ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
1. L у словах іншомовного походження передається твердим або м’яким Л – залежно від того, як узвичаєне те чи інше слово в українській мові:
а) Л твердим (л, ла, ло, лу) у словах: арсенАЛ, бал, вулкАН, інтегрАЛ, інтернаціонАЛ, капітАЛ, футбОЛ, халвА; аероплАН, балАНс, галантерЕЯ, глазУР, клас, молЕКула, новЕЛа, план, прИМула, фОРмула; блок, велосипЕД, колОНія, сОЛо, соціолОГія, флот; блУЗа, лУПа, металУРгія; АлбАНія, АтлантИЧний океАН, ГренлАНдія, Ла-МАНш,
2. Сполучення Lе передається через Ле: білЕТ, елЕКтрика,
§ 87. G, H
G і H звичайно передаються літерою Г: авангАРд, агітАЦія, агрЕСор, гвАРдія, генЕТика, гімнАСтика, гоніОМетр, грандіОЗний, грАФік, грог, ембАРго, лінгвІСтика, мігрАЦія; гандбОЛ, гегемОНія, гектАР, гербАРій, гЕРцог, гІНді (мова), гіпОТеза, горизОНт, гОСпіталь, гугенОТ, гУМус; ГаАГа, ГавАНа, Гавр, ГАРвард, ГарОНна, ГвінЕЯ, ГельсінгфОРс, ГЕЛьсінкі, ГіндустАН, ГренлАНдія, ГрЕЦія, ЙогАНнесбург, ЛюксембУРг; ГаннібАЛ, ГЕЙне, ГЕТе, ГізО, ГомЕР, ГорАЦій, Горн, ГюгО, МагомЕТ.
В окремих словах англійського походження H Передається літерою Х: хОБі, хокЕЙ, хол; ХемінгуЕЙ та ін.
§ 88. F, Ph, Th
F і Ph передаються літерою Ф: фАБрика, факт, фартУХ, фах, фаЯНс, федератИВний, фейлетОН, фігУРа, фОРма, фУГа, футлЯР, офіцІЙний, рефОРма; ефемЕРний, катастрОФа, корифЕЙ, фараОН, фІЗика, фізіолОГія, філосОФія, флегмАТик, фонЕТика, фОСфор; ФлорЕНція, ФрАНція; ФіліппІНи, ФінікІЯ; ЛонгфЕЛло, ФірдоусІ, ФаОН.
Th залежно від того, як слово узвичаєне в українській мові, передається то літерою Ф: арифмЕТика, ефІР, кАФедра, логарИФм, міф, орфогрАФія, пАФос, ФЕДір, – то літерою Т: бібліотЕКа, ортодОКс, ортопЕДія, теАТр, теОРія; ТадЕЙ, ТеодОР.
§ 89. Неподвоєні й подвоєні приголосні
1. У загальних назвах іншомовного походження приголосні звичайно не подвоюються: акумулЯЦія, барОКо, беладОНа, белетрИСтика, бравІСимо, ват (хоч Ватт), грип, грУПа, групЕТо, гун (гУНи), ідилІЧний, інтелектуАЛьний, інтермЕЦо, колектИВ, комІСія, комУНа, лібрЕТо, піанІСимо, піцикАТо, стакАТо, сУМа, фін (фІНи), фортИСимо, шасІ, шофЕР та ін.
Тільки в окремих загальних назвах зберігається подвоєння приголосних: аннАЛи, бОНна, брУТто, вАНна (вАНний), мадОНна, мАНна (мАНний), мОТто, нЕТто, пАНна, пЕНні, тОНна, білль, бУЛла, вІЛла, муллА, дУРра, мІРра.
