Петро Козланюк

П. Козланюк народився 12 серпня 1904 р. в с Перерів Коломийського повіту. Його життєві “університети” – наймитування у місцевого пана, навчання в Коломийській гімназії, праця у Коломиї робітником, читання класиків української і світової літератури, а з 1926 р.- політична робота, участь у комуністичній пресі (журнал “Вікна”, газети “Сель-Роб”, “Сила”). За революційну діяльність декілька разів був ув’язнений (Львів, Дубно). Дебютував як прозаїк 1925 р. Перша збірка оповідань “Хлопські гаразди” вийшла 1928 р. у Харкові. До 1939 р. вийшли друком дев’ять збірочок прози, сім з них в Україні.

Під час Великої Вітчизняної війни працював військовим кореспондентом, на радіостанції “Дніпро”, у 1943 р. .видав збірку памфлетів і фейлетонів “Парад мерців”.

1944 р. повернувся до Львова, працював редактором, обіймав різні адміністративні посади. I960 р. виходять твори П. Козланюка у трьох томах.

Помер П. Козланюк 19 березня 1965 р.

Протягом усього творчого життя у своїх оповіданнях і новелах П. Козланюк залишився вірним одній темі – життю трудового селянства Західної України. Звідси – щирий демократизм, народність його творчості, закоханість у своїх

Героїв.

Темний, неписьменний, покривджений, затурканий селянин, доведений до відчаю окупаційним польським режимом,- типовий образ більшості його творів раннього періоду

(“Письма”, “У лікаря”, “Варіят”, “На рибу”, “Діти” та ін.). У новелі “Легкий заробіток” (1925) з’являється образ журби, що “висить на жердці над постіллю”. Голодно й холодно, тоскно в бідняцькій хаті: “Журба вилізла з цибулі й сіла побіч Панька, а з нетопленої печі виліз сум і заходив широкими кроками по хаті”. Ці персоніфіковані образи-настрої моделюються в різних творах П. Козланюка, відтворюючи загальну атмосферу селянського бідування.

Суворий реалізм, простота й доступність таких новел і оповідань зумовлені творчими принципами письменника завжди писати правду. Згодом у статті “Про себе та про літературу” (1958) П. Козланюк зізнавався, що розповідав про те, що “сам бачив, пережив і знаю”.

Новели, оповідання, образки, нариси П. Козланюк будує на життєво достовірних фактах, уміє подати характерну деталь, подробицю, переважно із сфери селянського побуту (“…ішов Іван, обтяжений думами, мов той великий мішок пшениці, що недавно бачив у попа, коли молотив у нього”).

П. Козланюк – прозаїк авторської об’єктивної розповіді, найчастіше його художній задум реалізується через діалоги і монологи персонажів. Драматизм і трагізм ситуацій у його творах розкривається завдяки соціально напруженому конфлікту. Найпоказовіший приклад-новела “Вечір” (1936), перші фрази якої сприймаються як експозиційна ремарка, а сюжет розгортається через репліки трьох дійових осіб. Такий принцип організації сюжету в оповіданнях “На рибу” (1928), “В дорозі” (1932) тощо. У кожному з них варіюється та ж тема знедоленого селянства.

Розв’язка в названих творах виявляє ще одну прикметну особливість творчої індивідуальності письменника: його персонажі дотепні, кмітливі, уміють кепкувати і з себе, і з тих не вельми радісних ситуацій, в які потрапляють. У новелі “В селі” (1926) веселий халамидник Кирило привіз на продаж дьоготь. Жандарм заарештовує селянина, бо, виявляється, треба мати дозвіл, щоб торгувати. Завершується твір дотепною реплікою: “Ого, гей, часи. Це таке далі вийде, що як будемо йти з хати, вибачайте, до вітру, то треба буде мати патент і довуд особистий”. Гумор П. Козланюка – ще одна форма “сміху крізь сльози”, де просвітлено гіркувато-сумну усмішку, а не трагікомічний пафос.

Інколи іронія закладена в назву: “Щаслива думка”, “Сільська поезія”, “Клопоти Борбунихи”. Гірку усмішку викликає зміст оповідання “Щаслива думка” (1926): дядьки ховають від примусового страхування кращий одяг… під небіжчика. Ото й є “щаслива думка”. Глибоким трагізмом пройняте оповідання з такою романтичною назвою, як “Сільська поезія” (1927). Вмирає хвора баба, а овдовілий син, хату якого обсіли злидні,- в розпуці. Мабуть, доведеться продати корову, щоб похоронити матір, яка заповідає похоронити її без попа: “А людей… людей ти перепросиш, сину, за обід похоронний”.

“Чорна – земля вже розполітикувалася”,- написав П. Козланюк в оповіданні “Лист” (1933). У розробці соціальної проблематики письменник у творах 20-х – початку 30-х років звертається до перших, часто неусвідомлених поривів соціального протесту, бунтарства, пробудження політичної свідомості (“В селі”, “Вогонь”, “Діти” та ін.). З другої половини 30-х політична боротьба стає лейтмотивом ряду оповідань, таких як “Лист”, “Засуджений”, “Боротьба”, “Остання ніч” та ін., однак художній рівень більшості цих творів невисокий, даються взнаки плакатність, публіцистичність, схематизм у змалюванні персонажів, бо політик все виразніше починає перемагати художника; виняток становлять новели “Похорон” (1930) та “Муляр” (1934). Політичний карб лежить й на авторському задумі засудити приватновласницькі інтереси селянина в оповіданні “Клопоти Борбунихи” (1935).

