Скорочено – НАЙМИЧКА – ТАРАС ШЕВЧЕНКО


(Стислий виклад)

Пролог

У неділю вранці-рано йшла молодиця полем та й співала-плакала про свою долю.

“Ой тумане, тумане, –

Мін латаний талане!

Чому мене не сховаєш

Отут серед лану?

Чому мене не задавиш,

У землю не вдавиш?

Чому мені злої долі,

Чом віку не збавиш?

Я не одна,- єсть у мене

І батько, і мати…

Єсть у мене… туманочку,

Туманочку, брате!..”

Є в неї родина, та не може вона до неї повернутися, бо зганьбила себе і рідних.

І – II

Були собі дід та баба. І все в них було – не було лише дитини. Аж ось доля повернулася до них: біля дому знайшли вони маля, а біля нього – нікого.

Узяли до себе хлопчика, зібрали сусідів, охрестили Марком. Росте Марко, у достатку купається. Аж ось прийшла молодичка – в найми проситися. Погодилися старі: адже поміч не завадить. Та й за хлопчиком доглядати треба.

А Ганна порається рада та весела, а хлопчика пестить та цілує, з рук не спускає. Малий простягає до неї руки, мамою кличе – і не знає, чого вона така щаслива, коли дивиться на нього.

IV

Йшли роки. Померла баба Настя. Став зовсім дорослим Марко. Почав чумакувати. Прийшла пора сватів засилати. Обрали панночку – що й самому гетьману до пари була б. Радіє дід Трохим. І просить Ганну бути весільною матір’ю.

А наймичка у порогу

Вхопилась руками

За одвірок та й зомліла.

Тихо

стало в хаті;

Тілько наймичка шептала:

“Мати… мати… мати!”

V

Та не може погодитися Ганна. Бо ж вони заможні люди, а вона – хто? Наймичка. Зібрала речі – та й до Києва подалася. У Києві стала воду носить, грошей заробила, подарунки купила для Марка та Катерини.

І ось повернулася до хати. Марко та Катерина вітають, питають про Київ, до столу садять, радо пригощають.

“За що вони мене люблять?

За що поважають?

О Боже мій милосердний!

Може, вони знають…

Може, вони догадались…

Ні, не догадались;

Вони добрі…”

І наймичка тяжко заридала.

Тричі крига замерзала,

Тричі розтавала,

Тричі наймичку у Київ

Катря проводжала

Так, як матір; і в четвертий

Провела небогу

Аж у поле, до могили,

І молила Бога,

Щоб швиденько верталася,

Бо без неї в хаті

Якось сумно, ніби мати

Покинула хату.

І знов повернулася Ганна. І знов з гостинцями: і діду, і Маркові, і діточкам. А собі нічого. Каже, хочеться скоріше Марка з дороги дочекатися, бо щось тяжко так стало.

VII-VIII

Занедужала Ганна. Катерина за нею ходить, старий Трохим зовсім з лиця спав, а наймичка лише одне питає: чи не повернувся Марко.

Ось нарешті їде Марко. Везе гостинців усім. Ганна кличе скоріше, бо боїться не встигнути сказати.

Ввійшов Марко в малу хату

І став у порогу…

Аж злякався. Ганна шепче:

“Слава… слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся…

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати”.

Вийшла з хати Катерина,

А Марко схилився

До наймички у голови.

“Марку! подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я…” –

Та й оніміла.

Марко плакав, дивувався.

Знов очі одкрила,

Пильно, пильно подивилась –

Сльози покотились.

“Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я… я твоя мати”.

Та й замовкла…

Зомлів Марко,

Й земля задрижала.

Прокинувся… до матері –

А мати вже спала!

Важка доля народу завжди була провідним мотивом творчості Т. Шевченка. Неодноразово звучав і мотив оспівування образу матері, який втілював для нього й рідну матір, і Україну. В образі головної героїні поеми “Наймичка”, Ганни, письменник розкриває водночас обидві ці теми.

Збезчещена паном, Ганна народжує сина і підкидає його старим людям, а потім стає їхньою наймичкою, щоб бути коло своєї дитини, піклуватися про неї. Упродовж років Ганна віддає Маркові тепло свого серця: “не з’їсть, не доп’є”, а його нагодує, “і укриє, й перехрестить “, й ” тихо заколише “, але ніколи так і не наважиться сказати синові правду, щоб не потривожити спокій його душі. Вона працює до останнього подиху в наймах, щоб залагодити свою провину перед сином. Тільки материнське серце, підкреслює автор, може бути таким багатим на любов і ласку.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Скорочено – НАЙМИЧКА – ТАРАС ШЕВЧЕНКО
художні деталі в творі климко