Розкрийте особливості формування Дж. Байрона як поета, простежте еволюцію його світогляду. Виділіть основні етапи життя і творчості поета. Провідні мотиви його лірики

Розкрийте особливості формування Дж. Байрона як поета, простежте еволюцію його світогляду. Виділіть основні етапи життя і творчості поета. Провідні мотиви його лірики.

Джордж-Ноел-Гордон Ба́йрон, шостий барон Байрон (англ. George Noel Gordon Byron) (* 22 січня 1788, Лондон – † 19 квітня 1824, Месолонгіон, Греція) – англійський поет, який став символом романтизму і політичного лібералізму в ЄвропіXIX століття. Учасник Грецької революції. Джордж Гордон народився в Лондоні в старовинній, але збіднілій дворянській сім’ї. У десять років, після смерті двоюрідного дідуся, успадкував титул лорда та Ньюстедське абатство, старовинний маєток у графстві Ноттінгемшир(великому промисловому центрі Англії). Саме тут Байрон став свідком жахливого визиску пролетаріату й виступивлуддитів. “Години дозвілля” (1807) – перша, ще не цілком самостійна збірка віршів. Сатирична поема “Англійські барди і шотландські оглядачі” (1809) поклала початок теоретичній полеміці Байрона з реакційним романтизмом, якої він не припиняв протягом всього життя. Байрон суворо осуджував поетів так званої “озерної школи” за зраду прогресивних ідей, нещадно висміював потяг до середньовіччя, містики.

Літературну славу й світове визнання принесли Байрону перші дві пісні “Паломництва Чайльда Гарольда” (1812), написані під враженням подорожі до Португалії, Іспанії, Албанії,

Греції, Туреччини. Публікація цього поетичного щоденника знаменувала собою народження революційної течії в англійському романтизмі. Саме тут Байрон уперше заявив про свої симпатії до національно-визвольної боротьби поневолених народів і про свою ненависть до загарбницьких воєн. Для цього він використав традиційну на той час форму мандрів романтичного героя.

Повернувшись до Англії, Байрон бере активну участь у політичному житті країни, виступає в палаті лордів проти закону про смертну кару для луддитів та ін. Своє обурення реакційною політикою уряду, ідею неминучості народної помсти Байрон втілив у сатиричній “Оді авторам білля проти руйнівників верстатів” (1812), а також у віршах та епіграмах 1812-1816. У ці ж роки Байрон створює ліричні вірші, в яких тема кохання поєднується з волелюбними ідеями, а також цикл так званих східних поем (“Гяур”, “Абідоська наречена”, 1813, “Корсар”, “Лара”, 1814, дещо пізніше – “Мазепа”, 1818, та ін.), об’єднаних спільними настроями. В цих поемах особливо помітні суперечності світогляду Байрона – могутній протест поета-романтика проти ненависної йому дійсності і анархо-індивідуалістичні мотиви та песимізм. Настрої трагічної самотності, відчаю, нігілістичне заперечення можливостей суспільного прогресу особливо виявились у вірші “Пітьма” (1816), у філософській драмі “Манфред”(1817) та в деяких інших творах, написаних після другого вимушеного від’їзду Байрона з батьківщини внаслідок жорстоких переслідувань його панівними класами Англії. Так звана світова скорбота Байрона виникла насамперед під впливом духовної кризи, пережитої поетом у зв’язку з крахом ідеалів Французької революції та реставрацією “старого режиму” в Європі після падіння Наполеона. Сила Байрона в тому, що він зумів перебороти свої вузько індивідуалістичні й песимістичні настрої і в громадсько-політичній діяльності та у найкращих творах залишився активним борцем проти реакції за краще майбутнє народу. Цю силу він черпав у живому зв’язку з визвольними рухами сучасності. Навіть у найтяжчі для нього часи внутрішньої розгубленості Байрон вірний своїм демократичним принципам. У поемі “Шільйонський в’язень” (1816) він оспівав мужність швейцарського республіканця 16 ст. Боннівара, створив бойовий гімн англійських луддитів – “Пісня для луддитів” (1816).

У 3-й і 4-й піснях “Чайльда Гарольда” (1817-1818) поет заявляє про свою відданість поглядам французьких просвітників, висловлює віру в справу революції. З 1817 по 1823 Байрон жив в Італії, брав активну участь у боротьбі карбонаріїв. Серед численних творів цього періоду, позначеного найвищим розквітом поетичного генія Байрона, особливе місце належить містерії “Каїн” (1821). Біблійна легенда про перших людей на землі під пером Байрона набирає могутнього атеїстичного й революційного звучання. Мотиви “світової скорботи” поєднуються з ідеями прометеївського богоборства й гуманізму.