2. При збігу однакових приголосних префікса й кореня подвоєний приголосний маємо лише тоді, коли в мові вживається паралельне непрефіксальне слово: апперцЕПція (бо є перцЕПція), іммігрАЦія (бо є мігрАЦія), інновАЦія (бо є новАЦія), ірраціонАЛьний (бо є раціонАЛьний), ірреАЛьний (бо є реАЛьний), контрреволЮЦія (бо є револЮЦія), сюрреалІЗм (бо є реалІЗм).
Примітка. Коли непрефіксальне слово своїм змістом далеко відходить від префіксального (напр.: нотАЦія – анотАЦія, конотАЦія), приголосний не подвоюється на письмі.
3. Подвоєні приголосні зберігаються в географічних, особових та інших власних назвах: АндОРра, ГарОНна, ГоллАНдія, КалькУТта, МарОКко, МіссУРі, НІЦца, Ренн, ЯФфа; БЕТті, ДжОНні, МЮЛлер, РуссО, ФламмаріОН, ШИЛлер.
Примітка. Подвоєні приголосні зберігаються і в усіх похідних словах: андОРрський (АндОРра), мароккАНець (МарОКко), ЯФфський (ЯФфа).
§ 90. J
1. Відповідно до вимови J у словах французького походження передається через Ж: ЖерОМ (Jerome), жабО (jabot), ЖАНна (Jeanne), журІ (jury); у словах англійського походження – через Дж: джаз (jazz), Джеймс (Jams), джЕМпер (jumper), ДжЕРсі (Jersy); у словах іспанського походження – через Х: хУНта (junta), БадахОС (Badajoz).
2. Початкові Іе (hіе) звичайно передаються через Іє: ієрАРх, ієрАРхія, ієрЕЙ, ієрОГліф, але: єзуЇТ, ЄНа, ЄНа (грошова одиниця Японії), ЄрусалИМ. Початкове Je передається через Є: ЄНсен, ЄСперсен.
3. Початкові Io, yo, jo передаються через Іо, коли в українській мові вони вимовляються як два склади: іОН, іонізАТор, іонІЙський, ІонІЧне мОРе; через Йо, коли вони вимовляються як один склад; йод, йОТа; ЙордАНія, Нью-ЙОРк, Йон, ЙОСип та ін.
4. I, y (а також U німецького дифтонга Eu) в позиції між двома голосними (в іноземній мові) в загальних назвах звичайно не передаються окремим знаком: бУЄр, конвЕЄр, лоЯЛьний, паранОЯ, плеЯДа, роЯЛь, саквоЯЖ, секвОЯ, фаЯНс, феєрвЕРк, але: ГОЙя, СавОЙя, ФейєрбАХ; також мАЙя (народність), фойЄ.
5. Залежно від позиції та вимови в українській мові І, у (ігрек) передаються також літерами І, ї та И.
а) І пишеться: 1) На початку слова: ідЕЯ, ІліАДа, інстрУКція, інтернаціонАЛьний; ІНдія, ІспАНія; ІБсен, ІвОН, ІзабЕЛла. 2) Після приголосного перед голосним, Є та звуком Й: артеріАЛьний, геніАЛьний, діАЛектика, індустріалізАЦія, матеріАЛ, соціАЛізм, фіАЛка; аудіЄНція, гіЄНа, кліЄНт, пієтЕТ; аксіОМа, революціонЕР, соціолОГія, фіолЕТовий; рАДіус, тріУМф; партІЙний, рАДій; БіаррІЦ, ФіУМе; ВіардО, ОссіАН, ФіоравАНте. І в середині слова перед голосним іноді переходить у Й І відповідно передається на письмі: курйОЗ, серйОЗний; ар’єргАРд, бар’ЄР, вольтер’ЯНець, кар’ЄРа, n’ЄCa. Ia в кінці слова передається звичайно через Ія: артЕРія, індУСтрія, істОРія, хІМія; АпУЛія, ГрЕЦія, ДіЄГо-ГарсІЯ, МУРсія. 3) Після приголосних в особових іменах і в географічних назвах (крім випадків, зазначених у В, 3–5 цього ж пункту), а також у похідних прикметниках перед наступним приголосним і в кінці слова: ЗамбЕЗі, КАПрі, ЛісабОН, МіссісІПі, МонтевідЕО, НагасАКі, ПОТі, Ніл, СевІЛья, СІДней, СомалІ, СОЧі; АнрІ, БіллО, ГальвАНі, Грімм, ДідрО, ДІЗель, ОвІДій, РоссІНі; лісабОНський.
