Рецензія на книгу Діни Рубіної “Синдром Петрушки”

Робота Діни Рубіної “Синдром Петрушки” в порівнянні з попередніми її роботами виявилася особисто для мене найефектнішою, вражаючою. В ній одночасно висвітлюються два паралельні світи – один, це життя героїв, а інший, це лялькове життя.
Автор вражає своїм знанням всіх тонкощів лялькової справи і занурює читача в дость цікаві історії пов’язані з маріонетками різних країн та народів світу. Рубіна намагається зобразити читачам особливості відносин людей і ляльок. І з’являється трохи містики.
Варто приділити особливу увагу

головному герою, кукловоду, Петі Уксусову. Він надзвичайно складна і замкнута особистість, яка знайшла себе в іншому світі, у світі ляльок. Він володіє надзвичайним талантом – оживляти будь-яких маріонеток, будь-яких ляльок. Талант його настільки великий, що в його руках не просто оживає якась чергова лялька, а й навіть підручні предмети.
І все здавалося б нічого, якби не та жахлива ситуація з лялькою – двійником його дружини. Особисто я вважаю, що це просто якесь кощунство – зробити ляльку абсолютно ідентичну живій людині, і потім не лише виступати з нею, а й постійно носити її повсюди, ніби це повноправний член сім’ї.
Особливо вразила фраза Уксусова, про те, що шкода, що на цій ляльці волосся не справжнє, не Лізине. Виникає таке враження, що наш головний герой страждає маніакальною прив’язаністю до свого витвору мистецтва. Хоча він це називає коханням.
Хто і заслуговує в даній роботі на співчуття, так це Ліза, якій довелося пережити смерть свого сина з сидромом Петрушки, а потім ще й жити зі своїм двійником. Я абсолютно не дивуюся, що вона сходила з розуму, що її так пригнічувала дана ситуація. Вже дочитуючи роман, в тому, що трапиться щось трагічне, я була стовідсотково переконана, але чомусь до останнього мені здавалося, що Ліза покінчить з собою. Чомусь таке песимістичне передчуття, але вона насправді виявилася сильною особистістю, зуміла впоратися зі своїми почуттями і зробила правильний вчинок.
Читаючи роман стає дещо не зрозумілим, чого насправді прагне Петя. Чи йому потрібна жива людина з плоті і крові, чи мрія, чи якась пам’ятка про неї? Адже він так хотів повернути Лізу додому з лікарні, так піклувався щоб вона не почувалася чужою вдома, після хвороби. Але водночас – він просто молився на ляльку-двійника і ніяк не міг з нею розлучитися.
В цілому, “Синром Петрушки” Діни Рубіної надзвичайно захоплюючий роман.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Рецензія на книгу Діни Рубіної “Синдром Петрушки”


коли бузок торік
Рецензія на книгу Діни Рубіної “Синдром Петрушки”