СЕРДИТІ МОЛОДІ ЛЮДИ

“Сердиті молоді люди” (“Angry young men”) – назва групи англійських письменників, що виступили у 50-ті роки XX століття. Термін, який виник завдяки автобіографічній книзі Л. А. Пола “Сердита молода людина” (1951 p.), об’єднав митців “покоління 50-х років” (або, як назвали їх пізніше, “дітей війни”). Найбільш визначними й типовими представниками “сердитих молодих людей” вважаються романісти Кінгслі Еміс, Джон Вейн, Джон Брейн, Колін Вілсон і драматург Джон Осборн. Із “сердитим” героєм англійський читач уперше познайомився

в 1953 році, коли друкуються романи “Щасливчик Джим” К. Еміса та “Поспішай донизу” Дж. Вейна. Свого найбільшого поширення термін “сердиті молоді люди” набув у 1956 році, після прем’єри п’єси Дж. Осборна “Озирнись у гніві”, цієї “сердитої п’єси сердитого молодого автора” (за словами її рецензента), чи не найбільш характерного й відомого твору всієї течії. “Сердиті” не складали організованої літературної школи, як і представники американського “бітництва”, французького “нового роману” або “театру абсурду”. Проте їхні прозаїчні й драматичні твори мають цілий
ряд типологічно спільних художніх рис.

Спільним для романів і драм “сердитих молодих людей” є місце дії – англійська провінція, авторська настроєність та інтонація твору – завжди особиста, іронічна, навіть цинічна, прагнення до найповнішої вірогідності, підкреслена особистісна основа твору. Але головним, що об’єднує “сердитих” письменників, є їхній герой, що став новим літературним типом. Це тип молодої людини (найчастіше за все – плебея), яка здобула освіту і “пробилася” до нового середовища, ворожого для неї. Герой “сердитих” розчарований своїм сірим буденним життям, незадоволений своєю роботою, “повстає” проти суспільства, в якому йому не знаходиться місця. Він роздратований інтересами та ідеалами людей, що оточують його, ненавидить істеблішмент, накидається на систему моральних та інтелектуальних цінностей, роблячи це то з гнівом і сарказмом, то з іронією, а то й з інфантильними наївними бешкетуваннями. Герой “сердитих молодих людей” – це, скоріше, “антигерой”: малосимпатичний, непривабливий, галасливий, брутальний. Саме такими рисами наділені Джим Діксон (“Щасливчик Джим”), Чарльз Ламлі (“Поспішай донизу”), Джиммі Портер (“Озирнись у гніві”), Джо Лемптон (“Шлях нагору” Джона Брейна). Утім, нонконформістський бунт “сердитого” героя нерідко завершується конформізмом, сімейним і суспільним благополуччям, життєвими компромісами, примиренням із соціумом, проти якого повставав.

Хоча творчість “сердитих молодих людей” і мала недовгу історію (уже в 60-ті роки англійські митці не повертаються до героїв і тем 50-х), вона залишила помітний слід у культурному житті Англії. “Сердиті” письменники підготували грунт для драматургів “нової хвилі” (Ш. Ділені, Дж. Арден, Б. Біен, Б. Копс, А. Оуен), соціально-критичних романів К. Вотергауза, С. Барстоу, К. Мак-Іннеса, значною мірою вплинули на творчість англійських абсурдистів Г. Пін-тера та Η. Φ. Сімпсона.

“Сердиті” автори, яких не цікавили заплутані фабули й розвиток зовнішніх подій, основну увагу приділяли правдивому зображенню післявоєнної молоді (як зазначав відомий англійський критик К. Тайнен, Осборн у своїй драмі “Озирнись у гніві” “у сценічній формі відобразив інтереси майже семи мільйонів молодих англійців у віці від двадцяти до тридцяти років”), стосунки героя і суспільства, психологію післявоєнної молоді. Твори англійських “сердитих”, за словами Кеннета Тайнена, можливо “сокирні та не по-англійськи брутальні”, але в них “живе віра в мистецтво, яке має впливати на життя, а не втікати від нього та не підмінювати його”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

СЕРДИТІ МОЛОДІ ЛЮДИ


літературні казки 3 клас
СЕРДИТІ МОЛОДІ ЛЮДИ