П. Козланюк написав роман-хроніку “Юрко Крук”, над яким почав працювати ще з середини 30-х років, а завершив лише у 1956 р. Сприяло роботі автора, за його свідченням, читання роману У. Самчука “Волинь”, який здобув широкий розголос на західноукраїнських землях у середині 30-х років. Юрко Крук і головний персонаж “Волині” Володька Довбенко – ровесники, їх духовне формування відбувається в однакових суспільно-політичних умовах, з яких визначальними стають перша світова війна, політичні події міжвоєнного двадцятиріччя. Але в ставленні до цих подій обидва письменники в політичних поглядах були антиподами. З позицій історичної та художньої правди ці романи, так само як і твори В. Василевської “Вогні на болотах”, Ірини Вільде “Сестри Річинські”, доповнюють один одного і в сукупності витворюють художню панораму життя на Покутті, Галичині, Волині у 20-30-х роках.

Звичайно, задум роману “Юрко Крук” виходить далеко за межі ідейно-естетичного протистояння з “Волинню” У. Самчука. Фактично це широке реалістичне полотно в дусі кращих традицій української епіки, коли життя центрального персонажа розкривається в родинно-побутовому і суспільно-політичному контексті часу. Історико-хронікальний виклад подій, одноплощинний сюжет дають романісту можливість розкрити історію життя, фізичного та духовного змужніння головного героя.

Роман складається з прологу і трьох книг. За винятком прологу, де в лірично-медитативній інтонації описано красу покутського краю, в романі майже відсутні пейзажі. Та й у вступній частині зображення природи контрастує із злиденністю села. Ця виразна настанова на змалювання насамперед соціальної атмосфери часу, очевидно, і пояснює, чому домінуючими у розвитку сюжету стали діалоги. Крім того, П. Козланюк, звичайно, зважив і на те, що, зростаючи, мужніючи, пізнаючи навколишній світ, допитливий сільський хлопець Юрко більше спостерігає, ніж роздумує над побаченим. Цим, очевидно, і пояснюється структурно-організуюча роль діалогів у творі, особливо в двох перших книгах.

У манері художньої оповіді помічаємо дві стильові інтонації, оскільки події подаються то через сприймання дорослої людини (це суворо реалістичний пласт народного життя), то дитини, підлітка з їхніми наївно допитливими прозріннями. Соціальне й політичне змужніння Юрка Крука П. Козланюк розкриває за допомогою включення в художню тканину роману подій локального та історичного значення: легенд про опришків, епізодів судової тяжби селян з паном Косінським, описів воєнної веремії на західноукраїнських землях під час першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини, розгортання сюжетних ліній, пов’язаних із проголошенням ЗУНР, окупацією Галичини Польщею…

Третя книга роману несе в собі ознаки історико-революційного твору. Відповідно звужується коло життєвих спостережень, послаблюється психологічна домінанта, на перший план виходить інформативно-ілюстративний виклад, в якому домінує плаский, одномірний погляд в оцінці багатьох політичних і соціальних подій в дусі більшовицької ідеології.

Небагато письменників змогли відреагувати на складну й водночас трагічну історію возз’єднання західних і східних земель України так, як це зробив у щоденнику О. Довженко (запис від. 1945 p.): “Об’єднались всі вкраїнські землі. Буде єдине стадо і один пастир. Усі тепера будемо однакі”… I далі трагічні віщування: “… і вишлем до Сибіру, і будемо тихенько ненавидіти одне одного і топити, перевиконуючи план при всякій нагоді. І буде нас, Орати мої, по чужих далеких східних українах”.

Оптимістично-героїчний тон останніх розділів роману відповідав тим офіційним стандартам літератури соціалістичного реалізму, за якими губиться повнота і глибина життєвої правди. Ця ж ілюстративність, соціологізація художнього матеріалу властиві повісті “Весна” (1947-1964), ряду оповідань цього періоду.

П. Козланюк-автор декількох книг художньої публіцистики, його нариси і статті містять багатий фактичний матеріал про суспільно-політичну, культур но-освітню атмосферу на західноукраїнських землях 20-30-х років, написані дохідливо, з властивим письменнику почуттям гумору. € в його доробку і кілька збірок памфлетів та фейлетонів, що втратили колишню злободенність, а також спогади про побратимів по перу С. Тудора, Я. Галана, О. Гаврилюка, Я. Кондру, про роботу письменника в журналі “Вікна”. Влучні спостереження й міркування містяться в літературно-критичних статтях, особливо тих, у яких автор розкрив “секрети” своєї творчої лабораторії. Виступав П. Козланюк як літературний критик.

Доробок письменника нерівноцінний, але в кращих його творах відбита художня правда про життя, думи й вболівання трудящих Західної України.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Петро Козланюк

вірш дивна звичка