Примітка. Власні імена, що перетворилися в назви предметів і явищ, тобто стали загальними іменами, пишуться за правилами правопису загальних назв іншомовного походження: дИЗель (хоч ДІЗель).
4) Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візавІ, журІ, колІБрі, мерсІ, парІ, попурІ, таксІ, харакІРі, а також перед наступним приголосним у таких невідмінюваних словах, як грАТіс, піанІСимо й под. 5) В усіх інших випадках після Б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бІЗнес, пілОТ, вібрАЦія, акадЕМік, фінАНси, грАФік, гіпопотАМ, логІЧний, гімн, кілогрАМ, кінО, архІВ, хІМія, хірУРг, літератУРа, респУБліка, комунІСт, нІШа.
Примітка 1. У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні українською мовою, після Б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н пишеться відповідно до вимоги И: бурмИСтер (але бургомІСтр), вИМпел, єхИДна, імбИР, кипарИС, лимАН, мИЛя, мирт, нИРка, спирт, химЕРа та ін., а також у словах, запозичених із східних мов, переважно тюркських: башкИР, гИРя, калмИК, кинджАЛ, киргИЗ, кисЕТ, кишлАК.
Примітка 2. З И, а не з І пишуться також слова церковного вжитку: диЯКон, єпИСкоп, єпитИМіЯ, єпитрахИЛь, камилАВка, мИТра, митрополИТ, христиЯНство тощо.
б) Ї пишеться після голосного: мозАЇка, наЇВний, прозАЇк, руЇНа, теЇН; ЕнеЇДа, ІзмаЇЛ, КаЇР. Але в складних словах, де перша частина закінчується голосним, на початку другої частини пишеться І: староіндІЙський, новоірлАНдський; так само в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний; антиісторИЧний, доісторИЧний, поінформувАТи; безідЕЙний, дезінтегрАЦія, дезінфЕКція, дезінформАЦія, рОЗіграш. в) И пишеться: 1) В загальних назвах після приголосних Д, т, з, с, ц, ж (дж), ч, ш, р перед наступним приголосним: дИЗель, динАМо, диплОМ, дирЕКтор, метОДика; інститУТ, матемАТика, стИМул, текстИЛь, тип; зигзАГ, позИЦія, фізИЧний; марксИЗм, силуЕТ, систЕМа; цистЕРна, цИФра; жирандОЛь, режИМ, джигІТ, джИНси; речитатИВ, чичерОНе; шИРма, шифр; бригАДа, риф, фАБрика. 2) У географічних назвах з кінцевими -ида, – ика: АнтарктИДа, АтлантИДа, ФлорИДа; АдріАТика, АмЕРика, АнтАРктика, АРктика, АтлАНтика, АФрика, БАЛтика, КОРсика, МЕКсика. 3) У географічних назвах після приголосних Дж, ж, ч, ш, щ і Ц перед приголосним: АлжИР, ВашингтОН, ВірджИНія, ГЕМпшир, ЖирОНда, ЙОРкшир, ЛЕЙпциг, ЦиндАО, ЧикАГо, ЧИЛі, але перед голосним і в кінці слова пишеться І: ВішІ, ШІОфок. 4) У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним (крім J): ВеликобритАНія, Крит, МавритАНія, МадрИД, ПарИЖ, РИГа, Рим та ін., але АВстрія, РІО-де-ЖанЕЙро. 5) У ряді інших географічних назв після приголосних Д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: АргентИНа, БратислАВа, БразИЛія, ВатикАН, ЕдинбУРг, ЄгИПет, ЄрусалИМ, КитАЙ, КордильЄРи, ПакистАН, ПалестИНа, СардИНія, СиракУЗи, СИРія, СицИЛія, СкандинАВія, ТибЕТ та в похідних від них: аргентИНець, аргентИНський та ін.
