Про Жар-птицю і вовка – народні казки

Було у одного царя три сини – два розумних, а третій дурень. От прийшли вони до батька до свого та й просять, щоб він відпустив їх поїздити по світу, подивитися на інші царства. Батько вислухав їх і каже:
– Вибирайте собі коней з табунів, яких завгодно (а у нього багато було: звісно, цар!), і їдьте, куди хочете.
От пригнали ті табуни; почали вони вибирати. Обидва старші вибрали коней щонайкращих, а менший, дурень, узяв найпоганшого коня. Зібравшись, виїхали вони усі троє однією дорогою; їдуть та їдуть. Коли дивляться – стоять три стовпи, і від кожного стовпа йде дорога: одна прямо, друга наліво, а третя направо. На тих стовпах було щось написано: вони і під’їхали прочитати. На однім стовпі значилось: “Хто поїде дорогою цією, той сам буде ситий, а кінь його голодний”; на другім: “Хто поїде цією дорогою, той сам буде голодний, а кінь буде ситий”; на третім: “Хто поїде цією дорогою, у того вовк коня з’їсть”. Поїхали вони: старший по тій дорозі, що сам буде ситий, а кінь голодний; середульший по тій, що сам буде голодний, а кінь його ситий, а менший, дурень, – по тій, що вовк коня з’їсть.
Тільки що менший трохи проїхав, іде вовк назустріч його і каже:
– Злазь з коня, я його з’їм!
Нічого робити – узяв дурень сідло на плечі та й пішов собі дорогою, а коня покинув. Коли це доганяє його знову той же самий вовк:
– Сідай,

