Петро Козланюк
П. Козланюк народився 12 серпня 1904 р. в с Перерів Коломийського повіту. Його життєві “університети” – наймитування у місцевого пана, навчання в Коломийській гімназії, праця у Коломиї робітником, читання класиків української і світової літератури, а з 1926 р.- політична робота, участь у комуністичній пресі (журнал “Вікна”, газети “Сель-Роб”, “Сила”). За революційну діяльність декілька разів був ув’язнений (Львів, Дубно). Дебютував як прозаїк 1925 р. Перша збірка оповідань “Хлопські гаразди” вийшла 1928 р. у Харкові. До 1939
Під час Великої Вітчизняної війни працював військовим кореспондентом, на радіостанції “Дніпро”, у 1943 р. .видав збірку памфлетів і фейлетонів “Парад мерців”.
1944 р. повернувся до Львова, працював редактором, обіймав різні адміністративні посади. I960 р. виходять твори П. Козланюка у трьох томах.
Помер П. Козланюк 19 березня 1965 р.
Протягом усього творчого життя у своїх оповіданнях і новелах П. Козланюк залишився вірним одній темі – життю трудового селянства Західної України. Звідси – щирий демократизм, народність його творчості, закоханість
Героїв.
Темний, неписьменний, покривджений, затурканий селянин, доведений до відчаю окупаційним польським режимом,- типовий образ більшості його творів раннього періоду (“Письма”, “У лікаря”, “Варіят”, “На рибу”, “Діти” та ін.). У новелі “Легкий заробіток” (1925) з’являється образ журби, що “висить на жердці над постіллю”. Голодно й холодно, тоскно в бідняцькій хаті: “Журба вилізла з цибулі й сіла побіч Панька, а з нетопленої печі виліз сум і заходив широкими кроками по хаті”. Ці персоніфіковані образи-настрої моделюються в різних творах П. Козланюка, відтворюючи загальну атмосферу селянського бідування.
Суворий реалізм, простота й доступність таких новел і оповідань зумовлені творчими принципами письменника завжди писати правду. Згодом у статті “Про себе та про літературу” (1958) П. Козланюк зізнавався, що розповідав про те, що “сам бачив, пережив і знаю”.
Новели, оповідання, образки, нариси П. Козланюк будує на життєво достовірних фактах, уміє подати характерну деталь, подробицю, переважно із сфери селянського побуту (“…ішов Іван, обтяжений думами, мов той великий мішок пшениці, що недавно бачив у попа, коли молотив у нього”).
П. Козланюк – прозаїк авторської об’єктивної розповіді, найчастіше його художній задум реалізується через діалоги і монологи персонажів. Драматизм і трагізм ситуацій у його творах розкривається завдяки соціально напруженому конфлікту. Найпоказовіший приклад-новела “Вечір” (1936), перші фрази якої сприймаються як експозиційна ремарка, а сюжет розгортається через репліки трьох дійових осіб. Такий принцип організації сюжету в оповіданнях “На рибу” (1928), “В дорозі” (1932) тощо. У кожному з них варіюється та ж тема знедоленого селянства.
Розв’язка в названих творах виявляє ще одну прикметну особливість творчої індивідуальності письменника: його персонажі дотепні, кмітливі, уміють кепкувати і з себе, і з тих не вельми радісних ситуацій, в які потрапляють. У новелі “В селі” (1926) веселий халамидник Кирило привіз на продаж дьоготь. Жандарм заарештовує селянина, бо, виявляється, треба мати дозвіл, щоб торгувати. Завершується твір дотепною реплікою: “Ого, гей, часи. Це таке далі вийде, що як будемо йти з хати, вибачайте, до вітру, то треба буде мати патент і довуд особистий”. Гумор П. Козланюка – ще одна форма “сміху крізь сльози”, де просвітлено гіркувато-сумну усмішку, а не трагікомічний пафос.