6. У словах, запозичених із французької мови, після шиплячих Ж, ш пишеться відповідно до французького U українське У, а не Ю: брошУРа, журІ, парашУТ; також у словах парфУМи, парфумЕРія.
§ 91. Е, O, EU
1. Е передається літерою Е: еквАТор, екзаменАТор, елЕКтрика, енЕРгія, ентузіАЗм, етАП, ідеАЛ, карЕ, силуЕТ, теАТр, фаетОН, філЕ; ЕквадОР, Па-де-КалЕ, ТеруЕЛь; ЕсхІЛ.
2. Коли іншомовне Е (іноді дифтонг Аі) на початку слова вимовляється в українській мові як звукосполучення Й + е, воно передається літерою є: європЕЄць, європЕЙський, ЄГер, єнОТ, ЄРесь; ЄМен, ЄвпатОРія, ЄврАЗія, ЄврОПа, ЄвфрАТ, ЄгИПет. Також після апострофа, Є, і, й, ь пишеться Є, а не Е: бар’єр, п’єдестАЛ, конвЕЄр, реЄСтр, феєрвЕРк, абітуріЄНт, паціЄНт; В’ЄНна, В’єтнАМ, ОвЄДо, ТріЄСт, СьЄРра-ЛеОНе; ВандріЄС, ДіЄГо, ФейєрбАХ, ГотьЄ. Але після префіксів і споріднених з ними елементів пишеться Е: діелЕКтрик, поліЕДр, реевакуАЦія, реемігрАЦія тощо.
Примітка. У слові траєктОРія пишеться Є; у словах проЕКт, проЕКція й под. пишеться е.
Ое, o, eu передаються літерою Е: ГЕТе, Кельн, ВільнЕВ.
§ 92. Апостроф
1. Апостроф у словах іншомовного походження та похідних від них пишеться перед Я, ю, є, ї:
а) Після приголосних Б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, р: б’єф, комп’ЮТер, п’єдестАЛ, інтерв’Ю, прем’ЄР, торф’янИЙ, к’ЯНті, миш’ЯК, кар’єра; П’ємОНт, П’ячЕНца, Рив’ЄРа, Ак’ЯБ, Іх’ЯМас; Барб’Є, Б’ЄРнсон, Б’ЮКенен, Женев’ЄВа, Ф’ЄЗоле, Монтеск’Є, Руж’Є, Фур’Є. б) Після кінцевого приголосного в префіксах: ад’ЮНкт, ад’ютАНт, ін’ЄКція, кон’ЮНктура.
2. Апостроф не пишеться:
а) Перед Йо: курйОЗ, серйОЗний. б) Коли Я, ю позначають пом’якшення попереднього приголосного перед А, у: бязь; бюджЕТ, бюрО, пюпІТр, мюрИД, фюзелЯЖ, кювЕТ, рюкзАК, рюш; БарбЮС, БюффОН, ВЮРтемберг, МЮЛлер, ГюгО, Кюв’Є, РЮДберг.
§ 93. Ь
1. Знак м’якшення (ь) у словах іншомовного походження пишеться після приголосних Д, т, з, с, л, н:
а) Перед Я, ю, є, ї, йо: адьЮ, кондотьЄР, конферансьЄ, монпансьЄ, ательЄ, марсельЄЗа, мільЯРд, бульйОН, віньЄТка, каньйОН; В’єнтьЯН, ФетьйО, КордильЄРи, СевІЛья; ГотьЄ, ЛавуазьЄ, ЖусьЄ, МольЄР, НьютОН, РеньЄ, ВіньЇ. б) Відповідно до вимови після Л перед приголосним: альбатрОС, фільм; ДЕЛьфи, НЕЛьсон, але: залп, катафАЛк і т. ін. в) Відповідно до вимови в кінці слів: магістрАЛь, БАЗель, БулОНь, РафаЕЛь, але: бал, метАЛ, рулОН, шприц; ГалАЦ, СуЕЦ та ін.
