Осип Назарук. “Роксоляна”. Незалежна вдача, щирість у стосунках з людьми, природний розум і врода Роксоляни

УРОК 57

Тема. Осип Назарук. “Роксоляна”. Незалежна вдача, щирість у стосунках з людьми, природний розум і врода Роксоляни.

Мета: допомогти учням розкрити в образі Роксоляни незалежну вдачу, щирість у стосунках з людьми, природний розум, вроду, розвивати вміння знаходити художні засоби, за допомогою яких автор створює образ; виховувати вольові якості характеру, повагу до видатних особистостей України.

Обладнання: відеозапис уривків з фільму “Роксолана”, портрет Роксолани, фото пам’ятника Роксолані в Рогатині; кольорові

смужки паперу (жовта, синя, червона) для кожного учня.

Хід уроку

І. Організація навчальної діяльності.

1. Вступне слово вчителя.

– Дружини великих державних діячів в усі часи викликали цікавість, оскільки впливали на хід політичних подій. Казкова кар’єра української дівчини Анастасії Лісовської, яка з полонянки стала дружиною Сулеймана Пишного, допомогла керувати Османською імперією. Розкрити її образ нам допоможе зустріч з автором повісті про Роксоляну – Осипом Назаруком.

2. Рольова гра “Інтерв’ю з письменником”.

(Один учень у вишиваній сорочці виходить на середину класу і відповідає

на запитання учнів щодо написання історичної повісті “Роксоляна”.)

(Матеріал для вчителя. “…Жила вона на переломі Середньовіччя й Нових часів, коли люди білої раси відкрили Новий світ, бусолю, друк, класичні книги й себе як індивідуальність, коли “рушили з основ землю й задержали сонце”. В тім великім часі виступає на історичній арені Європи багато славних і діяльних жінок. Український нарід переживав тоді якраз найглибший упадок. Державність його зруйнована була так основно, що затратилися навіть спогади про неї в пам’яті українського народу. Він був тоді майже тільки безпросвітно темною масою, яка в тяжкій неволі коротала свій вік і не мала змоги видати з себе навіть славних мужів, не то славних жінок. Але немов на знак, які великі спосібності криються в народі нашої землі, видвигнула з нього Божа воля якраз в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать з нової історії тої епохи. Тою жінкою була Анастазія Лісовська, дочка нашого священика. Про сю наймогутнішу з тодішніх жінок, про радісну й повну енергії Настуню Лісовську, знану в історії під іменем Роксоляни, й написана ся повість.

Нехай же ся перша спроба – вжитися в ті часи – заохотить письменників будучих поколінь української нації краще і лучше представити ту епоху й найвеличнішу постать її, яка століттями звертатиме увагу на себе. Бо, ставши своєю красою жінкою султана, виключно своїм блискучим умом і волею стала вона необмеженою панею двора і великої держави. Була безоглядна, як її час. Але серце мала добре і скарбів свого мужа часто уживала на зменшення людського терпіння. Була благородна, скромна і велика, мимо своїх гріхів, котрі тяжко спокутувала сама і її потомство.

Тут треба ще підчеркнути, що між різними реляціями про походження Роксоляни не конче мусить бути суперечність. Наприклад, коли Югославський пише, що Роксоляна родом з Чемеровець, а турки казали польському послові Твардовському, що вона походила з Рогатина, – то правдою може бути одно і друге. Бо уродитися вона могла в Чемерівцях, а виростала в Рогатині, куди перенісся батько. Родина ж її могла походити зі Стрийщини (Самбірщини), як твердять інші. На всякий випадок, походила вона з української землі, й, може, колись устійнять точно, з котрої саме місцевості. При тім хибно було б уважати польськими або московськими студії таких письменників, котрі походили з України, а писали по-польськи чи по-російськи. Такі праці, очевидно, належать до українського письменництва, все одно в якій мові вони писали. Бо територія (земля) рішає в першій мірі про приналежність людини, а тим самим і про її духа та творчість. Про се у культурних народів нема вже ніякого сумніву, і, наприклад, американцям і на думку не прийде уважати не-американцем людину, котра уродилася на американській землі, хоч би ту людину навіть зараз по уродженню вивезли, наприклад, до Польщі й вона була там довгі літа. Так само дивиться на всіх уродженців своєї землі кожний нарід. Мова – се річ, яку можна основно забути й основно навчитися. Тому мова зовсім не рішає про те, хто куди належить. Так само не рішає так звана кров, бо нема найменшої контролі, чия кров українська, а чия неукраїнська. Головна річ – се територія, земля, котра згодом асимілює навіть дійсного чужинця до більшості населення даної землі, коли та більшість проявить у собі потрібний порядок і культуру. А коли не проявить того, то згодом засимілюють на власній землі. І тоді вся творчість її дітей буде зарахована без апеляції до творчості інших літератур і культур як підрядна частинка їх, хоч би у творчості тої незорганізованої людяності були не знати гарні іскри й огні та й індивідуальності такої величі, яку проявила Роксоляна. Живемо в часі переломовім, коли важиться, власне, наша доля. Коли потрафимо при помочі твердої моралі ясної ідеї й дисципліни приготовитися до здобуття своєї держави, будемо колись становити окрему силу. А як пустим вереском і руйництвом, зруйнуємо в народі всяку пошану до свого авторитету, – тоді і вся наша творчість, і всі пам’ятки по ній увійдуть у склад чужих культур і чужих пам’яток тих народів, котрі перевищать нас пошаною до своїх авторитетів і тому загорнуть настало нашу землю. Се сталося вже не з одним народом і з не одною землею” (О. Назарук).

