той рік,

Будеш ти такою;

А за другий – серед степу

Тупне кінь ногою, –

Коли живий козаченько,

То зараз прибуде…

Та ще, чуєш, не хрестися –

Бо все піде в воду…

Тепер же йди подивися

На торішню вроду”.

Взяла зілля, поклонилась:

“Спасибі, бабусю!”

Вийшла з хати – чи йти, чи ні?..

“Ні! Вже не вернуся!”

Пішла, вмилась, напилася,

Мов не своя стала,

Вдруге, втретє, та, мов сонна,

В степу заспівала:

“Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю –

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору!

Рости тонка та висока,

До самої хмари,

Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?

Рости, рости, подивися

За синєє море:

По тім боці – моя доля,

По сім боці – горе.

Там десь милий, чорнобривий

По полю гуляє,

А я плачу, літа трачу,

Його виглядаю.

Скажи йому, моє серце,

Що сміються люди,

Скажи йому, що загину,

Коли не прибуде!

Сама хоче мене мати

В землю заховати…

А хто ж її головоньку

Буде доглядати?

Хто догляне, розпитає,

На старість поможе?

Мамо моя!.. Доле моя!..

Боже милий, Боже!..

Подивися, тополенько!

Як нема – заплачеш,

До схід сонця ранісінько,

Щоб ніхто не бачив…

Рости ж, серце-тополенько,

Все вгору та вгору;

Плавай, плавай, лебедонько,

По синьому морю”.

Таку пісню чорнобрива

В степу заспівала.

Зілля диво наробило –

Тополею стала…

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Скорочено – ТОПОЛЯ – ТАРАС ШЕВЧЕНКО
володимир сосюра спокоєм повиті вірш читати