Інколи іронія закладена в назву: “Щаслива думка”, “Сільська поезія”, “Клопоти Борбунихи”. Гірку усмішку викликає зміст оповідання “Щаслива думка” (1926): дядьки ховають від примусового страхування кращий одяг… під небіжчика. Ото й є “щаслива думка”. Глибоким трагізмом пройняте оповідання з такою романтичною назвою, як “Сільська поезія” (1927). Вмирає хвора баба, а овдовілий син, хату якого обсіли злидні,- в розпуці. Мабуть, доведеться продати корову, щоб похоронити матір, яка заповідає похоронити її без попа: “А людей… людей ти перепросиш, сину, за обід похоронний”.
“Чорна – земля вже розполітикувалася”,- написав П. Козланюк в оповіданні “Лист” (1933). У розробці соціальної проблематики письменник у творах 20-х – початку 30-х років звертається до перших, часто неусвідомлених поривів соціального протесту, бунтарства, пробудження політичної свідомості (“В селі”, “Вогонь”, “Діти” та ін.). З другої половини 30-х політична боротьба стає лейтмотивом ряду оповідань, таких як “Лист”, “Засуджений”, “Боротьба”, “Остання ніч” та ін., однак художній рівень більшості цих творів невисокий, даються взнаки плакатність, публіцистичність, схематизм у змалюванні персонажів, бо політик все виразніше починає перемагати художника; виняток становлять новели “Похорон” (1930) та “Муляр” (1934). Політичний карб лежить й на авторському задумі засудити приватновласницькі інтереси селянина в оповіданні “Клопоти Борбунихи” (1935).
П. Козланюк написав роман-хроніку “Юрко Крук”, над яким почав працювати ще з середини 30-х років, а завершив лише у 1956 р. Сприяло роботі автора, за його свідченням, читання роману У. Самчука “Волинь”, який здобув широкий розголос на західноукраїнських землях у середині 30-х років. Юрко Крук і головний персонаж “Волині” Володька Довбенко – ровесники, їх духовне формування відбувається в однакових суспільно-політичних умовах, з яких визначальними стають перша світова війна, політичні події міжвоєнного двадцятиріччя. Але в ставленні до цих подій обидва письменники в політичних поглядах були антиподами. З позицій історичної та художньої правди ці романи, так само як і твори В. Василевської “Вогні на болотах”, Ірини Вільде “Сестри Річинські”, доповнюють один одного і в сукупності витворюють художню панораму життя на Покутті, Галичині, Волині у 20-30-х роках.
Звичайно, задум роману “Юрко Крук” виходить далеко за межі ідейно-естетичного протистояння з “Волинню” У. Самчука. Фактично це широке реалістичне полотно в дусі кращих традицій української епіки, коли життя центрального персонажа розкривається в родинно-побутовому і суспільно-політичному контексті часу. Історико-хронікальний виклад подій, одноплощинний сюжет дають романісту можливість розкрити історію життя, фізичного та духовного змужніння головного героя.
Роман складається з прологу і трьох книг. За винятком прологу, де в лірично-медитативній інтонації описано красу покутського краю, в романі майже відсутні пейзажі. Та й у вступній частині зображення природи контрастує із злиденністю села. Ця виразна настанова на змалювання насамперед соціальної атмосфери часу, очевидно, і пояснює, чому домінуючими у розвитку сюжету стали діалоги. Крім того, П. Козланюк, звичайно, зважив і на те, що, зростаючи, мужніючи, пізнаючи навколишній світ, допитливий сільський хлопець Юрко більше спостерігає, ніж роздумує над побаченим. Цим, очевидно, і пояснюється структурно-організуюча роль діалогів у творі, особливо в двох перших книгах.
