ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА – ГЕРОЇЧНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕПОС – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ


1-2

Король франків Карл Великий протягом семи років захопив і розорив в Іспанії усі міста, а їхніх жителів навернув у християнство. Лише Сарагоса залишилася не завойованою, там і перебуває сарацинський король Марсіль, правитель Іспанії, зі своїми “князями та графами”. Марсіль знає, що Карл зі своїм військом збирається йти на Сарагосу, останній притулок невірних. Сарацинський король у відчаї: він не має достатнього війська, щоб чинити опір франкам.

Правитель Іспанії скликає раду, на якій хитрий Бланкандрін радить обдурити Карла. Нехай Марсіль пошле франкам багаті подарунки та заручників на знак примирення і пообіцяє, що прийме зі своїми підданими християнство і сам стане васалом Карла. Короля франків треба переконати, щоб він із військом повертав додому без зайвого кровопролиття, а Марсіль пізніше прибуде до Франції у визначений день для обряду хрещення. Зрозуміло, що насправді сарацини обдурять франків, сподіваючись, що ті залишать Іспанію, а Марсіль не приїде до Франції. Король Марсіль погодився на цю пропозицію.

58

Минулась ніч; ось зайнялась зоря.

Володар їде гордо на коні

Посеред військ і бачним водить оком.

“Мої пани барони, – каже Карл, –

Чи бачите міжгір’я це? Кажіть же?

Кому лишатись поза нами з військом?”

“Роландові! – говорить Ганелон. –

Та ж хоробрішого нема вже в тебе”.

59-64

Схилив,

понурив голову володар;

Він гладить бороду, він крутить вус,

В очах не в силі приховати сліз.

До себе зве Роланда наш володар:

“Мій любий графе, – каже, – знаєш що?

Тобі я лишу половину війська.

Бери його, безпечний будеш з ним”.

“Цього не вчиню, – каже граф, – хай Бог

Поб’є мене, як скривджу кров свою.

Візьму лиш двадцять тисяч бравих франків.

Міжгір’ям ти собі безпечно йди,

Нікого, поки я живу, не бійся”.

Сів на коня хоробрий граф Роланд…

За ним іде товариш Олівер,

Іде Джерін і сміливий Джер’єр.

За ними Берандж’єр, Отон, Самсон,

Старенький Ансеїс; іде за ними

І рицарський Джерард із Руссілону,

І Енджельєр, відважний вождь гасконський.

Прийшов сюди Турпін архієпископ.

Всіх двадцять тисяч рицарів зібралось.

Граф Роланд зі своїм загоном залишився на сторожі в Ронсевальській ущелині, а франкські війська пішли далі. Карл їхав журячись. Він передчуває, що Ганелон з певним наміром запропонував Роланда у сторожу.

А тим часом король Марсіль збирає трьохсоттисячне військо і, вславивши пророка Магомета, вирушає за франками. Невдовзі сарацини бачать прапори Роландового двадцятитисячного загону і поспішають озброїтися.

На кожнім з них є сарацинський панцир,

Здебільшого у Сарагосі кутий,

У кожного шолом тугий, потрійний,

Сталевий меч – вієнська славна сталь,

Порядний щит і валентійський спис,

Червоні, білі й сині хоругви.

Був ясний день, світило пишно сонце.

Його промінням блискотіла зброя.

Щоб краще йти, в роги заграли й в сурми;

Пішла така луна, що й франки чують.

“Здається, друже, – каже Олівер, –

Що з сарацином випаде нам битись”.

“Дай Боже, – відповів йому Роланд, –

Постояти нам тут за короля!..”

81-82

Став Олівер на шпилечку гори,

Докладно бачить він іспанське царство,

Докладно бачить хмари сарацинів.

Горять шоломи злотом-самоцвітом,

Вогнем сталеві панцирі блискочуть,

Поблискують щити й списи зловіщо,

А прапорів і годі полічити.

Така їх сила-безліч там була,

Що Олівер аж сам забувся з дива.

Стривожений вернувся він до франків,

Прийшов до них і все їм розповів.

