Скорочено – СВЕКОР – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО

Василько був хлопчиком із великими сірими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола. Тими очами, а ще поважною ходою Василько завжди викликав усмішку у дорослих. Коли б хто почув, як було гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачачи його, подумав би, що то гримає старий бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.

Варто за обідом комусь крихти залишити, або борщ пролити, так він одразу починає сварити: “А нащо так накришувати та наляпувати!” Якщо забуде хто шапку в хаті зняти, він зразу видереться на лаву, скине шапку й пучкою на образи покаже, мовлячи суворо: “Он бач, що там таке!” Не вподобається йому що-небудь – зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей, ведеться! За те всі в сім’ї називали його “свекром”.

Мати казала малому, що, краще б букваря та азбуки вчився. Бо, мовляв, вже женитися пора, а Василь раз у раз шмарується попід піччю. На ці слова хлопчина лише відповідав, що, якщо хочуть, нехай женять. А до школи ходити він не хоче, бо вона ж хліба не дасть!

Якось зібралася родина за столом, а батько й каже, що втомився вже, старий став: ноги подерев’яніли, спину ломить, руки болять. Треба, мовляв, оженити котрого-небудь із хлопців та й хазяйство з рук передати. Але кого?

Миколі на осінь у москалі треба йти. Петро не скінчив ще науки своєї… Залишається Василь. Він же й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення.

Василько сидить на полу коло вікна, немов дивиться на місяць, як він срібні свої ріжки вистромив над вербами; а сам все ж вухо наставляє, щоб почути батькову мову. Те, що він чує, подобається Васильку, проте він гадає, чи не жартує батько? А родина уся підтримує батька та чекає відповіді хлопця.

І малий вже думає, що це було б добре. Жінка б йому обід варила, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував би до неї; ” Стара, а принеси огню, я люльку запалю!..” Тож, вирішив погодитися.

На тому і зійшлися. А в Василька вже й дівчина одна була на думці. Давно вже сподобалась йому чорноброва Ганна – ще тоді, як вирятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись з церкви; тоді Ганна вирятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халявки визирали з калюжі; втерла йому носа, заплакане обличчя та на додачу й поцілувала ще.

Тож вирішили йти сватати.

Але спочатку батько вирішив попередити сина, що йому ще треба буде й в громаду ходити, податки платити. Замислився Василько: це ж треба десь гроші брати. А батько й каже, що Василько ж буде заробляти: орати, косити… Він тепер хазяїном буде, і всі його слухати будуть.

Потім батько сказав, що хлопцю ще треба буде себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж віддавати, батька з матір’ю до смерті доглядати. Василька аж у жар кинуло, як це почув. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу! Очі зразу налились слізьми. Василькові зробилося і боязно чогось, і, Боже, як шкода тата з мамою… Хліб випав у його з рук, і він на всю хату так і заголосив: “Я ма-а-лийще!..”

Всі, що були в хаті, далі не могли вже втерпіти й весело зареготали.

Василько глянув кругом, зрозумів, що то все були жарти, і з радощів аж сам засміявся. Потім засоромився, закрився руками та, скинувши Петрову свитку, вистрибом так і метнувся на піч.

З тих пір, як хто його спитає, чи скоро женитись буде, відповідає, що то така морока, що хай її кат візьме.

Проблема виховання нової людини значною мірою зумовила звернення Степана Васильченка до художнього опрацювання дитячої тематики. Усі його твори сповнені глибокого психологізму та мають повчальне значення. Не можна без хвилювання читати психологічні етюди письменника, до яких саме і належить твір “Свекор”.

У цьому творі зображено короткий епізод: жарт дорослих над малим хлопчиком, який хотів здаватися дорослішим і тому поводився дуже завзято. Та автор не дарма так багато уваги приділяє і словам батьків, і думкам та поведінці малого Василька. Адже за добрим жартом криється велика батькова наука: бути дорослим – це велика відповідальність.

Адже доросле життя полягає не лише в тому, щоб повчати та сварити молодших. Діти мають піклуватися про стареньких батьків, виконувати багато важких обов’язків. До того ж, дорослі ніколи не сидять без діла, бо треба робити, заробляти гроші, уважно розподіляти їх, вести господарство, брати участь у громадських справах.

Тож, почувши про все це, Василько зрозумів, що ще не готовий до цього, бо є насправді лише маленьким хлопчиком. У цьому оповіданні також яскраво зображено й побут, і звичаї, і народну педагогіку української селянської родини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Скорочено – СВЕКОР – СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО

жбан меду казка