У манері художньої оповіді помічаємо дві стильові інтонації, оскільки події подаються то через сприймання дорослої людини (це суворо реалістичний пласт народного життя), то дитини, підлітка з їхніми наївно допитливими прозріннями. Соціальне й політичне змужніння Юрка Крука П. Козланюк розкриває за допомогою включення в художню тканину роману подій локального та історичного значення: легенд про опришків, епізодів судової тяжби селян з паном Косінським, описів воєнної веремії на західноукраїнських землях під час першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини, розгортання сюжетних ліній, пов’язаних із проголошенням ЗУНР, окупацією Галичини Польщею…
Третя книга роману несе в собі ознаки історико-революційного твору. Відповідно звужується коло життєвих спостережень, послаблюється психологічна домінанта, на перший план виходить інформативно-ілюстративний виклад, в якому домінує плаский, одномірний погляд в оцінці багатьох політичних і соціальних подій в дусі більшовицької ідеології.
Небагато письменників змогли відреагувати на складну й водночас трагічну історію возз’єднання західних і східних земель України так, як це зробив у щоденнику О. Довженко (запис від. 1945 p.): “Об’єднались всі вкраїнські землі. Буде єдине стадо і один пастир. Усі тепера будемо однакі”… I далі трагічні віщування: “… і вишлем до Сибіру, і будемо тихенько ненавидіти одне одного і топити, перевиконуючи план при всякій нагоді. І буде нас, Орати мої, по чужих далеких східних українах”.
Оптимістично-героїчний тон останніх розділів роману відповідав тим офіційним стандартам літератури соціалістичного реалізму, за якими губиться повнота і глибина життєвої правди. Ця ж ілюстративність, соціологізація художнього матеріалу властиві повісті “Весна” (1947-1964), ряду оповідань цього періоду.
П. Козланюк-автор декількох книг художньої публіцистики, його нариси і статті містять багатий фактичний матеріал про суспільно-політичну, культур но-освітню атмосферу на західноукраїнських землях 20-30-х років, написані дохідливо, з властивим письменнику почуттям гумору. € в його доробку і кілька збірок памфлетів та фейлетонів, що втратили колишню злободенність, а також спогади про побратимів по перу С. Тудора, Я. Галана, О. Гаврилюка, Я. Кондру, про роботу письменника в журналі “Вікна”. Влучні спостереження й міркування містяться в літературно-критичних статтях, особливо тих, у яких автор розкрив “секрети” своєї творчої лабораторії. Виступав П. Козланюк як літературний критик.
Доробок письменника нерівноцінний, але в кращих його творах відбита художня правда про життя, думи й вболівання трудящих Західної України.
Петро Козланюк
вірш дивна звичка
Related posts:
- ПЕТРО ПАНЧ – Петро Йосипович Панченко Петро Панч – новеліст, повістяр і романіст, автор казок для, дітей. Свої перші твори опублікував тоді, коли йому було тридцять років, коли мав за плечима життєвий досвід. Народився він 4 липня 1891 року в місті...
- МОГИЛА ПЕТРО МОГИЛА ПЕТРО (31.12.1596, Ясси – 11.01.1647, Київ) – визначний релігійний, культурно-освітній діяч. Походив із давнього шляхетського волоського роду православної віри; батько його Симеон був господарем (правителем) Волощини, а потім і Молдавії на початку XVII ст.,...
- ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ ПЕТРО ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ ПЕТРО (спр. прізв. – Артемовський, ін. псевд. і крипт. – П. Гулак, П. А. Г., Н-й, N, “-И”; 27.01.1790, м. Городище, тепер Черкаської, обл. – 13.10.1865, Харків) – поет і перекладач. Народився в сім’ї...
- Цар Петро І у романі О. М. Толстого Дія роману розвертається на неозорому географічному просторі: від Чорного моря до Архангельська, від Балтійського моря до Уралу. З Росії вона переноситься в європейські столиці і міста. Читач побуває при дворі шведського короля Карла XІІ і...
- Петро Дорошко П. Дорошко – поет конкретно-реалістичної стильової спрямованості, з нахилом до художньої обсервації звичайних, щоденних явищ дійсності. Його шлях до зрілості був непростим, як і у переважної більшості митців, котрі вступали у літературу в кінці 20-х...