2. Знак м’якшення не пишеться перед Я, ю коли вони позначають сполучення пом’якшеного приголосного з А, у: мадЯР, малярІЯ; дЮНа, ілЮЗія, нюАНс, тЮБик, тюль; АлЯСка, ДюмА, Сю.
§ 94. Дифтонги AU, OU
Дифтонги Au, ou передаються переважно через Ау, оу: аудитОРія, аудіЄНція, гауптвАХта, лауреАТ, локАУт, пАУза, фАУна (але: мавзолЕЙ); джОУль, клОУн; ДжорджтАУн, КАУнас; КрАУзе, ПАУльсен, ФАУст, ШтрАУс; ВОУверман, ШОУ.
Разом із тим у цілому ряді слів Au передається через Ав: автентИЧний, автобіогрАФія, автомобІЛь, АВтор, авторитЕТ, автохтОН; АвстрАЛія, АВстрія; АВгуст, АврОРа.
§ 95. Німецький дифтонг EI
1. Німецький дифтонг Еі, англійський Ey та голландський Iy, y передаються через Ей: волейбОЛ, гЕЙзер, дрейф, лейтенАНт, маркшЕЙдер, капельмЕЙстер, штрейкбрЕХер; ЛЕЙпциг, Рейн, ШвейцАРія; Ван-ДЕЙк, ГЕЙне, ЕйнштЕЙн.
2. У власних назвах новішого походження німецький дифтонг Еі передається через Ай (яй), дифтонг Eu – через Ой: АйзенАХ, НойбрАНденбург, НортгАЙм; ВАЙзенборн, КАЙзер, МАЙнгоф, НойбАУер.
§ 96. Кінцеві – TR, – DR
Кінцеве -tr передається через -тр, кінцеве -dr – через -др: барОМетр, діАМетр, семЕСтр, теАТр, термОМетр, центр; сидр, цилІНдр.
§ 97.
Англійське W у власних назвах передається звичайно через В: ВашингтОН, ВЕБстер, ВеллінгтОН, ВІЛьсон, ВІЛьямс, ВІНер, ВінніпЕГ та ін., але за традицією УАЙльд, УЕЛлс, УЕЛьс, УОЛл-стрит, ГолсуОРсі, ХемінгуЕЙ та ін.; англійське Th – через Т: Ворт, МЕРедіт, АгАТа, але ГолсуОРсі, РЕЗерфорд.
§ 98.
Французькі Ll та Ill після голосних у кінці слів та перед голосними передаються через Й: АнУЙ, ВійОН; ВайЯН, ВайЄЛь, ШантійЇ.
§ 99.
Довгі голосні в прізвищах та іменах, запозичених із фінської та естонської мов, передаються подвоєнням відповідних літер української абетки: ААрне, КУУсінен, ТООмінг.
§ 100.
1. Іменники іншомовного походження відмінюються як відповідні українські іменники:
І відміна: кАПсула – кАПсули, кАПсулі; фІЗика – фІЗики, фІЗиці; вакуОЛя – вакуОЛі, вакуОЛею; ескадрИЛья – ескадрИЛьї, ескадрИЛьєю, род. мн. ескадрИЛей; БУДда – БУДди, БУДдою; ВенЕЦія – ВенЕЦії, ВенЕЦією; ГОЙя – ГОЙї, ГОЙєю. ІІ відміна: арсенАЛ – арсенАЛу, арсенАЛом, в арсенАЛі; блок – блОКа (і блОКу), блОКом, на блОЦі; автомобІЛь – автомобІЛя, автомобІЛем; ШИЛлер – ШИЛлера, ШИЛлером; РафаЕЛь – РафаЕЛя, РафаЕЛем; ДАРвін – ДАРвіна, ДАРвіном; БЮЛов – БЮЛова, БЮЛовом. ІІІ відміна: магістрАЛь – магістрАЛі, магістрАЛлю.