“Так много, – каже Олівер, – невірних.

Жде січа нас, якої не було…”

83-85

“Поганців много, – каже Олівер, –

А наших франків, бачу, мало дуже.

Гей, засурми хіба, Роланде-друже!

Почує Карл і вернеться тепер”.

На те Роланд: “Не мудро б я зробив;

В солодкій Франції позбувся б слави.

Волю щосил рубати Дюрандалем,

Хоч би по злоту ручку кров’ю сплив.

На горе зрадники в цей яр увійдуть.

Ручуся вам, їх жде нехибна смерть”.

“Гей, засурми на Оліфанті, друже!

Почує Карл і вернеться ще з військом”.

На те Роланд: “Хай Бог мене боронить,

Щоб я свій рід неславою покрив,

Щоб сорому я Франції набавив!

Ні, я волю рубати Дюрандалем,

Оцим мечем, що тут при боці висить;

Побачите, це вістря кров сполоще.

На лихо постягалися поганці;

Ручуся вам, усіх зустріне смерть!”

“Гей, засурми на Оліфанті, друже!

Король міжгір’ям саме йде,

Ручуся, франки вернуться іще”.

“Хай Бог боронить, – каже граф Роланд, –

Щоб мав сказати хто з людей, що я

Сурмив із боязні перед невірним.

Моїх батьків не стріне цей докір!

Хоробрі франки теж до бою добрі;

Ніщо від смерті не спасе іспанців”.

86-89

“Який тут сором? – каже Олівер. –

У цих чужинців є велике військо,

А що ж у нас? Дружинонька мала”.

На це Роланд: “Зате ж завзяття більше.

Хай Бог і ангели мене боронять,

Щоб через мене Франція терпіла”.

Роланд хоробрий, Олівер розумний,

В обох відвага неабияка;

Хто з них у зброї осідлав коня,

Будь там і смерть йому, не вийде з бою.

Хоробрі графи й горді їх слова!

Тут де не взявсь Турпін архієпископ.

Острогами коня б’є, мчиться полем,

Скликає франків і говорить так:

“Лишив нас тут король, пани барони!

Хороша й смерть за свого короля.

Христову віру нам спасати нині

У боротьбі, – без неї нам не бути,

Бо бачите, що сарацини близько.

Тож сповідайтесь, Богові моліться.

Хто вмре, блаженним мучеником буде,

До раю піде, там вінок здобуде”.

З коня зсів кожний, падає на землю.

Благословить Турпін всіх в ім’я Боже.

90-91

До бою всякий з них готовий був.

А граф Роланд озвавсь до Олівера:

“Ти, друже-брате, дуже добре знаєш,

Що всіх нас тут ізрадив Ганелон.

Взяв він за те незліченні багатства,

Одначе Карл за нас помститься певне!

Король Марсіль зробив собі з нас торг,

Та ми йому мечем і сплатимо!”

Роланд іспанським яром гордо їде

На борзому коні, на Вальянтіфі,

У повній зброї. – Гарно в ній йому!

В руці барон спис пальмовий тримає,

Що вістрям в небо звернений стримить.

На ньому білий прапорець мигоче,

А китиці вдаряють по руках.

Сам пишнии, пишнии! Вид погідний, яснии.

На франків дивиться він чемно й любо,

Ласкавим словом промовляє так:

“Нас нині жде багате й гарне жниво;

Не мав такого ні один король”.

Сказав, а тут і вороги вже близько.

105

По бойовищі їде граф Роланд

З мечем в руці, що славно тне й рубає,

Й багато втрат наносить сарацинам.

Ах, бачити б, як клав за трупом трупа,

Як по землі пливла червона кров,

Зрошаючи у нього руки й панцир,

Його коневі гриву та лопатки!

І Олівер не лінувався бити,

І кожний пер не мав чого стидатись.

А франки теж як слід вдаряють, б’ються.

Невірні гинуть, інші з болю в’ються.

Архієпископ каже: “Слава нашим!”