3. Постать Роксоланы (Анастаса Лісовської) у нарисі О. Лугового “Визначне жіноцтво України” (див. додаток №1 до уроку 57).

4. Літературний диктант.

(Учні дописують пропущене слово.)

Анастасія Лісовська народилася в… столітті. (Шістнадцятому.)

– Батько її, а пізніше – брат мали бути… в Рогатині. (Священиками.)

– Анастасію купив перекупщик-вірменин і перепродав в… (Авретбазарі) царгородському достойникові.

– Після того, як царгородський достойник подарував її до гарему Султана Пишного, Анастасія була служницею… (Султанських одалісок), нянькою… (Мустафи).

– Сулейман був зачарований… (Розумом) Анастас”, хоча великою красунею вона не була.

– Перед одруженням Анастасія поставила Сулейманові умову… (Віддалити наложниць і першу жінку.)

– Роксоляна брала участь в походах Сулеймана проти… (мадя рів),… (В облозі Відня.)

– Роксоляна єдина з турецьких султанш, що не носила… (Чадри).

– Ім’я Роксоляна походить від двох слів: “Рекс”, що означає… (Король), “алани”… (Предки українців).

– Роксоляна зігнала зі світу (Мустафу), щоб передати престол своїм дітям.

– Сулейман з Роксоляною мали трьох дітей: …., …, … . (Селима, Баязеда, Мирму.)

– За згодою Роксоляни Баязед підняв проти батька… (Повстання.)

– Мирма вийшла заміж за великого візиря, тому що він допомагав Роксоляні у боротьбі з… (Першою Сулеймановою жінкою.)

– Пам’яткою панування Роксоляни є побудовані нею… (Водопроводи), … (Меджід).

5. Перегляд відеозапису уривків з фільму “Роксолана” з Ольгою Сумською в головній ролі.

(Вчитель ставить перед учнями проблемне завдання: дати оцінку вчинкам, рисам характеру Роксолани відповідно до теми уроку).

6. Усні висловлювання учнів.

7. Створення літературного портрета Роксолани.

(На дошці портрет Роксолани; в кожного учня на парті три смужки паперу: жовтого, голубого, червоного кольорів. Діти записують на одній із смужок паперу рису характеру Роксолани і прикріплюють її до дошки. Вчитель наголошує на символічному значенні жовтого та синього кольорів українського прапора.)

8. Пошукова робота учнів (див. додаток №2 до уроку 57).

(Учні доповнюють почуте на уроці цікавими відомостями про діяння Роксолани, які допомагали Україні розвиватися).

9. Інтерактивна гра “Займи позицію”.

(На двох окремих столах лежать надруковані твердження:

А) “Роксолана служила Богові та Україні”.

Б) “Роксолана служила власним інтересам”.

Кожен учень обирає свою позицію.)

II. Підбиття підсумків.

III. Домашнє завдання.

Складіть усне висловлювання на тему: “Чи можна одночасно служити Богові і людям?”, добираючи приклади з історичної повісті О. Назарука.

Додаток №1 до уроку 57

У цьому нарисі виводиться від усіх попередніх відмінна людина, походженням з нижчих верств, яку примхи долі піднесли з невільниці – олонянки на найвищий щабель суспільної драбини – до гідності цісаревої наймогутнішої тоді у світі Оттоманської (Турецької) імперії.

Роксолана, чи Анастасія (за деякими джерелами Олександра), Лісовська родилася у перших роках XVI століття. Походила з Чемеровець на Поділлі або ж з Рогатина в Галичині. Батько її, а – пізніше – брат, мали бути священиками в Рогатині. Малою дівчиною у нападі волохів на місто Анастасію взято в полон. Варто тут зазначити, що ні турки, ні татари не забирали б ясиру з наших земель, якщо б християнські купці, католики-генуезці та православні греки і особливо вірмени той ясир у татар за безцінь не купували й не перепродували за тисячі талярів кожну душу. Отже, християни залюбки гендлювали живим “товаром” з невірними. Молдавани, волохи та поляки часто-густо й самі захоплювали ясир з українських земель. Анастасію купив від волохів якийсь перекупщик-вірменин і перепродував в “Аврегбазарі” (торговиця, де продавали жінок у Кафі в Криму) якомусь царгородському достойникові, у якого перебувала вона доволі довго, очевидно, поки не виросла. Потім цей достойник подарував її до гарему султана

Сулеймана Великого, прозваного також Справедливим. Там Анастасія й жила, спочатку як служниця султанських одалісок, а далі нянькою Сулейманового сина й наслідника престолу – Мустафи.