Байрон був не тільки романтиком. Він також написав злободенно-сатиричні твори, позначені виразним реалізмом (“Видіння суду”, 1821; “Бронзовий вік”, 1823, та ін.). Незакінчений роман у віршах “Дон Жуан” (1819- 23; 16 пісень) завершує творчий шлях поета. Це грандіозний критичний огляд суспільного життя тогочасної Європи. Протест Байрона проти соціального й національного рабства, мілітаризму, церкви, порочної дворянсько-буржуазної моралі й тема революційного народу звучать тут з особливою силою, бо розкриваються вони переважно реалістичними художніми засобами. Останні місяці свого життя Байрон перебував у Греції, де в рядах грецької армії боровся за визволення Греції з-під турецького ярма. Там же (в грецькому місті Месолонгіон) він захворів напропасницю, від якої помер.

Могутня творча індивідуальність і блискучий волелюбний талант поета здобули всесвітнє визнання. Байрон мав надзвичайно великий вплив на передову літературу свого часу. Він завоював любов і пошану Олександра Пушкіна, Віктора Гюго, Генріха Гейне, Шандора Петефі, Адама Міцкевича, Лесі Українки, Павла Грабовського, Івана Франка. За свідченням Енгельса, Байрон був улюбленим поетом англійських робітників епохи чартизму. Своїм однодумцем його вважали декабристи. Бєлінський назвав його неосяжноколосальним поетом, Прометеєм нового часу. Твори Байрона перекладалися багатьма мовами; українською мовою їх перекладали Іван Франко, Леся Українка, Павло Грабовський, Пантелеймон Куліш, Микола Костомаров та ін.

Лірика для його сучасників була яскравим втіленням нової, романтичної поезії. Предметом поетичного оспівування поет зробив власну душу. Така душевна відкритість, щирість, що була незвичним явищем у поезії до цього, дуже вразила сучасників і продовжує захоплювати читача й нині. Ліричний герой поезії Байрона відбиває світ думок і почуттів самого ав­тора. Поет не намагається перевтілитися в когось іншого чи передати пси­хологію іншої людини. Отже, у ліриці Байрона яскраво виражено суб’єк­тивне начало. Ліричний герой Байронових поезій має страдницьку душу. Не завжди при­чина журби чи розчарування визначається автором, і це надає поезіям не­рідко відтінку загадковості, недомовленості, що притаманно романтичному мистецтву. Проте, поринувши у світ Байронової лірики, починаємо розуміти, що джерелом страждань є певна ідеальна причина – недосконалість життя, безнадія, бідування та скорбота народу, моральна нестійкість людей. Ліричний герой Байрона відчуває “світову скорботу”, тому що жага жит­тя, могутні сили, приховані в людині, не мають плідного виходу. Цей герой палко і щиро сприймає реальність, але сама реальність гнітить його. І він по­стає проти всього світу, відстоюючи своє право на внутрішню індивідуальну свободу, насамперед свободу почуттів. Таким настроєм пройнятий вірш “Душа моя похмура”. Відчуття “світової скорботи” – головний мотив вірша. Ліричний герой звертається до співця з дивним проханням: заспівати таку пісню, щоб душа розридалась: “Я хочу сліз, бо серце розірветься від страж­дань”. Ліричний герой розуміє, що позбавитися життєвих страждань він не зможе, а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення. Читаючи вірші Байрона, розуміємо, що він творив з єдиною метою – ви­лити переживання, які його переповнювали. У поезії “Хотів би жити знов у горах” звучить тема протесту проти загальноприйнятих норм моралі того­часної Англії. Вірш написаний у вигляді внутрішнього монологу поета, де він пригадує роки свого дитинства, що минули в Шотландії біля підніжжя зна­менитої величної гори Лох-на-Гар. Однак перед читачем не просто спокійні, приємні спогади про кращу пору людини. В поезії відчувається палке бажан­ня поета порвати із звичним життям та людським оточенням і полинути до іншого світу. Поет порівнює свою душу з прип’ятим птахом, що прагне ви­рватись із пут марнославства, раболіпності, лукавства і облуди. Навкруги нього – духовна пустка: немає любові, “друзі розійшлись, як дим”, а тих, з ким “інколи тамує келих скорботу й біль” поет не може назвати ні друзя­ми, ні ворогами.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Розкрийте особливості формування Дж. Байрона як поета, простежте еволюцію його світогляду. Виділіть основні етапи життя і творчості поета. Провідні мотиви його лірики

г тютюнник біла мара