Знов Карла клич лунає: “Монжуа!”

У страшній битві гинуть найкращі і франкські, і сарацинські воїни. А тим часом у Франції здійнялася небачена буря. Люди з жахом споглядають величне і страхітливе видовище, не розуміючи, що це сама природа тужить за Роландом.

Пліч-о-пліч із товаришами відважно б’ється Роланд, сподіваючись на славну перемогу. Проте Марсіль посилає нові війська. Побачивши незліченні ряди сарацинів, Роланд і Олівер зрозуміли, що потрапили у пастку, з якої ніхто не врятується.

Стомлені від запеклої битви, франки почали втрачати своїх найвідважніших і наймогутніших рицарів. Роланд й Олівер з жалем бачать загибель своїх товаришів.

125-127

Кривавий бій кипить, лютує далі.

З завзяттям, з силою вдаряють франки,

Рубають руки, ребра і хребти,

Рубають зброю до живого тіла;

В траві зеленій ясна кров скипіла.

Великих втрат зазнали християни.

Хто бачив би Роланда й Олівера,

Як тяли і сікли вони мечами,

Як списом теж вдаряв архієпископ!

Число погиблих нині добре звісне,

Воно у давніх хроніках стоїть:

Там маврів впало тисячі чотири.

Чотири рази нашим пощастило.

За п’ятим разом їх постигла смерть.

128-130

Коли Роланд побачив гибель франків,

Він так озвавсь до друга Олівера:

“Мій вірний друже, радь, що хочеш, пробі!

Бач, скільки рицарів тут землю вкрило.

Аж сум, що Францію солодку, гарну

Баронів стільки разом опустило!

Я засурмлю, Великий Карл почує”.

А Олівер: “Не рицарське це діло!

Коли я радив, ти протививсь, друже.

Коли б тут був король, він спас би нас;

А так йому в докір це годі брати.

131

В розумного хоробрість не шалена,

Розсудок важить більше, ніж завзяття.

Твоя це легкодушність вбила франків.

Вже Карл із них не буде мати слуг.

Коли б мене ти слухав був, вернувся б

Володар наш і був би наш цей бій,

І був би наш Марсіль або поляг би.

А так побила нас твоя відвага,

В пригоді Карлу нам уже не бути,

І рицарем тобі не бути більше!

Ти згинеш! Францію чекає сором.

І нас і дружби нашої не стане.

Прийде розлука, поки ніч настане”.

132

Коли почув цей спір архієпископ,

Вколов коня острогами зі злота,

Став коло них і взявся їх корити:

“Гей, пане мій, Роланде, Олівере,

Лишіть цю сварку, дуже вас молю я.

Тут Оліфант нам вже не допоможе,

Та все ще, мабуть, краще засурмити,

Бо прийде Карл і зможе відомстити,

Не вернеться додому ворог радим.

А скоро наші франки, зсівши з коней,

Побачать нас порубаних на кусні,

Вони у домовини покладуть нас,

Вони заплачуть з туги-жалю ревно

І поховають по монастирях, –

Не їстимуть нас пси, вовки і свині”.

“Ви добре кажете”, – сказав Роланд.

133

Узяв Роланд рукою Оліфанта,

Приклав його до уст і як заграв,

Відбивсь об гори голос, залунав,

На тридцять миль навкруг пішов луною.

Почув це Карл, почула вся дружина.

“Це наші б’ються десь!” – сказав король.

А Ганелон ось тут і зауважив:

“Скажи це інший хто, дурне сказав би”.

134-136

Заграв Роланд так болісно й могутньо,

Так жалісно заграв на Оліфанті,

Що з уст його пішла червона кров,

А в голові виски аж затріщали.

А так далеко голос залунав,

Що серед гір почув його король.

І каже Карл: “Я ріг Роланда чую.

Коли Роланд сурмить, то він в бою!”

Тече в Роланда кров червона з уст,

Болять з напруги втомлені виски –

Він смутно-тужно гра на Оліфанті.

Це чує Карл і чують франки всі.

