Скорочено – ДОКТОР СЕРАФІКУС – В. ДОМОНТОВИЧ


(Стислий виклад)

Напрацювавшись у бібліотеці, доктор Комаха зупиняється відпочити у сквері. До нього підбігає Ірця – дівчина п’яти років – і починає уважно роздивлятися малюнки в його книжках, та розпитувати про них. Комаха відповідає дуже серйозно, уживаючи наукові терміни.

Не було й дня, щоб дівчина не приходила до доктора. Вони розмовляли, при цьому Ірця трималася мов старша, досвідченіша та розумніша.

Коли вони познайомилися з Ірцею, дівчинка вирішила, що раз мім Комаха, значить, комаха, а раз великий, то комашиний тато. “Якщо цей Комаха і був людиною, то якоюсь іншою, не такою, як уся решта. Попри всю свою грузьку, тяжку масивність, він здавався абстракцією і фікцією. Швидше, справді, не людина, а похмурий гном, що живе в таємних льохах, глухих, заплутаних підземних переходах, відлюдькуватих самотніх печерах, що не звик бувати серед людей і радіти, побачивши сонце. У нього було щось від гомункулуса, колби, лабораторії, од легенди про Фавста, химер, ілюзій, схем і формул. Ані його величезне тіло, ані його червоне, голене, подібне на шматок свіжого м’яса, обличчя не переконували в реальній правдоподібності його існування. У Комахи була непропорційно велика голова з опуклинами на чолі, а на м’язистому широкому носі він, надто короткозорий, замість окулярів носив складні лінзи, що в них світло розкладалося на геометричні блиски…”

Себе ж дівчина бачила комашиною мамою.

Доктор Комаха спробував пояснити, що його ім’я – це умовність, яку не слід поєднувати з ним самим – як людиною. На це Ірця сердито заявила, що він тоді просто Пупс. Втім вона його, дядю Пупса, дуже любить.

Спілкування з дівчиною, а потім ще сон, у якому Комаха купав и власну дитину і розповідав їй казку на ніч, пробудили в душі доктори бажання мати доньку. Проте кохати, одружуватися він не хотів, щоб не обтяжувати і не ображати жінку. Кохання, навіть поцілунки, Комаха вважав чимось брутальним і цинічним. Коли він висловив свої міркування товаришу – художнику Корвину – той зацікавив

Ся. Втім сказав, що кохання гарненької дівчини завжди гідне культурної людини.

Не знайшовши розуміння серед людей, Комаха почав записувати свої думки у щоденник. Ось його перший запис: “Ніби – улюблена схема слів, думок, вчинків Ірчиних. Вона задовольняється з ніби. Проводячи межу між ніби і тим, що є, вона чесно відчуває різницю, бо відокремлює ніби від реальності, але не надає особливого значення цій різниці”.

Якось сусідка – гарненька весела курсистка Тася – запросила Комаху поїхати з нею за місто відпочити. Той злякався і категорично відмовився. Проте з цього часу він закохався в дівчину. Фантазія доктора намалювала йому бурхливий роман з дівчиною, яку в реальному житті він завжди уникав.

Коли почалась революція, Тася десь виїхала. Комаха дуже страждав та ревнував, тож звістка Корвина про те, що Тася знову в місті, справила глибоке враження на нього. Сам Корвин останнім часом приятелював з Вер, з якою познайомився на пляжі. Це була красива брюнетка. Горда і незалежна, вона стояла під сонцем, не звертаючи уваги на юнаків, що кидали на неї зацікавлені погляди. Вона обирала сама. Корвин зробив комплімент фігурі жінки, сказавши, що вона, певне, танцівниця, чи спортсменка. Слід сказати, що Вер була акторкою. Ця чарівна жінка була непередбачуваною у своїх бажаннях. Вона міняла стилі в одязі, щоб мати вигляд то гордої, незалежної дівчини, то народоволки, то пушкінської Тетяни. З початком революції вона брала активну участь у подіях, голосувала на сходах, виступала з промовами. Одночасно перекладала Верлена та працювала на фабриці біля верстата. Вийшовши заміж за лікаря, вона не схотіла їхати з ним до Харкова, де тому запропонували посаду. Так і жили вони – в різних містах, зустрічаючись рідко то там, то тут.

Якихось надій Корвину жінка не подавала, хоча й не відштовхувала його. Художник вирішив якось познайомити Вер з Комахою. Він, вже не вперше, розповідав жінці про свого друга, який забував узяти свого пакунка в крамниці, або міг випадково узяти чужий; не брав решти; міг вирушити в одне місце, поїхати в інше, потім зовсім забути, куди їде, а приїхавши, не знати, куди приїхав. І головне: усе своє життя він забував про найкращу річ у світі – кохання жінок. Вер зацікавилась і сказала Корвину, що обов’язково хоче познайомитись з його приятелем.

