Почуття добрі у поезії О. С. Пушкіна – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


9 клас

Есть всегда что-то особенно

Благородное, кроткое, нежное,

Благоуханное и грациозное

Во всяком чувстве Пушкина.

В. Бєлінський

Багата і різноманітна творчість великого поета. І, напевно, немає людини, яка б не доторкнулась до джерела пушкінської поезії, яка б не знала цих слів: “…чувства добрые я лирой пробуждал”. Вони спливають у свідомості мимоволі, коли про них зовсім не думаєш. Вони зачаровують музикою вірша. Одухотворяють одним надзвичайним сполученням якихось високих слів: почуття, ліра, пробудження.

Тихесенько віє вітерець. Загадково шелестять розкішні крони дерев. У мене в руках томик віршів О. С. Пушкіна. Думки пливуть вільно і легко, як білі хмари по блакитному небу.

Всі ми пройшли через чарівні казки Пушкіна. Це він будив у наших дитячих душах ніжне почуття до доброго безкорисливого старця, який маявся із своєю владною і лютою старою. І весело сміялися, слухаючи про те, як “підстрибнув піп до стелі” від щиголів розумного, хитрого і доброго Балди. Але от, заглибившись у вірші юного Пушкіна, ми читали урочисто звучну назву: “Спогади в Царському Селі”. Там є надзвичайні за своєю простотою слова: “Края Москвы, края родные…” И вже не треба нічого іншого. Душа переповнюється любов’ю до рідної російської землі.

Але талант молодого поета незабаром став набувати бунтарського характеру.

“Я рабство ненавиджу”, – заявляє він у вірші “Ліцинію”. Віддаючи данину класицизму, він пише оду, присвячує її свободі. Читаючи “Вольність”, ми почуваємо, які суперечливі часом симпатії юного поета, але вже чітко проглядається його громадянська позиція:

Самовластительный злодей,

Тебя, твой трон я ненавижу.

На боротьбу з навколишнім злом Пушкін палко закликав своє покоління:

Пока свободою горим,

Пока сердца для чести живы,

Мой друг, отчизне посвятим

Души прекрасные порывы.

І хіба можна дивуватися тому, що в багатьох декабристів був текст вірша “Деревня”, де “друг людства” яскравими фарбами описав жахливість життя народу під владою “панства дикого”. А як щиро і полум’яно звучить знамените послання “У Сибір”, де він закликає підтримати “горде терпіння” і впевненість у торжестві волелюбних ідей декабристів.

У важку пору життя Пушкіна зігрівала свідомість того, що “плавцям” він співав і залишився їм вірний… “Я гимны старые пою”, – заявляє він.

Але життя різноманітне. І гама добрих почуттів людини багата своїми фарбами. І не останнє місце займають у житті людини почуття любові, ніжності, вірності.

Подруга дней моих суровых,

Голубка дряхлая моя…

Шкода, що ці вірші про ніжно улюблену няньку поета звучать якось не дуже часто. І ми часом звикаємо до того, що бабусі наші віддано і самозабутньо нам служать, а в нас для них не завжди знаходяться ніжні слова.

У поезії Пушкіна особливо свіжо і чисто виражене почуття дружби. Скільки ніжності вкладено у звертання до Пущина: “Мій перший друг, мій друг неоціненний”. Дружбу з товаришами, осяяну “променем ліцейських ясних днів”, поет проніс через усе життя: “Друзья мои, прекрасен наш союз!”

Або неповторне почуття першого кохання. Напевно, тому воно і зветься перше, що не єдине в житті людини. Але як з часом принижується, опошлюється минула дружба. А Пушкін вчить нас по доброму ставитися до втрати першого кохання, першого почуття:

Я вас любил так искренне, так нежно,

Как дай вам Бог любимой быть другим.

От такі і багато інших почуттів будить у нас поезія О. С. Пушкіна. Великий російський поет воістину спорудив собі нерукотворний пам’ятник, до котрого “не зарастет народная тропа”. Поет мав повне право сказати:

И долго буду тем любезен я народу,

Что чувства добрые я лирой пробуждал,



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Почуття добрі у поезії О. С. Пушкіна – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН ТВОРИ ІЗ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
література в західній україні до 1939 року