“Протяжний голос цей!” – говорить Карл.

Казав заграти в сурми наш володар.

Всі франки зсіли з коней; всі беруть

Шоломи, панцирі й мечі у злоті,

Міцні щити й кріпкі списи сталеві,

Червоні, білі й сині прапори.

А там на бойових сідають коней.

Вдаряючи острогами щосили,

Один із одним нишком говорили:

“Роланда б нам застати ще живим,

Ото рубати будемо всі з ним!”

На жаль, дарма, бо вибрались запізно!

140

Глядить Роланд на гори та низи,

Їх трупом вкрили Франції сини.

Він бачить їх і плаче рицар добрий:

“Хай вам заплатить Бог, пани барони!

Нехай він душі ваші прийме в рай!

Над вас васалів кращих не було!

Ви довгий час мені служили вірно,

Багато світу Карлові здобули.

За мене мерли ви, пани барони,

А я не міг вам дати оборони!

Гей, Олівере, брате, я з тобою!

Я з туги вмру, коли в бою не згину,

Ходімо разом битись, друже мій!”

146-150

…Смертельну рану чує Олівер.

Тут ніколи вже помсту відкладати;

Як рицар б’ється він в густій юрбі,

Списи ламає і щити з галками.

Роланд на друга Олівера глянув, –

Його лице без краски і бліде;

Він весь купається в червоній крові,

Що на траву струмочками тече.

“О Боже, Боже! – каже граф. – Мій друже,

Геройська вдача знищила тебе.

Не буде рівного тобі ніколи!”

В обіймах смерті Олівер почувся.

Він зсів з коня і до землі припав,

Простяг до неба руки та прохає

Всевишнього, щоб рай йому подав,

Щоб короля і Францію солодку

Помилував, а перше всіх Роланда.

Холоне серце, зсунувся шолом,

Він сам, як довгий, ниць упав на землю

І вмер хоробрий, більш йому не жити.

156-158

По-молодецьки б’ється граф Роланд!

Піт облива його гаряче тіло,

А в голові важкий, пекучий біль:

Виски в ній трісли, ще коли сурмив.

Він рад би знати, чи надійде Карл;

Взяв Оліфанта й слабо-слабо грає.

І став володар, чує тихі звуки І каже:

“Горе нам, панове, горе!

Не стане нині в нас Роланда графа.

По грі цій бачу, що йому не жити.

Хто рад поспіти, хай же шпарко їде.

Заграйте в сурми, скільки їх знайдеться”.

Гей, як заграють в сорок тисяч сурм,

Заграли гори і яри озвались.

Невірні вчули, закричали враз:

“О, горе нам! Це Карл іде на нас!”

161

Втікали люті, бішені невірні,

В свою іспанську землю всі втікали,

Та граф Роланд не гнався вслід за ними,

Бо Вальянтіфа-коника не стало…

Роланд знаходить на полі бою тіла друзів і зносить їх до єпископа Турпіна, який благословляє загиблих і просить Бога прийняти їхні душі до раю. Сам Турпін, який теж брав участь у битві, поранений і, втративши багато крові, помирає.

168-171

Роланд почув, що смерть його вже близько,

Щоб бездоганно вмерти, Оліфанта Бере у руку,

Дюрандаля в другу І йде не дальше, як стрілою з лука

Досяг би, полем по землі іспанській,

На горбику під деревом чудовим

Було стовпів чотири мармурових.

Тут обімлівши, на зелені трави

Упав Роланд: зближалась смерть помалу.

Почув Роланд, що зовсім тратить зір.

Його лице без крові стало біле.

Та все ж він встав, добув ще трохи сили

І двадцять раз мечем завзято вдарив

Об сірий камінь. Сталь тверда дзвеніла,

Однак не вищербилась, ні зламалась.

173-174

І знов Роланд об сірий камінь вдарив,

Так сильно вдарив, що й сказати годі.

А меч дзвенить, не ломлеться, не гнеться,

Що вдарить ним, він вгору відіб’ється.