– каже, – на мене і кажи, куди тебе везти?
А дурень йому відповідає:
– Вези, куди сам знаєш!
Привіз його вовк у великий ліс, а посеред того лісу стояла хата велика; біля тієї хати стоїть стовп, на стовпі висить клітка, а у клітці сидить птиця така, аж сяє. От дурень як уздрів її та й каже вовкові:
– Як би мені украсти цю птицю?
– Іди, – каже йому вовк, – та полізь по стовпу, та не берись за вірьовочку, а прямо бери клітку.
Пішов дурень, зліз па стовп та замість клітки і зачепив рукою вірьовку – коли це дзвоник: дзень-дзень! Вибігають сторожі, що стерегли птицю, та до нього:
– Чого тобі треба?
– Хотів, – каже він їм, – птицю вкрасти.
А сторожі й кажуть йому:
– Це не проста птиця, а жар-птиця. Коли хочеш, щоб ми тобі її дали, приведи нам коня до половини золотого, до половини срібного.
Пішов від них дурень, а вовк і питає його:
– Де ж птиця, що ти хотів украсти?
– Нема! – каже дурень.
Розказав йому все, як було, і що треба привести коня до половини золотого, до половини срібного.
– Сідай же, – каже вовк, – швидше та поїдемо.
Сів дурень на вовка і поїхали. їхали, їхали – от вовк і привіз його знов-таки у ліс, а в тім лісі стоять усе кам’яні конюшні, а в конюшнях коні іржуть. Вовк і каже дурневі:
– Іди ж в оцю конюшню та бери першого коня, та не за уздечку, а за гриву.
Пішов дурень у конюшню та й забув знову, що йому наказував вовк, бере коня за уздечку, а удила тільки – брязь-брязь… Тут зараз і вискакують сторожі та до нього:
– Чого тобі треба?
– Хотів украсти коня.
– Е, привези нам панну, що живе за сім верст відсіль у дубовім гаю, тоді візьмеш коня.
З тим і пішов дурень від них. Прийшов до вовка, а він його і питає:
– Де ж кінь?
– Нема! – та й розказав йому, як було і чого вимагали сторожі.
– Сідай же швидше та поїдемо, – каже вовк.
От поїхали. Вовк і привіз його знов у гай дубовий. Коли дивляться – аж по горі ходить панна з дівчиною, своєю слугою.
– Іди ж, – каже йому вовк, – до тієї панни та скажи їй, що тобі дуже хочеться пити: нехай вона пошле ту дівчину по воду, а ти бери її скоріш на оберемок та й неси до мене.
Пішов дурень до панни та й просить її:
– Пошліть, панно, по воду: дуже пити хочеться.
Вона, почувши це, стала просить його зайти у хату; він відмовляється, що йому не можна зайти.
– Візьміть та пошліть дівку по воду.
Та й послала, а дурень тоді як ухопив її на оберемок та мерщій до вовка, сів на нього і полетів, як птиця. Прибігли до того місця, де він крав коня до половини золотого, до половини срібного, вовк став та каже йому:
– Я ж перекинусь панною, а ти мене відведи і віддай сторожам, та як візьмеш у них коня наполовину золотого, наполовину срібного, “то сідай на нього та й їдь швидше по цій дорозі, що до жар-птиці; я дожену тебе.
Так і зробили. Вовк перекинувсь панною; дурень узяв його, підвів до сторожі та й проміняв на коня до половини золотого, до половини срібного.
Потім посадив на коня панну, ту, що вкрав собі, сів і сам та й поїхав тим шляхом, що йде до жар-птиці. А сторожі узяли ту панну, що він зоставив їм, принесли їй яблук, ягід і усього-усього та й давай годувати. От наївсь наш вовк гарно та й каже їм:
– Випустіть мене трохи погуляти.
Вони й випустили його, та тільки що випустили – він зараз і перекинувсь вовком, вони не уздріли й як, та й побіг собі скільки видно, тільки курява знялась. Біг-біг він, а далі й наздоганяє дурня аж там уже, де була жар-птиця, та й знову каже йому:
– Я ж знову перекинусь конем, а ти відведи мене і віддай сторожам, та як візьмеш жар-птицю, то сідай на коня та й їдь аж до тієї дороги, де ти розпрощався з братами, там і підождеш мене. Та тільки не спи,- а то брати уб’ють тебе.
Дурень так і зробив, як казав вовк: виміняв жар-птицю, сів на коня, взяв панну та мерщій і дременув. От приїздить на те місце, де три дороги сходяться в одну, та й сів відпочити, а коня пустив пастись. Жар-птиця сидить у клітці та й співає, а панна й просить його:
– Не засни ж, будь ласка, а то брати уб’ють тебе і мене.
Коли дивиться вона: їдуть два парубки, вона зараз до дурня – аж він уже спить. Давай вона його будити: будила-будила – ніяк не розбудить. От під’їхали туди ж і ті парубки.
– Дивись-но, – каже один, – це ж наш брат-дурень. Давай уб’ємо його, а коня, жар-птицю і красну дівицю візьмемо собі.
Так і зробили, як сказали: убили брата і покинули там, а коня, жар-птицю і красну дівицю узяли та й поїхали. Незабаром прибігає й вовк. Дивиться, аж дурня вже клює сорока, а гадюка ссе з нього крові. От він зараз гадюку убив, а до сороки й каже:
– Як ти мені не принесеш води цілющої й живущої, то й тебе уб’ю.
– В чому ж я тобі принесу? – питає сорока.
Він узяв зробив з листя дві коробочки, одну прив’язав сороці до однієї ноги, другу до другої, та й пустив її. На другий день прилітає вона до нього в полудень і приносить воду. Тоді він узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі – живущою – оживив.
– Та й довго ж як я спав, – каже дурень.
– Якби не я, заснув би ти навіки,- обізвавсь вовк. – Сідай швидше та поїдемо, а то старший брат обвінчається з панною.
Сів дурень на вовка і поїхали.
Приїжджає додому, коли дивиться – стоїть перед гайком коляска; а в тій колясці запряжений його кінь, до половини золотий, до половини срібний. Як побачив його кінь той, так і кинувсь до нього, поволік з собою і коляску ту, а як побачила його жар-птиця у вікно, – так і пурхнула до нього: розбила й вікно, вилетіла та й сіла йому на плече. Коли це виходить і панна та з його братом, така заплакана, – їхати до вінця. Як угледіла ж вона дурня – зараз до нього так і кинулась.
– Ось хто мене вкрав, – каже, – за нього й вийду.
Дивиться на це диво батько і сам не знає, що воно робиться. Тут дурень і розказав йому все дочиста, як було діло. А батько йому й каже:
– Роби ж з братами, що хочеш…
Тоді дурень поїхав до вінця, повінчався з панною, братів простив, а вовкові зжарив цілого барана. От вам казка, а мені бубликів в’язка.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Про Жар-птицю і вовка – народні казки

різновиди новел