2. Деякі іменники іншомовного походження не відмінюються, а саме: іменники -а з попереднім голосним: амплуА, боА, ЖоффруА; на -е: кафЕ, кашнЕ, турнЕ; БеранжЕ, ГЕЙне, ГЕТе, ДАНте; на -є: ательЄ, Барб’Є, ГотьЄ, ЛавуазьЄ; на -і: колІБрі, пОНі, таксІ; ГальвАНі, ГолсуОРсі, РоссІНі, ФірдоусІ, ШЕЛлі; на -ї: ВіньЇ, ШантійЇ; на -о: бюрО, депО, кінО, мантО, метрО, рАДіо; АРно, БуалО, ВіардО, ГюгО, ДідрО, ЛонгфЕЛло, ТАСсо (але пальтО відмінюється); на -йо: імбрОЛьйо, ПількомАЙо; на -у: какадУ, рагУ, ШОУ; на -ю: інтерв’Ю, менЮ, Сю; жіночі імена на приголосний, а також жіночі прізвища на -ін, – ов: АЛіс, ДолОРес, ЗейнАБ; (ЕЛьза) ВІРхов, (ДжеральдІНа) ЧАПлін.
Примітка. Слов’янські чоловічі імена та прізвища на -о відмінюються: БрАНко – БрАНка, ДавИЧо – ДавИЧа, КостЮШко – КостЮШка, ТІТо – ТІТа, ЦвЕТко – ЦвЕТка.
ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
чума скорочено
Related posts:
- Написання слів іншомовного походження Складності у написанні слів іншомовного походження виникають при написанні деяких голосних, вживанні апострофа та м’якого знаку, подвоєнні приголосних. Написання голосного и в словах іншомовного походження: 1) після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш...
- Правопис м’якого знака Якщо в українській літературній вимові приголосний звучить твердо, то м’який знак не ставиться. Якщо ж приголосний вимовляється м’яко перед іншим приголосним, то м’який знак може писатися чи ні. М’який знак пишеться: 1) на позначення приголосних...
- Правопис апострофа Апостроф ставиться Тільки після приголосного у словах перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки [йа], [йу], [йе], [йі]. При цьому попередній приголосний залишається твердим. Апостроф пишеться: 1) після приголосного звука перед ї завжди...
- ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ ІІ. ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ § 44. Поділ на відміни За належністю до роду та за відмінковими закінченнями всі іменники поділяються на чотири відміни. І відміна: іменники переважно жін. й деякі іменники чол. роду, а...
- Правопис великої літери З великої літери пишуться всі слова: 1. Усі слова в прізвищах, іменах та по-батькові та прізвиська людей, назвах міфологічних істот, казкових персонажів, кличках тварин: Іваненко Сергій Степанович, Людвіг Ван Бетховен, Ярослав Мудрий, Перун, Зевс, Червона...
- ПРАВОПИС ВЛАСНИХ ПРІЗВИЩ IV. ПРАВОПИС ВЛАСНИХ ПРІЗВИЩ § 101. Українські прізвища Українські прізвища передаються на письмі відповідно до вимови за загальними нормами українського правопису: БерезІВський, БіловЕРхий, ВедмЕДів, ЗАЄць, КривонІС, МиколАЄнко, ОлексІЄнко, ОлександрОВич, Швець. § 102. Відмінювання прізвищ 1....
