Проблема роздвоєності особистості у новелі М. Хвильового “Я (романтика)”

Так споконвіку було: одні упирались з ганчіркою в руці, а другі тяглися до стяга зорі

І йшли за хвостами комет, горіх розкусивши буття. М. Хвильовий У кінці Пушкінської вулиці міста Харкова, за студентським гуртожитком “Гігант” колись знаходилось міське кладовище, яке нині переобладнано на молодіжний парк. За старою церквою залишили для нащадків кілька могил – П. Гулака-Артемовського, драматурга М. Кропивницького, художника

С Васильківського. Розквіт національного відродження останніх років повернув нам ім’я Ми-коли Хвильового (Фітільова). Члени товариства “Спадщина” відновили могилу одного із найталановитіших зачинателів української літератури початку XX століття. У поемі “Електричний вік” Микола Хвильовий писав:

І хіба посміє вічність шпурнути в моє обличчя докір?.. Творчість прозаїка, поета, критика, публіциста – яскравий приклад самовідданого служіння ідеї “загірної комуни”, яка стала причиною трагедії. Письменник бунтував, сумнівався, боровся, переживав, помилявся, каявся. Це не могло не знайти відбитку у новелах, що побачили світ у 1923-1927 роках.

Найбільшу увагу в плані розкриття психології мрійників, романтиків революційної доби заслуговує новела “Я (Романтика)”, в якій розкрито душевний конфлікт між старим і новим. Відомий літературознавець О. Білецький зазначав, що твір “силою своєю

не має собі аналогій в новітній прозі”.

Новела “Я” має ліричний зачин. Саме з нього постає зримий, реальний образ матері-України: “З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія”. Матір приходить до сина, коли він має хвилинку для перепочинку між жорстокими битвами. “Моя мати – наївність, тиха жура і добрість безмежна… І мій неможливий біль, і моя незносима мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом”.

Але поступово наростає тривога, насувається гроза, син бачить в очах матері “дві хрустальні росинки”. Чому ж в чудових очах рідної людини сльози, над чим плаче мати – Україна? Мабуть, над дилемою гуманності і фанатизму, людяності та сліпої відданості абстрактній ідеї. Письменник хоче допомогти осмислити протиставлення світлого і чорного, добра і зла, що живуть у душі головного героя новели.

З одного боку – це інструмент, який повинен вершити революційний суд, а з другого – людина, яка вміє любити, бути ніжною, яка невидимою силою любові зв’язана з матір’ю. М. Хвильовий по-новому розкрив перед читачем споконвічну суперечку між життям і смертю. Стомлений син шукає спокою на старечих материних долонях. “Я – чекіст, але я і людина”,- підкреслює головний герой. Отже хочеться вірити, що цією людиною насправді має чинитися справедливий суд іменем народу.

Але між двома началами терзається душа “м’ятежного сина: Андрюша і мати, Тагабат – людина, з холодним розумом і з каменем замість серця”. Герой не бачить виходу. Саме у такі хвилини він, комунар, викликає співчуття.

Через роздвоєність душі син мусив застрелити матір. “Тоді я у млості, охоплений пожаром якоїсь неможливої радості, закинув руку на шию своєї матері й притиснув її голову до своїх грудей. Потім підвів маузера й нажав на скроню”. І це в ім’я революції, в ім’я дороги до загірних озер невідомої прекрасної комуни…

Отже, письменник намагається підвести нас до висновку, що такий вчинок міг здійснити тільки справжній революціонер, який в критичну хвилину “голови не загубив”. Але ми все більше починаємо розуміти, що фанатична відданість ідеї несе тільки зло, вбиває почуття справедливості, почуття розуміння добра, і правди, руйнує людську особистість, людське “я”.

“Там, в далекій безвісті невідомо горіли тихі озера загірної комуни”. Цими сумними словами закінчується трагічна новела – драма роздвоєності людської особистості, примушуючи замислитися над високістю Матері, яку вбиває блудний син. А Україна, котра породила революціонера, якого морально знівечила абстрактна ідея, прощає йому цей смертний гріх.

Новела Миколи Хвильового “Я (Романтика)” стала своєрідним викриттям жорстокості та несправедливості нової системи. Намагання вбити в собі людину, вбити добро в ім’я фанатизму, приводить до переродження в дегенерата.

Разом із своїми героями письменник шукав виходу із лабіринтів історії, помилявся і пророкував, свято вірив і люто ненавидів, і нарешті, не витримав дуалізму сучасної йому доби. Пролунав постріл… Але ніколи Вічність не жбурне у його бік докір. І тому свідчення – нагробок письменнику серед могил видатних людей Харківщини.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Проблема роздвоєності особистості у новелі М. Хвильового “Я (романтика)”

моє серце в верховині