Коли побачив граф, що не зламати

Йому меча, став лагідно тужити:

“Мій ти священний, гарний Дюрандале,

Ти в злотій ручці цінні мощі криєш…

Тобі в руках невірних бути годі!

Лиш християнам ти служити маєш.

Широкі землі я підбив з тобою

Для короля мого із бородою;

Скріпився ними Карл, забагатів!”

В обіймах смерті чується Роланд:

Чоло та серце холод огортає.

Він спішно йде на пагорб під ялину,

Лягає долілиць в траву зелену,

І меч і ріг вкриваючи собою.

175

Роланд пізнав, що час його минувся;

Обличчям до Іспанії звернувся

І став рукою битися у груди:

“Вина моя перед тобою, Боже,

В гріхах моїх великих і малих,

Яких я від народження години

До нинішньої днини допустивсь”.

177

Помер Роланд, – Бог душу в рай прийняв.

Ось вже й володар в Ронсевалі став.

Нема тут шляху, стежки тут нема,

Нема ні ліктя, ні стопи землі,

Де б франк або невірний не лежав.

І каже Карл: “Де ж ти, Роланде любий,

Де Олівер, архієпископ де?

Де пери всі, що я їх тут оставив?”

Даремний труд, не відповість ніхто.

“І що я, Боже, варт? – сказав король. –

Чому в цій битві не було мене?”

Він з горя-туги бороду всю рве,

А рицарі заплакали й собі ж.

Їх двадцять тисяч на землі лежало.

Карл зі своїм військом наздогнав сарацинів і гнав аж до Сарагоси, завдаючи їм смертельних ударів. Так загинуло останнє воїнство Марсіля. Сам підступний король Марсіль, стікаючи кров’ю і потерпаючи від пекельного болю, утік до Сарагоси.

Карл із військом повертається у Ронсеваль на поле битви, де загинув Роланд.

205-207

Гей, їде Карл, шукаючи Роланда.

Що квітів бачить в лузі, кожна квітка

Закрашена баронів наших кров’ю.

У тузі Карл сліз втримати не може.

Приїхав він під дві ялини гожі, –

На трьох стовпах Роландові удари,

А на траві лежить племінник бравий.

Почув король великий біль у серці!

Він зсів з коня, бігцем біжить до нього,

Бере його, на руки піднімає…

Гей-гей! І з туги сам над ним вмліває

. “Хай Бог простить тебе, Роланде-друже!

Понад усіх ти рицар був єдиний.

З тобою вся моя могутність гине”.

Карл умліва, утриматись не може.

212

На Карла знак всі франки з коней зсіли,

Побитих друзів швидко віднайшли

І позносили всіх в одну могилу.

Єпископи, ігумени-ченці,

Каноніки і всякі панотці

Благословляють їх хрестом святим.

Несеться з міри й фіміаму дим.

Коли ж усіх вже гарно обкадили,

З пошаною засипали могилу

Й оставили. Що ж їм лишалось більше? .

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. СЕРЕДНЬОВІЧНИЙ ГЕРОЇЧНИЙ ЕПОС

До середньовічного героїчного епосу належать пісні й поеми, в яких відображаються історичні події минулого (захист батьківщини, народу, релігії) та оспівуються подвиги героїв-воїнів, наділених надзвичайною силою і мужністю.

Проте у героїчному епосі доби Середньовіччя, на відміну від давнього героїчного епосу, казково-міфологічні мотиви використовуються менше. Для нього характерне розширення історичної тематики, значне посилення патріотичних та релігійних мотивів, пов’язаних із боротьбою із завойовниками та іновірцями (наприклад, в “Пісні про Роланда” – це мусульмани-сарацини).

Однак середньовічний героїчний епос залишався в тісному зв’язку з народним епосом: сюжетами середньовічного епосу ставали історичні події, пам’ять про які зберігалася в народних переказах.

Також; запозичувалися структура давніх текстів, мовні звороти, використовувалися порівняння, повтори, гіперболи, постійні епітети тощо. Головний герой епосу й надалі залишився носієм ідеальних рис, проте його психологічна характеристика стала глибшою.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з твором

1. Згадайте, що вам відомо з історії середніх віків про походи франкського короля Карла Великого.

