“Правдива іскра Прометея” (Іван Франко) – Іван Франко


Підручник Українська література
10 клас

“Правдива іскра Прометея” (Іван Франко)

У складній картині розвитку лірики другої половини ХІХ – початку ХХ століть Іван Франко посідає одне із найвагоміших місць в українській та європейській поезії. Поет розширив тематичні, стильові і жанрові можливості української лірики. Громадянська, інтимна, пейзажна, сатирична, філософська лірика митця порушує важливі проблеми буття людини, витворює складну систему мотивів і образів, почуттів і переживань. У “Посвяті Миколі Вороному” Франко афористично осмислив вагу художньої творчості: “Слова – полова, / Але огонь в одежі слова – / Безсмертна, чудотворна фея, / Правдива іскра Прометея”.

Важливим етапом у розвитку української поезії був вихід 1887 року збірки “З вершин і низин”. Франкова збірка після “Кобзаря” Тараса Шевченка була другою поетичною книгою, що мала загальноукраїнське значення. Нова естетична концепція світу пройнята активністю й боротьбою. Її ліричний герой – борець, революційний провідник – знає реальні шляхи для втілення гуманістичного ідеалу. Збірка осяяна життєствердженням, людинолюбством, високою духовністю. Центральний її образ – багатозначний образ Духу, який поступово розгортається в художньому світі збірки. Цей Дух іде з вершин до низин, охоплює всю Україну, проникає в душі людей,

відлунюється добрими справами у змаганнях за кращу долю і свободу вітчизни.

Збірка складається з шести розділів – “De profundis” (латин. – з глибин), “Профілі і маски”, “Сонети”, “Галицькі образки”, “Жидівські мелодії”, “Легенди”. У свою чергу перші чотири розділи поділяються на цикли, а шостий складається з поем “Смерть Каїна”, “Цар і аскет”, “Панські жарти”. Франко використав два принципи композиції ліричного циклу – центробіжну (ліричний сюжет розгортається навколо світу почуттів і думок ліричного героя) і відцентрову, тобто панорамну, змальовуючи буття країни і народу.

Назва збірки символічна, зображує процеси і шляхи, що ” вели людський дух з вершин до низин і зворотним шляхом – з низин до вершин” (Зиновія Франко), поєднуючи мотиви національного буття, історичне й сучасне України та світової історії. Ідея незалежності України є центральною у художньому світі книги Франка. Цю ідею втілюють цикли “Веснянки”, “Осінні думи”, “Скорботні пісні”, “Нічні думи”, “Excelsior!” (латин. – вище), “Україна”. Духовність і віра в державотворчу силу, національне відродження – головні мотиви збірки.

Програмною для покоління “молодої України” була поезія “Гімн” (1880), за жанром – вірш-алегорія, гімн “вічному революціонеру”, безсмертному волелюбному духові народу в його боротьбі за свободу. Цей дух є силою, що “тіло рве до бою, / Рве за поступ, щастя й волю”. Такий, на думку Дмитра Павличка, “дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність – дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний”. У Франка ця боротьба пов’язана з любов’ю до людей. Поезію проймає загальнолюдський пафос: на своєму прапорі каменярі несуть науку, вільну думку і волю. Заперечне, анафоричне “ні” (“ані”) окільцьовує рядки, увиразнює експресію – темним силам не подолати цей дух свободи: “Ні попівськії тортури, / Ні тюремні царські мури, / Ані війська муштровані, / Ні гармати лаштовані, / Ні шпіонське ремесло / В гріб його ще не звело”. Градація, тобто нагнітання образів, служить для підсилення художньої виразності ліричної оповіді. Таку ж змістову й динамічну функцію виконує рефрен “Він живе, він ще не вмер!” у першій і другій строфах, який увиразнює волю ліричного героя, його впевненість у досягненні мети.

Організуючим смисловим чинником є розгорнута метафора поступу духу свободи, що лунає і в “курних хатах мужицьких, на верстатах ремісницьких, по місцях недолі й сліз”. Контрастна побудова ліричного сюжету – важливий складник моделювання відмінностей у світосприйманні Вічного революціонера і рутинного, “темного царства”, антигуманного світу. Сили зла захищають себе солдатськими багнетами, поліцейськими шпигунами, тортурами, ув’язненням борців зі світом пітьми. За допомогою художньої виразності образів поет підкреслює невмирущість духу, його непереможну волю до поступу.

Ліричний герой набуває символічного значення, уподібнюється могутньому архангелу, пророку, месії, поетові, який ” словом сильним, мов трубою, / Міліони зве з собою, – / Міліони радо йдуть, / Бо се голос духа чуть”. В образному світі твору Вічний революціонер, який пробудився, окреслюється в часово-просторових координатах: час буття героя – тисячоліття (“Хоч від тисяч літ родився, / Та аж вчора розповився / І о власній силі йде”). Водночас він наділений просторовою характеристикою, яка охоплює і всесвіт, і рідну Україну з її національними ознаками: “Голос духа чути скрізь: /

Іван Чебикін. “Каменярі”

Покурних хатах мужицьких / По верстатах ремісницьких, / По місцях недолі й сліз”. Герой постає як вічний мандрівник, що крокує землею, пробуджуючи в душах людей бунтівний дух незгоди з недолею і кривдою.

