Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926) – З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ

З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926)

Не зводьте пам’ятників. Хан для слави троянда тут щороку розцвіта. Бо то Орфей…

P. М. Рільке

Життєвий і творчий шлях

“…І вірю я, що вічності хоч трохи несу в собі…” Мабуть, без такої віри справжній Поет, Майстер відбутися не може. Автор цих рядків, відомий австрійський письменник Райнер Марія Рільке відбувся як Майстер (у булгаковському розумінні цього слова) і ввійшов у вічність, у безсмертя…

Кожна епоха мас своє уявлення про справжнього поета.

В античну добу – це еллін Гомер або римлянин Вергілій, в епоху Ренесансу – італієць Ф. Петрарка чи англієць В. Шекспір… А ось для мистецького загалу 20-х років XX ст. таким поетичним кумиром був австрієць P. М. Рільке. За висловом російського поета Б. Пастернака, саме за художнім часом Рільке “звіряли свої годинники інші поети”. Австрійський поет ніби уособлював апостольське служіння мистецтву: “Я… не маю права просто через голод обрати перший-ліпший фах. який перешкодить розвиткові моїх справжніх художніх завдань, перетворить їх на дрібницю, принизить до речі другорядної важливості”. Він провістив
світовідчуття громадянина світу: “Мушу сказати, що я (за народженням австрієць) ніколи не мав вітчизни і що інтереси та цілі людей, які мене оточували, завжди були чужі моїм настроям і прагненням”… То хто ж він такий – цей “поетичний еталон” початку XX ст.?

Райнер Марія Рільке народився 4 грудня 1875 р. в Пралі в небагатій родині службовця залізничної компанії. Мати майбутнього поета належала до заможних празьких буржуа, вона звикла до розкошів і мала неабиякі запити. Можливі), саме її амбіціями обумовлене довге ім’я, яке при народженні отримав син. – Рене Карл Вільгельм Йоганн Йозеф Марія. Невдоволена своїм суспільним становищем і шлюбом, вона покинула чоловіка й переїхала до Відня, де з головою поринула у вир світських розваг. Це травмувало сина, який навіть через багато років відчував біль, зустрічаючись із матір’ю. Хлопчика віддали до закритого військового навчального закладу. Батьки мріяли побачити його згодом справним військовиком, який успішно підніматиметься щаблями ієрархічної драбини Австро-Угорської імперії. Хлопчик витримав у військовій школі ледве п’ять років. Рільке скаржився, що він настільки був пригнічений жорстокими переживаннями дитинства, що деякі риси його характеру вже не розкриються ніколи.

Через слабке здоров’я й психологічний стан батько мусив забрати юнака додому. Проте навчатися в гімназії Рільке також не міг. довелося б сісти за парту разом із десятилітніми хлопчаками. Тому надалі він навчався вдома з приватними вчителями. Юнак учився старанно і за один рік пройшов перші шість класів гімназії. Отже, атестат зрілості Рільке отримав майже вчасно. З 1895 р. він – студент, слухає лекції в найкращих університетах Праги, Берліна, Мюнхена.

Юнак уже знав, чому хоче присвятити своє життя: у 1894 р. вийшла друком його перша книжка “Життя й пісні”. На обкладинці був також напис “Пісні, даровані народові”. Хоча Рільке був не дуже заможною людиною, він безкоштовно розсилав цю збірочку до лікарень і робітничих об’єднань, уважаючи, що нужденні потребують поезії, але не мають грошей на книжки. Поет хотів “нести в убогі хатини хоч трохи радості й світла, пробуджувати в душі народу прагнення до кращого життя”. Згодом йому стало соромно за “слабкі* вірші, які ввійшли до збірки, і він почав скуповувати й нищити свій поетичний дебют.

Узагалі життєвий і творчий шлях P. М. Рільке був так само складним, як і тогочасна культурна ситуація у світі. Криза буржуазної цивілізації, дегуманізація людини, її трагічний розлад зі світом усі ці ознаки XX ст. письменник переживав дуже гостро. Цікавою є його творча еволюція. Заперечення австрійського виливу, пов’язане з тогочасною ситуацією в імперії (це був занепад її могутності, з притаманним йому передчуттям катастрофи, фіналу), можна зрозуміти. Проте воно зовсім не заперечує вплив західноєвропейської, зокрема німецької, культурної традиції, причому в її розвитку. Якщо ранньому Рільке був близький романтик Г. Генне з його “Книгою пісень”, то зрілого поета цікавить насамперед філософічність творів Й. В. Гете.

Рільке і модернізм

Наприкінці XIX – на початку XX ст. в європейських літературах значного поширення набувають модерністські течії, з якими буржуазні літературознавці прагнуть поєднати поезію Рільке, не виявляючи, однак, у цьому одностайності. Одні відносять її до символізму, інші – до експресіонізму, останнім часом на догоду моді пов’язують її з екзистенціалізмом. Справді, певними гранями, у різні періоди q різною мірою поезія Рільке перехрещувалася з модерністськими течіями, зокрема із символізмом, не зливаючись, проте, і жодною з них. далеко виходячи за їх вузькі рамки.