Комаха був дуже упертою і працьовитою людиною. Якщо він писав наукову роботу, чи статтю, то опрацьовував безліч літератури, вводив силу цитат із примітками. Так, у примітках, і існував учений Комаха. Хоча насправді був без сумніву цікавіший од своїх приміткових студій і свого приміткового існування. Він не розумів свого часу. Кожний наступний день був для нього автоматичним відтворенням попереднього. Він, як більшість його сучасників не знав любові до речей, бо сам виробляв їх. Це була “безпредметна” людина, людина запереченого біологізму, “приміткового”, замкненого, схематичного існування.

І все ж таки Корвину вдалося вмовити Комаху на якийсь час облишити працю і піти з ним у кафе, щоб познайомити з Вер. Увага жінки дратувала доктора. Він почувався дуже незручно. А наступного дня, побачивши Верна вулиці, він просто втік. Але Вер була не і тих жінок, що звикли відступати. Її зацікавив цей доктор, тож вона сама постукала до кімнати Василя Хрисанфовича Серафікуса. Той грав на піаніно – жінка слухала. Вони розмовляли про кохання – і доктор хвилювався, чи не здаватиметься його ставлення до жінки нечемним або безсоромним.

Вер була впевнена в тому, що перед її чарами не встоїть жоден чоловік. Тож поведінка Комахи не подобалась їй. Прощаючись, вона поцілувала його. Від цієї миті Комаха втратив спокій. Він намагався зрозуміти, що про нього думає ця жінка.

Вони почали приходити один до одного. При цьому доктор не знав, як себе поводити. Він кожного разу боявся того, що жінка не прийде, а потім боявся, що на запитання, коли вони побачаться знову, вона відповість “ніколи”. Через цю його невпевненість Вер якось висловила думку, що йому треба одружитися зі скромною дівчиною, не такою вередливою та примхливою, як сама Вер.

Те, що жінка віддала перевагу Комасі, Корвина дуже образило. Серафікус іноді казав жінці, що її дуже тяжко кохати. На що вона відповідала: “Коли вам тяжко, то йдіть”. Та він не міг піти, бо розумів, що його життя без Вер – пустеля. Він писав до жінки листи, ніс і так і залишились невідправленими. У них він писав, що з усіх жінок для нього існує лише вона, Вер. І про те, що він звик до самоти, тож у цю самоту включив і свою кохану – бо вона вже стала частиною його самого. Він зовсім перестав жити власним життям, а те уявлене життя, яким він жив, було життям Вер.

Повість В. Петрова-Домонтовича “Доктор Серафікус” (1927- 1928) порушує проблеми світоглядної кризи у свідомості людини на зламі епох. Соціально-історичний час представлено у творі крізь культурно-історичні реалії доби, за якими вгадуються 20- ті роки XX ст. в Україні.

Головний герой твору, доктор Серафікус, Комаха, залишається непричетним до сучасної доби та країни: він не розуміє свого часу, кожний наступний день для нього – лише автоматичне відтворення попереднього. Він, як більшість його сучасників, не знає любові до речей, бо сам виробляє їх, причому для нього немає ніякої різниці, що виробляти – чи деталі, чи наукові примітки; любов його до жінок – така ж дивна, як і він сам. Доктор Серафікус – “безпредметна” людина, людина запереченого біологізму, “приміткового”, замкненого, схематичного існування. Він цілком є продуктом технократичної доби, результатом невпинного прогресу, який призвів до появи людини-автомата, єдине прагнення якої – запрограмувати себе так, щоб працювати, немов налагоджений конвеєр. Серафікус не любить “жодних несподіванок “. Простір в його свідомості чітко поділений на свій (власна кімната), що є місцем схову, безпеки та чужий (весь інший світ), ворожий.

Мова твору В. Домонтовича – парадокси, загадки, інтелектуальні головоломки, де авторська іронія виступає знаком щирості. Оповідаючи в іронічному ключі про свого героя, письменник намагається показати трагедію цілого покоління людей “відірваних від грунту”, коли особистість опиняється перед цілим комплексом проблем: вплив часу і моди на людські почуття, співзвучність чи, навпаки, дисгармонійна невідповідність своїй добі, розчарування в ідеях раціоналізму, втрата особистої ідентичності, криза цивілізації, “відчуття несталості” тощо.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Скорочено – ДОКТОР СЕРАФІКУС – В. ДОМОНТОВИЧ
артюр рембо вірші відчуття