Образ Вічного революціонера символічний та одухотворений: він богатир, енергійно йде по українській землі, де лунає його громовий голос пророка й архангела, від добродіяння і слова якого “щезають сльози, сум, нещастя, сила родиться й завзяття”.

Життєствердність цього твору підсилює алітерація “р”, яка повторюється 34 рази. Франко вірив у “розвидняющийся день” свого народу, тому розширив смислове поле алегоричного образу Вічного революціонера, що охоплює такі поняття, як “наука, думка, воля”, без яких не побудувати гуманного суспільства. Конкретна предметність і абстрактність образів поезії становлять собою смисл ліричної оповіді: “Вічний революціонер – / Дух, наука, думка, воля – / Не уступить пітьмі поля, / Не дасть спутатись тепер”. “Гімн” завершується риторичним запитанням, відповідь на яке дана всім віршем: немає у світі сили, яка б перемогла волелюбні прагнення мільйонів і погасила полум’я революційного ентузіазму народу. Чітка ритміка, бадьорий розмір – чотиристопний хорей з пірихієм – увиразнюють стрімкий і поривчастий рух. “Гімн” вражав, виховував, організовував і вселяв віру. Вірш покладений на музику Миколою Лисенком.

У поезії “Каменярі” Франко змалював монументальний образ будівничих нового життя. Поет вдається до багатоголосого образу “Ми” – каменярів, об’єднаних спільною метою, психологією і волею. Він наділяє їх високою духовністю: проста людина маси в його уявленні стає справжнім героєм, бо об’єднана з усіма спільною ідеєю – прагненням до свободи і поступу. В основу сюжету твору покладено “дивний сон” – пророчий сон, філософію, за словами Дмитра Павличка, “трагічного оптимізму”: на шляху за свободу борці самозречено гинуть, але й перемагають. Тому вірш “Каменярі” Павличко назвав “оптимістичною трагедією борців за світлі ідеали людства”.

Міжпредметні паралелі. Колективний образ борців зображується в тодішній європейській поезії – французькій І (Ежен Потьє, Луїза Мішель), чеській (Ян Неруда), І польській (Болеслав Червенський, автор відомої пісні = “Варшав’янка” ), болгарській (Іван Вазов, Димитр Попов).

Ліричний герой Франка змальовує драматичну картину: перед ним постає “безмірна, та пуста, і дика площина”, до неї прикутий він, а за ним – “далі тисячі таких самих, як я”. Важливу естетичну функцію відіграє антитеза: у художньому світі окреслюються дві сили, два моноліти – камінний і людський, скеля і каменярі. Ліричний герой перебуває серед них, пройнятий незламною вірою в кінцеву перемогу. Образ каменярів змальовується похмурими тонами, акцентується тяжке становище поневоленого народу. Драматизм буття каменярів підкреслюється метафорами та порівняннями (“У кождого чоло життя і жаль порили”, “І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили”), нагнітанням анафоричного “і”, яке увиразнює гнітюче враження від становища, в яке потрапили каменярі. Проте палаючий “любові жар” у серцях кожного вселяє надію, надає духовної стійкості в їх боротьбі зі світом пітьми.

У ліричну оповідь вклинюється алегоричний “голос сильний згори”, який, “як грім, гримить” (алітераційне “р” особливо підсилює могутність заклику). Його образ багатозначний: це, можливо, голос Долі, голос Вождя, голос Пророка, голос Месії, голос Поета. Цей вищий голос закликає: “Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод / Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, / Бо вам призначено скалу сесю розбить”. Вимальовується грандіозна картина боротьби каменярів з тиранією. Ці новітні борці (так їх означує ліричний герой) “добровільно взяли на себе пута”, “рабами волі стали” в ім’я нового добра в світі. Маса у Франка – кожен. Відтак справа кожного – справа свята, бо з перемогою “підуть по сій дорозі люди” в нове життя, побудують гуманний світ.

Апофеозу у відтворенні пафосу солідарності борців за свободу досягає митець у рядках: “І всі ми як один, підняли вгору руки, / І тисяч молотів о камінь загуло, / І в тисячні боки розприскалися штуки / Та відривки скали”. Емоційного забарвлення розповіді надають метафори й порівняння, що відтворюють неймовірні зусилля і страждання робітників на шляху до мети: “Ми з силою розпуки / Раз по раз гримали о кам’яне чоло. // Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, / Так наші молоти гриміли раз у раз; /І п’ядь за п’ядею ми місця здобували; / Хоч не одного там калічили ті скали, / Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас”.

“Каменярі” є зразком досконалої форми, яка найкраще розкриває задум автора, що майстерно оперує алегоричними образами: скеля – антигуманний лад; каменярі – борці, ковалі щастя; їх важка праця – боротьба; змурований гостинець (шлях) – майбутнє. Поет карбованим стилем прагнув, за його ж словами, “викликати зразу пригноблююче, а потім освобож – даюче враження”. Цій меті він підпорядкував шестистопний ямб (так званий олександрійський вірш), римування за схемою абааб, де а – жіночі рими, б – чоловічі, що надає творові особливої мелодики. Таку ж функціональну роль відіграють й епітети: дивний сон, безмірна, пуста і дика площина, алітерації звуків р, т, с. Вони увиразнюють враження від величної картини змагань каменярів за світлу долю.





1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“Правдива іскра Прометея” (Іван Франко) – Іван Франко
твір про зиму 5 речень