- О. М. Толстой. “Петро Перший” історичний роман Історичний роман “Петро Перший” – це невичерпне джерело докладних і дуже цікавих відомостей про петровський час, про соціальні конфлікти, державні і культурні реформи, про побут, долі і людей тієї бурхливої епохи. І що важливіше всього...
- КУЗЬМЕНКО ПЕТРО КУЗЬМЕНКО ПЕТРО (1831, м. Понорниця, тепер Чернігівської обл. – 1867 або 1874, х. Потітківський Коропського р-ну Чернігівської обл.) – поет, прозаїк, педагог, краєзнавець, фольклорист, етнограф. Народився в родині дяка. Навчався в Чернігівській духовній семінарії, але...
- Петро Петрович Гулак-Артемовський Одним з перших талановитих продовжувачів традицій І. Котляревського у дошевченківську добу виступив П. П. Гулак-Артемовський, літературна й громадська діяльність якого становить помітне явище в розвитку національної культури. Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р....
- Вікна “Вікна” – літературно-художній та громадсько-політичний журнал “пролетарських письменників” Західної України, видавався з 1927 по вересень 1932 у Львові. До червня 1930 редактором і видавцем був В. Бобинський. До редакції входили, крім нього, П. Козланюк і...
- Петро Лужин – МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881) МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ Петро Лужин Найнеприємніший для Достоєвського образ роману – Петро Лужин. Це представник тієї “нової сили”, що йшла на зміну аристократам. У провінції він заробив чималий капітал і...
- Скунць Петро Колись Федір Потушняк спостеріг, що чоловіки-закарпатці тяжіють, крім іншого, до раціональності й мудрування (філософствування). Тому, підсумовує науковець: “Література закарпатця є раціональною. Вона переслідує завсігди моральну філософічну ціль, позбавлена емоції”. Ці слова підтверджує творчість Петра Скунця,...
- НІЩИНСЬКИЙ ПЕТРО НІЩИНСЬКИЙ ПЕТРО (псевд. – Петро Байда; 21.09.1832, с. Неменка, тепер Іллінецького р-ну Вінницької обл. – 16.03.1896, с. Ворошилівка, тепер Тиврівського р-ну тієї ж обл.) – поет, перекладач, композитор, педагог. Здобув освіту в Київському духовному училищі....
- ПЕТРО ОСАДЧУК Якби йому, якось зізнався Петро Осадчук, запропонували одним реченням виразити сенс свого життя, мету і спрямованість багатьох його римованих і неримованих писань, він сказав би: “Вище України тільки небо, але й небо над Україною –...
- ВАНЧЕНКО ПЕТРО – ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ Ванченко Петро Захарович народився 1898 року в с. Жуки на Полтавщині в сім’ї селянина-бідняка. Освіта середня. Належав до літературної організації. Автор збірок оповідань та повістей “Жива реклама”, “Мужність” , “Обов’язок”, “Три пальці” , “Клопіт цирульника...
- АРМАШЕНКО ПЕТРО АРМАШЕНКО ПЕТРО (рр. нар. і см. невід.) – поет – панегірист XVII ст. Видав у Чернігові 1699 р. твір на пошану гетьмана І. Мазепи “Theatrum perenis gloria” (“Театр довговічної слави”), написаний прозою та віршами. Книжка...
- ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ ПЕТРО ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ ПЕТРО (рр. нар. і см. невід.) – священик, фольклорист і поет середини XIX ст. Цей сільський панотець із Ніжинщини та Чернігівщини зібрав вартісний матеріал етнографічного характеру (зокрема, про народну обрядовість, пов’язану з новорічним святом...
- ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ ПЕТРО (друга половина XVII ст.) – давньоукраїнський поет. Походив, очевидно, з с. Гучкова на Поділлі. Судячи з його віршів, можна напевне стверджувати, що був учителем у сільській школі. Один із майстрів так званого нищинського...
- Жанрова своєрідність роману Петро Перший Толстого А. Н Що вмерла як реальність, живе як повчання. В. Гюго По жанрі “Петро Перший” – історичний роман. Автор такого добутку повинен бути одночасно й істориком, і письменником: історик розшукує історичні факти й історичних героїв, письменник створює...
