САРАМАГО, Жозе


(нар. 1922)

САРАМАГО, Жозе (Saramago, Jose – нар. 16.11. 1922 p., Азіньязі) – португальський письменник, лауреат Нобелівської премії 1998 р.

Народився в невеличкому селищі Азіньязі, що за 100 км на північ від Лісабона у сім’ї безземельного селянина. У 1924 р. сім’я переїхала у Лісабон. Після закінчення початкової школи майбутній письменник продовжив освіту у граматичному коледжі, де виявив себе здібним учнем. Проте згодом через нестачу коштів батьки віддали його у технічну школу, де він здобув фах механіка. Після цього Сарамаго два роки працював за спеціальністю в автомобільній майстерні, а вечорами відвідував публічну бібліотеку у Лісабоні. Він одружився у 22 роки, працюючи у службі соціального забезпечення службовців. Потім багато років Сарамаго віддав праці у різних видавництвах і газетах. “Я задоволений, – згадуватиме з часом Сарамаго, – що пробував себе у багатьох професіях, що не займався усе життя одним і тим самим”. У 1969 p. Сарамаго вступив у компартію, що було швидше актом громадянської непокори, спрямованим проти диктатури правлячого режиму Салазара, аніж політичною позицією. У 1975 р. зусиллями владних політичних кіл Сарамаго було звільнено з посади заступника головного редактора однієї із найвпливовіших лісабонських газет “Діаріуді нотісіас”, після чого письменник потрапив в доволі скрутне матеріальне становище. Упродовж

наступних п’яти років жив майже винятково за рахунок перекладів і лише з початку 80-х pp., коли чи не кожен його роман ушановувався престижними преміями та нагородами, до нього прийшло широке літературне визнання.

Літературний дебют Сарамаго відбувся у 1947 p., коли з’явилася його перша книга – роман “Земля гріха ” – про нелегке життя бідного португальського села. Сам письменник вважав свій дебют невдалим і знову звернувся до літератури лише в середині 60-х pp., видавши дві поетичні збірки “Можливі вірші” (“Os poemas possiveis”, 1966) та “Можливо, це радість” (“Provavelmente alegria”, 1970). Написані в традиційній манері, вірші збірок містять ліричні роздуми про долю людини в сучасному світі. У 70-х pp. Сарамаго дебютував і як драматург, написавши дві п’єси “Ніч” (1974), що стала відгуком на т. зв. “революції гвоздик” португальської громадськості проти режиму Салазара, і “Що я робитиму з цією книгою?” (1979), яка присвячена видатному португальському поету XVI ст. Л. де Камоенсу.

Проте найбільшої популярності Сарамаго зажив як прозаїк. Його літературним успіхом став уже перший (якщо не брати до уваги “Землі гріха”) роман “Підручник з малярства та каліграфи” (“Manual de pintura e caligrafia”, 1972), у центрі якого процеси літературної творчості, навіяні автобіографічними враженнями.

У наступному романі “Ті, що піднялися із землі” (“Levantado do Chao”, 1980) Сарамаго звернувся до зображення важкого життя португальських селян. Він простежує (з 10-х pp. XX ст. до 1974 р.) долі трьох поколінь селянської родини з Алентежо, одного з найбільших сільськогосподарських районів країни. “Хочу сподіватися, – писав Сарамаго, – що мій роман дає уявлення про те, яким був цей край. Гадаю, читач дізнається з нього дещо про те, що зараз відбувається в Алентежо. Наприклад, про жорстокі репресії, які нічим не відрізняються від тих, що були в часи фашизму, і рушійною силою яких стала неприхована ненависть до сільськогосподарських робітників. Що ж стосується майбутнього Алентежо, то немає сумніву: його господарями будуть чоловіки та жінки, яких я зробив героями свого роману”. Міжнародне визнання Сарамаго приніс його роман “Пам’ятник монастирю” (“Memorial do convento”, 1982), в якому він звернувся до подій національної історії першої половини XVIII ст., часів правління короля Жуана V, котрий, як і салазарівський режим, що служить сучасним тлом історичного екскурсу Сарамаго, намагався культивувати ідею національної винятковості португальців, а фактично перетворив усю країну у монастир, в якому порядкувала жорстока інквізиція. За словами самого автора, у романі міститься “символ фашистської Португалії, ізольованої і відгородженої від усього світу…”. Гнітючій політичній дійсності письменник протиставляє історію двох закоханих – Балтазара та Блімунди, котрі намагаються втекти від інквізиції на придуманому і виготовленому власноруч літальному апараті, що символізує спробу людини набути крил, стати вільною.

На фантастичних припущеннях, що дають підстави критиці співвідносити прозу Сарамаго із творами “магічного реалізму”, побудований і роман “Камінний пліт” (1986), де письменник змальовує, як камінний пліт Іспанії та Португалії відокремлюється від Європи і самостійно рухається водами Атлантики. “Сарамаго часто використовує досить типовий хід, – характеризує найприкметніші ознаки творчості письменника С. Шліпченко, – він ставить своїх героїв у штучні, нереальні, вигадані ним самим ситуації і, залежно від свого задуму, досліджує та проектує поведінку та думки протагоністів або коло індивідуальних проблем, що постають при цьому”.

Інтерес до вивчення “потаємної механіки” фабули досягає кульмінації в “Історії облоги Лісабона” (“Historia do cerco de Lisboa”, 1989). Це роман про роман. Оповідь відштовхується від неістотного факту – коректор із власної волі додає в тексті частку “не”, що й стає імпульсом до зміни ходу історичних подій, водночас даючи місце авторській фантазії і позбавляючи необхідності суворо дотримуватись фактів. “Євангеліє від Ісуса Христа” (“О evangelho segundo Jesus Christo”, 1991) – ще один роман у формі притчі, де Бог і диявол з’ясовують свою роль і місце в біблійній історії та своє ставлення до Бога-батька. Вихід книги спричинив обурення католицької церкви і звинувачення у блюзнірстві. “Євангеліє…” Сарамаго офіційний Ватикан назвав “богохульною книгою, яка знущається з історичної правди і спотворює характери головних персонажів Нового Заповіту”.

Тим часом Сарамаго продовжує оглядати гострим критичним оком інші події португальської історії, її образи та героїв, не оминаючи своєю увагою й маленьких історій повсякдення. В 1999 р. з’явився ще один роман письменника “Згадати всі імена” (“El cuento de la isla desconocida”) – історія чиновника з відділу реєстрації населення, який настільки захопився історією одного прізвища, що його інтерес переріс у маніакальну хворобу. У 1998 p. Сарамаго був удостоєний Нобелівської премії як письменник, котрий “своїми творами-притчами, посиленими фантазією, співчуттям та іронією, постійно дає нам змогу відчути і зрозуміти нашу ілюзорну реальність”. У 2000 р. побачив світ новий роман Сарамаго “Печера” (“La caverna”), що завершує трилогію, у яку ввійшли написані раніше “Есе про сліпоту” і “Згадати всі імена”.

В. Назарець



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

САРАМАГО, Жозе
сочинение к ф юона конец зимы полдень