Провідна думка повісті І. Франка “Захар Беркут”

УРОК 13

Тема Провідна думка повісті І. Франка “Захар Беркут” – сила народу в єдності, згуртованості, відданості своїй батьківщині. Роль пейзажів у повісті. Архаїзми, та діалектизми у творі.

Мета. Навчити учнів розкривати головну думку твору; провести міні-дослідження ролі описів природи; визначити значення архаїзмів та діалектизмів у повісті; формувати науковий підхід до розгляду художнього твору; виховувати високі морально-естетичні якості та патріотичні почуття.

Обладнання: схема міні-дослідження, ілюстрація до книги І. Франка “Захар Беркут” (худ. В. Литвиненко).

Хід уроку

I. Організаційний момент.

II. Оголошення теми і мети уроку. (Запис у зошитах.)

1. Робота зі схемою “Провідна думка твору”. (Схему записано на дошці.)

(До Кожної ознаки підбираємо цитати, учні виразно їх зачитують, записуть у зошити.)

Єдність. У повісті докладно розкрито умови життя тухольців, їхні заняття, побут, головні риси характеру. Живучи серед лісів і неприступних гір, вони вели безнастанну боротьбу з природою. Боротьба ця виховувала сміливість, гартувала волю, породжувала кмітливість, потребу взаємодопомоги, почуття дружби. Джерела добробуту – земля, ліси, засоби виробництва – були суспільною власністю, тому “мов одна душа, стояла тухольська громада дружно в праці та вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе

і суддею, і впорядчиком у всьому…” Жити, працювати для громади, боротися за її добробут – напочесніший обов’язок. Єдині були тухольці й у боротьбі з монголами; думали не лише про себе, а й про сусідні села, яким загрожувала небезпека. “А випустивши вас із сеї долини, ми випустимо згубу на ті сусідні, з нами сполучені громади… Обов’язок наш витривати на своїм становищі до остатньої хвилини, – і так ми зробимо”, – говорив Захар Беркут. У передсмертній промові він переконує тухольців, що їхня сила в братерській згоді та єдності: “Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас”.

Згуртованість. Глибоко опоетизована в повісті організована народна сила, здатна подолати найбільші труднощі, – тухольська громада, представники інших громад, які для зв’язку між собою пробили через гірські скелі стежки і побудували дорогу, спільно вели відчайдушну боротьбу проти монгольської навали. І. Франко створює груповий образ молоді, яка прийшла на допомогу тухольцям: “Хлоп в хлопа, мов рослі явори, стали всі три відділи довгими рядами перед зібраною громадою і склонили хоругви на знак привітання. Любо було глядіти

На ті здорові рум’яні лиця, розігріті мужньою відвагою і гордим почуттям того, що їм прийдеться заступати своїми грудьми все, що найдорожче у них на світі, що на їх оружжя вложено велике діло”. Згуртованими були тухольці, готуючись до страшного бою з ворогом. До роботи “спішила вся тухольська громада. Молодці несли на плечах довгі, і;рубі ялиці й драбини, дівчата величезні вінці з листя і смерекового галуззя, старші несли довгі збитки шнурів і линвів”.

Відданість. Багато мандруючи, Захар Беркут набрався життєвої мудрості й вирішив “віддати ціле своє життя на поправу і скріплення добрих громадських порядків у своїй рідній Тухольщині”. Навіть у похилому віці Захар бере активну участь у житті громади, допомагає своїм досвідом, лікарськими знаннями. Перед смертю він бачить перемогу тієї справи, якій віддав усе своє життя і про відданість якій яскраво свідчить епізод, в якому йдеться про готовність Захара пожертвувати сином в ім’я перемоги над ворогом. “Нехай радше гине мій син, ніж задля цього має уйти хоч один ворог нашого краю!”

Відданість своєму народові, громаді у Максима проявляється, передусім, тоді, коли він потрапляє у полон. “Життя в неволі нічого не варте… краще смерть!” “Зраджуючи свій нарід, ведучи монголів через гори… Ні, краще вмерти, ніж так заробляти На вільність!” (Використовуємо ілюстрації до книги І. Франка “Захар Беркут”.)

Мирослава, дізнавшись, що її батько – зрадник, переходить на бік тухольської громади. “Ні, ні, – думалось їй, – не буде того. Я не піду дальше. Я не стану зрадницею свого краю! Я покину батька, коли не зможу відвести його від його проклятого наміру!”

– Повість “Захар Беркут” – поетичний гімн могутності згуртованого, пройнятого єдиними прагненнями колективу людей, здатного перемогти найбільші труднощі, найсильнішого ворога. І. Франко закликає народ до єдності, спільних прагнень до кращого майбутнього. Письменник сповнений віри в силу народу, який колись доб’ється кращого життя. “Щаслив, кому судилось жити в ті дні! Се будуть гарні дні, дні весняні, дні відродження народного”, – говорить Франко “золотими словами” Захара Беркута.

2. Міні-дослідження ролі описів природи у Творі (робота в групах).

– Пропонуємо учням план міні-дослідження.

1. Прикарпатський колорит.

2. Природа-мати.

3. Природа-воїн.

(Учні в групах підбирають відповідний матеріал з тексту, обговорюють його; з узагальненням виступає доповідач.)

1. Прикарпатський колорит. Природа у повісті має яскраво виражений прикарпатський колорит. Що ж складає різнобарвну мозаїку прикарпатської природи? Густі смерекові ліси, “рінисті зелені узберіжжя”, непрохідні бори, в яких ваблять око “темно-зелені корони смерек”, величезні буки, “чипірчасте листя папороті”, колюча ожина та дикий пахучий хміль. Багатий і тваринний світ: “багато оленів-рогачів і чорногривих турів”, величезні ведмеді бродять пущами, “плавле та колесує орел-беркут”, а он сойка “пестропера” та строкатий дятел.

Прекрасна природа Тухольщини! “Лазурове, чисте повітря”, студені гірські потоки, синява неба, золоті промені сонця.

2. Природа-мати. Природа-мати хвилюється за долю народу. Коли тухольці залишають рідне село, тривогою охоплена і природа: “Засумувалась і стара липа на кожнім майдані за селом, а ревучий водопад, переливаючись у кармазинових променях заходового сонця, непорушним, кровавим стовпом стояв над опустілою тухольською світловиною”. “Тільки земля, не знати чому, глухо стугоніла і стогнала: повітря… тремтіло якимось дивним змішаним гомоном”, “… вили вовки, гавкали… лиси…, … ричали тури”.

Сумний настрій ще більше підсилюють гайворони і круки, які наповнюють повітря диким вереском.

3. Природа-воїн. Природа у повісті, стає як і тухольці, воїном. Для монголів вона – небезпечний ворог.

“Вода сягала вже до колін. Бурунда люто глядів на того несподіваного ворога, що не лякався його гнівного голосу, ані його богатирської руки. Він копав його ногами, плював на нього, ганьбив його найзгірднішими словами, але ворог тихо, спокійно хлюпотів по долині, хвилював легенько, і ріс, і ріс чимраз вище. Вже сягав монголам до колін, утруднював їм хід, відбирав охоту до бою, ослаблював військову карність”.

III. Підсумок уроку.

IV. Домашнє завдання.

Підготуватися до письмової роботи на одну із заданих тем.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Провідна думка повісті І. Франка “Захар Беркут”

диалог на тему казахстан