РІЧАРДСОН, Семюел


(1689 – 1761)

РІЧАРДСОН, Семюел (Richardson, Samuel – 1689, Дербішир – 04.07.1761, Лондон) – англійський письменник.

Народився у Дербіширі, був сином теслі. Юнаком прийшов у Лондон, став учнем друкаря. Одружившись із донькою господаря, став спочатку співвласником, а потім і єдиним власником друкарні. Наприкінці життя очолював лондонську гільдію видавців – посада ця, за його власним визнанням, була “такою ж прибутковою, як і почесною”. Помер у власному будинку, оточений численною родиною, з усвідомленням доброчесно прожитого життя.

Письменницькою діяльністю Річардсон зацікавився вже у вельми зрілому віці. Зовнішнім поштовхом стало отримане його друкарнею замовлення на видання “Епістолярію”, а внутрішнім стимулом – бажання передати молодій генерації британців власний життєвий досвід.

“Памела, або ж Винагороджена доброчесність” (“Pamela, or Virtue Rewarded”, I та II ч. – 1740; III та IV ч. – 1741) – перший роман Р. Він написаний у формі листів і, таким чином, є одним із перших зразків епістолярного жанру. Сюжет твору становить історія життя Памели Ендрюс, доброчесної дівчини простого походження, котра працює служницею у такої собі леді В. Після смерті господині її син, містер Б., вподобавши Памелу, намагається спокусити дівчину, вдаючись спочатку до лестощів, а потім і до погроз. Але Памела залишається непохитною. Урешті-решт, містер

Б., вражений доброчесністю і цнотливістю дівчини, пропонує їй вийти за нього заміж.

Прославляючи в образі Памели чесноти своєї соціальної верстви – ощадливість, заповзятливість, побожність, непохитність моральних принципів, Річардсон водночас утверджує своїм романом просвітницький, демократичний і гуманістичний ідеал. Послаблення демократичного пафосу у III і IV частинах роману, де колишня скромна Памела постає у ролі заможної світської пані, посилення у заключних епізодах моралізаторських інтенцій значно зменшує художню силу твору.

Інтерес, який роман Річардсона викликав у сучасників, значною мірою можна пояснити реалізмом у зображенні характерів та обставин, навіть незважаючи на деяку його ідеалізацію. Навколо твору одразу ж спалахнула жвава полеміка, учасники якої активно сперечалися як про суто мистецькі, так і змістові аспекти роману. Зокрема, читачі зауважували, що, попри всі свої безперечні переваги, епістолярна форма, однак, хибує певною умовністю: якби Памела справді написала усі ті листи, у яких вона розповідає про перипетії свого життя, то їй було б ніколи виконувати обов’язки служниці.

Особливо гостро з приводу щасливого вирішення тієї складної ситуації, у якій опинилася Памела, виступив Г. Філдінг. Він, зокрема, написав пародію на роман Річардсона, іронічно перейменувавши Памелу на Шамелу (від англ. “shame” – “сором”). Полемічним стосовно Річардсона виявився і роман Філдінга “Історія пригод Джозефа Ендрюса та його друга містера Абрагама Адамса” (1742). у якому він у дусі послідовного демократизму розповідає про життя брата Памели.

Другий роман Річардсона “Клариса, або Історія юної леді” (1747-1748) – найкращий і найпомітніший твір письменника. У ньому Річардсону вдалося силою літературного таланту перемогти, подолати власну схильність до моралізаторства. Фактично, ця схильність збереглася лише у назві роману, який в оригіналі має дуже довгий підзаголовок – “історія… яка з’ясовує найістотніші питання приватного життя і показує, зосібна, численні злигодні та поневіряння, що випливають із непорядної поведінки як батьків, так і дітей у ставленні до шлюбу”. Проте насправді роман виявився значно яскравішою та щирішою картиною “приватного життя”, ніж можна було би сподіватися після такої преамбули. Сюжет твору грунтується на історії життя Клариси Гарлоу, дівчини із заможної і шанованої буржуазної сім’ї. Кларису спокусив легковажний Ловелас, і це настільки її приголомшило, що вона вмирає від розпачу. Даремно Ловелас, розкаявшись у своїх гріхах, благає її стати дружиною. У фіналі роману він гине від руки двоюрідного брата Клариси, котрий викликав Ловеласа на дуель. Критика егоїзму й аморальності аристократів поєднується у романі з критикою власницького егоїзму буржуазії. Брати та сестри Клариси ненавидять її через спадщину, яку дівчині залишив дід. Крім того, Кларису намагаються присилувати вийти заміж за немилого їй багача Сомса, провокуючи, таким чином, її втечу з дому разом із Ловеласом. Реалізм зображення сягає тут найвищої сили. Складність і багатоплановість образів Клариси і Ловеласа здобули високу оцінку у читачів та критики. “Клариса, цей прекрасний образ пристрасної доброчесності, має риси чистоти, що доводить до відчаю”, – принагідно зауважував О. де Бальзак. А ще раніше Д. Дідро писав про своє захоплення геніальністю Річардсона, котрий зумів поєднати в образі Ловеласа “рідкісні чесноти… з огидними вадами, ницість із шляхетністю, глибину із легковажністю, запальну вдачу зі стриманістю, здоровий глузд із безумством”, геніальністю, з якою письменник зробив із свого героя “негідника, якого любиш, яким захоплюєшся, якого зневажаєш, який завжди дивує нас, у якій би подобі не з’явився…”

Трагічний фінал роману – Н. Михальська слушно вважає його першим трагедійним романом в історії англійської літератури – ще раз свідчить про поглиблення реалістичного бачення життя письменником.

Останній роман Річардсона “Історія сера Чарлза Грандісона” (“The History of Sir Charles Grandison”, 1754) – найслабший серед трьох його романів. Образ Грандісона, який, на думку письменника, мав стати позитивним антиподом Ловеласа, своєрідним уособленням доброчесності та порядності, виявився доволі невиразним. Грандісон виступає у романі як прибічник “золотої середини”, компромісної дипломатії. Його стосунки з італійкою Клементиною й англійкою міс Гаррієт Байрон свідчать про його раціоналізм, прагнення до спокійного, врівноваженого буття. Якщо Клементина лякає його своєю неврівноваженістю, зумовленою пристрасністю її натури, то в міс Байрон він понад усе цінує її англійську стриманість. Міс Байрон, між іншим, зауважує, що якби Грандісон опинився на місці Адама, то він був би “достатньо галантним у ставленні до своєї пропащої дружини, щоби висловити глибокий жаль з приводу її помилки; але однаково виконав би свій обов’язок, поклавшись на ласку Всевишнього, на Його мудрий розсуд, і дозволивши знищити Його першу Єву і дати йому іншу”.

Значення Річардсона в історії англійської та світової літератури важко переоцінити. Зокрема, можна сказати, що він заклав підвалини соціально-психологічного роману Нового часу і водночас оновив епістолярну форму розповіді.

M. Воропанова



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

РІЧАРДСОН, Семюел
патріотичні мотиви в поезіях шевченка