2. Розкажіть про побутування народного героїчного епосу в добу Середньовіччя. Як саме героїчний епос увійшов у літературу?

3. Проведіть паралель між героїчними поемами Гомера (Давня Греція) та героїчною поемою “Пісня про Роланда” (середньовічна Франція).

4. Які історичні події лягли в основу героїчної поеми “Пісня про Роланда”?

Працюємо над змістом твору

5. Розкажіть, яким був план сарацинського короля Марсіля.

6. Для чого загін графа Роланда залишився в ущелині?

7. Що сталося після того, як війська Карла Великого вирушили на батьківщину?

8. Чому Роланд відмовляється засурмити в Оліфант?

9. У чому рицар вбачає покликання вірних підданих короля? Знайдіть підтвердження у тексті.

10. Яка доля спіткала загін Роланда? Як ви гадаєте, якби молодий граф міг передбачити наслідки своєї нерозважливості, чи послухав би він поради Олівера?

11. Прокоментуйте слова Олівера: “Розсудок важить більше, ніж завзяття”.

12. У чому дорікає Олівер своєму другові? Знайдіть цитату у творі (ч. 131).

13. Як і з якою метою граф Ганелон пояснює королю звуки Оліфанта?

14. Прочитайте епізод прощання рицаря з Дюрандалем. Чому Роландом оволодіває відчай через те, що він мусить залишити Дюрандаль?

15. Розкажіть про дії короля Карла Великого після загибелі загону Роланда. Яка доля спіткала Марсіля та його військо?

16. Із якою метою Карл повернувся на поле битви сарацинів та загону Роланда? Прочитайте в тексті, як Карл сприйняв загибель Роланда.

Узагальнюємо та підсумовуємо

17. Схарактеризуйте образ графа Роланда.

18. Чи ідеалізується образ Роланда в героїчній поемі? Обгрунтуйте свою думку.

19. Які риси притаманні Карлу як правителю і християнину відповідно до середньовічних уявлень?

20. Які риси рицарства оспівуються в героїчній поемі?

21. Як висвітлено в поемі проблему релігійної та національної терпимості? Як цю проблему та її вирішення бачите ви?

22. Доведіть, що “Пісня про Роланда” відповідає ідеології Середньовіччя.

23. На конкретних прикладах із твору поясніть особливості васальних відносин.

24. Порівняйте образи воїнів з античної міфології, давніх героїчних поем та з французького героїчного епосу “Пісня про Роланда”. Знайдіть спільні риси.

25. Порівняйте сцени битв із поеми Гомера “Іліада” та “Пісні про Роланда”.

26. Визначте головну ідею героїчних епічних творів різних народів.

Застосовуємо теоретичні поняття

27. Порівняйте особливості середньовічного героїчного епосу та давнього героїчного епосу (наприклад, давньогрецького).

28. Згадайте твори народного героїчного епосу, вивчені у 7 класі. Назвіть головні особливості цих творів.

29. Наведіть приклади гіперболи в зображенні картини бою. З якою метою, на вашу думку, використаний цей художній прийом?

30. Згадайте, у яких вивчених вами творах героїчного епосу (7 клас) використовувалася гіпербола.

31. Знайдіть у “Пісні про Роланда” приклади постійних епітетів.

Виконуємо творчі завдання

32. Згадайте зміст історичного роману Вальтера Скотта “Айвенго”, вивченого в 7 класі. Який історичний період і якої країни зображений у цьому творі?

33. На основі роману та давньофранцузької героїчної поеми створіть усний портрет ідеального середньовічного короля.

34. Спираючись на тексти героїчної поеми “Пісня про Роланда” та роману В. Скотта, зробіть висновок про те, яким повинен бути справжній благородний рицар.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ПІСНЯ ПРО РОЛАНДА – ГЕРОЇЧНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕПОС – ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ
власне висловлювання чи можна пробачити зраду