Д. Наливайко

Дослідники наголошують, що Рільке вирізнявся широкими інтернаціональними інтересами й здатністю активно засвоювати та синтезувати набутки інших європейських літератур і култур – романських і слов’янських. Можна стверджувати, що творчість Рільке значною мірою була свідомою й цілеспрямованою спробою синтезування європейської культури в трьох її основних складових – германській, романській та слов’янській. Тож зрозумілими стають його спроби творити не лише німецькою, а й французькою та російською мовами: він ніби хотів зруйнувати мовні бар’єри на шляху до читачів-іноземців.

Оскільки Рільке народився в Празі, він мав змогу безпосередньо ознайомитися із самобутньою слов’янською, зокрема чеською, культурою. Недаремно любов до неї бринить у багатьох рядках його поезій:

Повнять мене чеські

Пісні хвилюванням,

Плинучи з тихим звучанням

В серце сумне.

“Народна пісня” з ранньої збірки “Дари ларам”1

Пост хотів побачити світ, аби вивчити його розмаїття, тому майже все житгя подорожував. Європа, Російська імперія. Близький Схід – ось неповний перелік його маршрутів. Рільке ніколи не ототожнював себе ні з Австро-Угорською імперією. ні з австрійською літературою. Своїми духовними джерелами він уважав Російську імперію та Париж.

Поет зацікавився Росією завдяки химерній жінці, француженці за походженням. яка там народилася й провела дитячі роки. Саме під впливом Лу Андреас-Саломе і разом із нею протягом 1899 1900 pp.

Рільке двічі побував у Росії. Спілкування з російською інтелігенцією, безкрайні простори й православ’я справили на поста надзвичайно великий вплив. Хоча Росія, як і Австро-Угорщина, була імперією, однак пост їй це “пробачав” і сприймав як Єдиний духовний організм. У Москві Рільке потоваришував з художником-імпресіоністом Л. Пастернаком і з професором-мистецтвознавцем І. Цвєтаєвим, неодноразово бував у них удома, познайомився з їхніми дітьми і навіть не здогадувався, що через чверть століття назве листування з талановитими поетами М. Цветаєвой) і Б. Пастернаком “блуканням трьох душ, трьох зірок па небосхилі Всесвіту”. Під час другої подорожі Російською імперією Рільке вирішив відвідати Україну. Як писав він у листі до Л. Пастернака, “в очікуванні майбутньої подорожі я почуваю себе так, неначе дитина перед Різдвяними святами”.

Зустріч з Україною зачарувала поета. Він одразу збагнув, що Київ це “священне місто, де Русь уперше заявила про себе” (“Пісня про Правду”). Особливо ж його душу вразила Києво-Печерська лавра. Вона стала наче реальним утіленням тієї духовності, до якої прагнув поет. Він навіть мріяв оселитися в Києві, цьому “близькому до Бога” місті, і прийняти православ’я, але всі карти сплутало кохання… “Згадую полтавські стени, надвечірні зорі, хатки й охоплює душу сум, що мене там немає”, – записав поет у щоденнику 1 вересня 1900 р. Через двадцять років у його віршах з’являться реалії українських пейзажів.

А поки що Рільке подорожував Дніпром, знайомився з українцями, піднімався на Чернечу гору, щоб поклонитися Кобзареві, і захоплювався українським фольклором. Рільке вважав, що відчув дух святої Київської Русі.

Під впливом двох подорожей Росією й Україною Рільке написав два поетичні цикли збірки “Книга годин” (1905): “Книга життя чернечого” і “Книга прощ”. В останній яскраво відобразилися київські враження, а вірш “В оцім селі…” був навіяний поету перебуванням на Полтавщині: “Це було закличне звучання далини й самотності, яке залунало в мені одного разу під Полтавою, увечері, коли хатини були такі німі й самотні перед ніччю, що насувалася”.

У 1901 р. Рільке одружився з молодою талановитою скульпторкою Кларою Вестгоф, яка працювала в знаменитого Огюста Родена. У 1902 р. в подружжя народилася дочка. Однак через матеріальну скруту сімейне життя не склалося. У пошуках заробітку поет опинився в Парижі й оселився в “бодлерівському кварталі”, познайомився з О. Роденом, а також іншими паризькими митцями іі затримався там майже на десять років.

Перша світова війна вразила поета свосю жорстокістю й безглуздям. Подальші європейські соціальні катаклізми зародили в його душі страх і відчай, що спричинило глибоку творчу кризу. Останні роки свого життя P. М. Рільке провів у Швейцарії, у “замку Мюзо”. Надрукував “Дуїнянські елегії” (1923) і “Сонети до Орфея” (1923). Його письмовий стіл був загромаджений кореспонденцією з усього світу, проте сил читати її вже не було.

29 грудня 1926 p. P. М. Рільке помер від лейкемії в санаторії Валь-Монт.

Твори Рільке в українських перекладах

Українською мовою твори Рільке перекладали М. Зеров, М. Бажан, М. Лукаш, М. Йогансен, О. Луцький. Юрій Клен, Л. Мосендз, М. Орест, П. Тичина, Л. Первомайський, В. Стус, Б. І. Антонич, В. Коптілов, Д. Павличко та ін.

У 1902-1904 pp. австрійський поет переклав “Слово о полку Ігоревім” (опубліковане 1930 р.).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926) – З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ


скорочено сестра чайковського
Райнер Марія РІЛЬКЕ (1875-1926) – З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