- Правопис прислівників 1. Прислівники, утворені від прикметників, у яких пишеться два “н”, подвоєння букв зберігають: натхненно, невпинно, незрівнянно; також з двома н пишуться прислівники зрання, навмання, попідтинню, попідвіконню, спросоння. 2. Після [г], [к], [х] у кінці прислівників...
- Правопис часток НЕ і НІ 1. Частка “не” пишеться з різними частинами мови разом у таких випадках: А) з усіма словами, які без частки “не” не вживаються (вона виступає префіксом): ненависть, негода, неук (іменники); негайний, нещасний, непорушний (прикметники); неволити, незчутися,...
- Правопис власних назв І. Власні імена З великої літери пишуться: 1. Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, прізвиська, назви дійових осіб у казках, байках, драматичних творах, клички тварин, власні імена міфічних істот: Микола Якович Олійник, Леся Українка,...
- Чергування голосних звуків української мови. Чергування о-і, е-і Чергування – це постійні закономірні зміни звуків в одних і тих самих частинах слова. Чергування звуків, що виникли давно, називають історичними. Вони поділяються на власне чергування та на випадання (чергування з нулем звука). 1) [і]...
- АПОСТРОФ. РОЛЬ АПОСТРОФА В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ. ВИМОВА І НАПИСАННЯ СЛІВ З АПОСТРОФОМ. ОПРАЦЮВАННЯ ВІРША Н. КРАСОТКІНОЇ “В П’ЯТНИЦЮ, У НАДВЕЧІР’Я” Мета: ознайомити учнів зі знаком “апостроф”; навчити їх читати слова з апострофом; виробляти первинні вміння встановлювати звуко-буквений склад у таких словах; розвивати мовлення, спостережливість; виховувати пізнавальний інтерес. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ ІІ. ПОВТОРЕННЯ ТА...
- З історії походження рідного міста З історії походження рідного міста На уроках історії я довідався про походження мого рідного Харкова. По-різному науковці тлумачать походження назви міста. Існує переказ, нібито першого тутешнього козака-поселенця звали Харком (зменшена форма від Харитона). Від його...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми...
- ПРАВОПИС ОСНОВИ СЛОВА 1. У складах із ненаголошеним О пишеться та сама літера (буква) О, що й під наголосом: боЇТься, бо бОЯзко; голУБка, бо гОЛуб; дощУ, бо дощ; робІТь, бо рОБить; розУМний, бо рОЗум. О пишеться й у...
- Подвоєння та подовження приголосних в українській мові Подвоєння приголосних 1. Подвоєння приголосних виникає внаслідок збігу однакових приголосних на межі морфем та у складноскорочених словах: беззахисний, туманний, юннат. 2. Подвоєння приголосних відбувається у прикметниках із суфіксами – енн-, – анн-, – янн-, які...
- Спрощення приголосних Спрощення відбувається: А) при відмінюванні та творенні слів, коли до існуючих звукосполук Жд, зд, ст, рд додається звук -н-, – л-, – ц- (тоді середні проривні Д, т випадають) Ж(д)н – тиждень – тижневий, тижні,...
- Правила правопису 1. Bживання апострофа 2. Написання прізвищ і географічних назв 3. Написання “НЕ” з дієприкметниками 4. Правопис прислівників 5. Правопис часток 6. Правопис часток “НЕ” і “НІ” 7. Правопис власних назв 8. Вживання м’якого знака 9....
- Походження й виникнення назви Україна Походження й виникнення назви Україна Перша згадка про Україну датована 1187 роком у літописі про великий сум народу з приводу загибелі князя Володимира Глібовича в битві з половцями. У 1189 році Україною були названі Галичина...
- ДЕРЖАВНИЙ ГІМН УКРАЇНИ – Пісні літературного походження Українська література 6 клас – Л. Т. Коваленко ЗАГАДКОВО ПРЕКРАСНА І СЛАВНА ДАВНИНА УКРАЇНИ КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ ПІСНІ ЗИМОВОГО ЦИКЛУ Пісні літературного походження Крім народних, кожна національна культура має багато пісень літературного походження. Літературна пісня –...