- Стилий переказ роману О. М. Толстого “Петро І” Роман О. М. Толстого для мене, людини, що цікавиться історією Росії, має особливу цінність. У романі ми знаходимо опис епохи, опис характерів . Простежуються такі нитки, що зв’язують народ і владу. З роману Толстого ми...
- Петровська епоха у романі О. М. Толстого “Петро Перший” О. М. Толстой працював над темою епохи Петра І, що його захоплювала, більше двох десятиліть. Задовго до створення роману “Петро Перший” він написав оповідання “Мара” і “День Петра”, нарис “Перші терористи”, що розповідав на підставі...
- Твір по роману О. М. Толстого “Петро Перший” Починаючи роботу над романом “Петро Перший”, Олексій Миколайович Толстой визнавався: “На “Петра” я націлювався давно. Я бачив всі плями на його камзолі, я чув його голос, але Петро залишався для мене загадкою в історичному тумані”....
- Історія створення роману “Петро Перший” Як ми вже знаємо, ще в 1917 році Толстой намагався знайти розгадку цього в минулому. Тоді ця спроба закінчилася невдачею: ідеалістичний світогляд письменника привело його до помилкових висновків. Оповідання “День Петра” глибоко песимістичний. І справа...
- ГОРБОКОНИК – ПЕТРО ЄРШОВ Літературне читання 3 клас З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ ПЕТРО ЄРШОВ Російський письменник Петро Єршов уславив своє ім’я у дев’ятнадцять років, створивши віршовану казку “Горбоконик”. Цей твір називають казкою дитини для дітей. Адже задум...
- Горно “Горно” – літературне угруповання “пролетарських” письменників Західної України (В. Бобинський, С. Тудор, А. Волощак, Н. Матулівна, П. Козланюк, Я. Галан, Мирослава Сопілка та ін.),, які належали до КПЗ У, проголошували комуністичні декларації, друкували свої твори...
- Образ Петра Першого у романі “Петро Перший” Толстого А. Н Як було сказано вище, “Петро Перший” – історичний роман. Тема його – зображення Росії епохи Петра. Ідея роману – позитивна оцінка характеру і діяльності царя-реформатора. Отже, Петро є головним героєм роману. Сюжет твору побудований на...
- Щирі друзі Петро Конашевнч та Марко Жмайло В українській літературі є багато творів про щиру та вірну дружбу, особливо серед дітей. Це й повісті “Гуси-лебеді летять”, “Щедрий вечір” М. Стельмаха, і оповідання “Лісничиха” В. Донченка. Про щиру дружбу двох друзів розповідається і...
- Петро Сагайдачний Петро Сагайдачний Славний гетьман України Петро Конашевич-Сагайдачний народився в Галичині, у Самбірському повіті. Його батько був заможним шляхтичем, тому хотів дати синові найкращу освіту в Острозькій школі. Вчився там Петро 8 років. І, мабуть, там...
- ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС Петро Мойсейович Перебийніс народився 6 червня 1937 року в селі Слободі Шаргородській на Вінниччині. Батько його, Мусій Феодосійович, пішов на фронт, щоб до сина повернутися лише у спогадах. Домашньою його вчителькою була мама, Анастасія Левківна....
- Гулак-Артемовський Петро Петрович Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790-1865) П. П. Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. у м. Городище на Черкащині в сім’ї священика. Вчився в Київській академії (1801-1803), але не закінчив її. Протягом кількох років учителював у приватних...
- Капітанська дочка характеристика образа Гринев Петро Андрійович КАПІТАНСЬКА ДОЧКА Гринев Петро Андрійович – головний герой останнього великого твору Пушкіна, провінційний російський дворянин, від чийого ім’я ведеться оповідання. В історичній повісті “Капітанська дочка” зійшлися всі теми пушкінської творчості 1830-х рр. Місце “звичайного” людини...