- ЗВУК, ПОЗНАЧЕННЯ ЙОГО БУКВОЮ Чч (че). ЧИТАННЯ СКЛАДІВ, СЛІВ. ЗВУКОВИЙ АНАЛІЗ СЛІВ. СЛОВНИКОВО-ЛОГІЧНІ ВПРАВИ. ЗАКЛИКАНОЧКА. СКОРОМОВКА Мета: ознайомити учнів з буквою Чч, її алфавітною назвою та звуковим значенням; формувати в дітей правильне артикулювання звука ; розвивати навички читання, зв’язне мовлення; виховувати любов до природи. Хід уроку I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ II. ПІДГОТОВКА...
- Питання походження чарівної казки Питання походження чарівної казки загалом поставлене монографії У. Я. Проппа “Історичне коріння чарівної казки”. Відмінність цих робіт від англійських у тому, що подібність казок пояснюється не єдністю людської психіки, та її закономірною зв’язком із формами...
- Що я знаю про походження назви рідного міста У ветхій фресці в храмі на стіні, В прадавній вірі у Отця і Сина, В суворій молитовній тишині Горить свічею слово “Харківщина”. О. Денисенко Харків! Тут кожний камінець пахне річкою, тут кожна будівля – це...
- ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ – БАЛАДИ І ЛІРИЧНІ ПІСНІ 4.6.1. Загальні відомості про пісні літературного походження. 4.6.2.Історичний розвиток пісень літературного походження. (Пісні Г. Сковороди, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, М. Петренка, Є. Гребінки). 4.6.3.Пісні літературного походження ХІХ ст. (пісні Т. Шевченка, Я. Щоголева, C. Руданського,...
- Вживання о та е після шиплячих та й 1) о вживається після ж, ч, ш, щ та й, якщо наступний приголосний твердий і перед складом з голосним а, о, у та и, що походить з давнього ы: жона, чотири, шостий, чоботи, знайомий 2)...
- Правопис часток Частки з різними частинами мови пишуться окремо, разом і через дефіс. 1. Окремо від інших слів пишуться частки, що надають цілим реченням якихось смислових чи емоційних відтінків (ось, це, саме, от, лиш, хоч, навіть, тільки,...
- ПІСНІ ЛІТЕРАТУРНОГО ПОХОДЖЕННЯ Таку назву дано пісням, що написані конкретними авторами – поетами й композиторами – і широко виконуються поряд з народними. Отже, до фольклору вони увійшли завдяки популярності й усному поширенню серед людей. Якщо побутування і виконання...
- Походження трипільської культури В епоху енеоліту на території, що охоплює майже всю Правобережну Україну і окремі землі Польщі, Молдови, Румунії, формується і досягає значного розвитку трипільська культура, . Відкриття В. Хвойки зайняло почесне місце серед яскравих археологічних відкриттів...
- Хто автор слів пісні “Чорнії брови, карії очі”? Ця поезія знана як народна пісня. Вона друкується чи не в усіх пісенниках, звучить зі сцени і в професійно-академічному, і в аматорському виконанні, зворушуючи красою ліричного почуття й чарівною мелодією. Проте мало хто знає, що...
- Походження ісламу Іслам – одна з трьох “світових релігій”, шо займає за кількістю послідовників після християнства друге місце. За приблизними підрахунками загальна чисельність віруючих складає близько 800 мільйонів чоловік. Величезна кількість мусульман проживає у всіх країнах Північної...
- Чергування приголосних в іменниках та прикметниках 1. В іменниках І відміни у Д. в. та М. в. та ІІ відміни у М. в. при словозміні та словотворенні відбувається чергування: Г – ж – з’ нога – нозі – ніжка К –...