Важке життя в покорі й пониженні та послуги лінивим і примхуватим наложницям султана не були по душі розумній і гордій дівчині, тож вона постановлює поліпшити свою долю. Доглядання малого Мустафи було наступним щаблем у її невільничому житті, а відтоді й почалася її казкова кар’єра.

Сулейман, жонатий кавказькою княжною, побажавши у жінки Анастасію, зостав очарований її розумом, хоча великою красунею вона не була. І це не укрилося від його першої жінки, яка почала полонянку на кожному кроці переслідувати й принижувати. Довідавшись про знущання, Сулейман віддалив першу жінку і її сина та одружився з Анастасією. Історія подає, що Анастасія перед подружжям поставила умову: Сулейман мав віддалити всіх своїх наложниць і першу жінку. Гордий цісар зразу обурився, але по надумі погодився і свято дотримував постанови все своє життя.

Взагалі особа Сулеймана – це одна із світлих постатей Туреччини. Десятий султан могутньої Оттоманської Порти (Сулейман І помер 1231 року, Ертогрул, 1231 – 1288 роки; Осман І, основник турецької могутності, 1288-1326 роки; Урхан, 1326-1359 р.;Мурад І, що згинув у бою з сербами на косовому полі, 1359-1389 р.; Баязед І, 1389-1402, Магомет І, 1402-1421, Мурад II, 1421-1451, Магомет II, 1451-1481; Баязед II, 1481-1512; Селим І, батько Сулеймана Великого, 1512- 1520; Сулейман Великий, Справедливий, 1520-1566 роки). Він перейшов в історію як великий володар-лицар, законодавець та опікун літератури й мистецтва. Був і сам здібним поетом і письменником. Людина розумна і освічена, Сулейман видав закони, що полегшували стан невільників, відзначався релігійною толеранцією, у середні віки такою рідкою, впорядкував турецьку державу й очистив від “ушкалів”, тобто розбишак, був охоронцем справедливості, хоч би звідки вона походила. Говорив Сулейман усіма мовами підвладних йому народів, отже, і давньою українською, а це, без сумніву, впливало на краще порозуміння між ним і його підданими-слов’янами.

Лицарську вдачу Сулеймана найкраще охарактеризує такий епізод: у війні з Родоським лицарським орденом турецькі війська обложили останнє укріплення. Родоські лицарі завзято відбивалися, відкидаючи пропозиції піддатися. Тоді до Сулеймана пробрався з фортеці якийсь жид Абрум, з пропозиціями від одного з начальників ордену таємним підземним ходом зайняти укріплення. Сулейман не лише не скористався з пропозиції, але повідомив про зраду Великого Магістра, чи Комтура

Ордену, й видав йому зрадників. Родоським лицарям запропонував почесне підцання, без складання зброї й полону. Цей вчинок нагадує лицарськість іншого магометанського монарха, Салядина, в часах хрестоносних походів або й нашого лицаря-завойовника, Святослава, з його повідомленням ворогів “Іду на вас”. В родоській війні з Сулейманом була в поході й Роксолана-Анастасія.

Роксолана брала участь і в інших походах Сулеймана – проти мадярів (мадярів погромлено 29 серпня 1526 року, мадярський король Людовик втопився під час втечі) та в облозі Відня у вересні 1529 року. Вона єдина з турецьких султанш, що не вживала чадри (покривала на обличчя). Крім неї, Сулейман не мав більше жінок.

З переходом у магометанство Роксолані надано кілька турецько-арабських імен, що в перекладі на українську означають “Велику Пані Веселощів і Радості” (Хасеке-ель-Хуррем-хатун). Роксоланою назвала її історія, мабуть тому, що в Туреччині її вважали довший час сестрою польського, а в тому й українського короля. Як відомо, наших предків звали у давнину також і аланами, отже, можливо, що ім’я “Роксолана” постало зі слів “Рекс” (король) і “алани” (тобто аланів).

Сулейман мав з Роксоланою двох синів – Селима й Баязеда та дочку Мирму. Ставши султанкою, вона з метою передати престол своїм дітям постаралася зігнати зі світу Сулейманового престолонаслідника від першої жінки, Мустафу. Наслідником проголошено старшого сина Роксолани, Селима. Хоч був він і нездібний, бо великий пияк і самолюб, але в Туреччині існував закон, що лише старший син міг наслідувати батькові. Молодший син, Баязед, людина здібна й великого розуму, не міг погодитися з тим, щоб престол перейшов до його нікчемного брата. За згодою матері він підняв проти батька повстання, одначе програв рішучий бій та був змушений шукати захисту у Персії. Невдовзі він там загинув, а Селим унаслідував трон.

Дочка Роксолани пішла заміж за великого візиря (прем’єр-міністра) Рустема-пашу, прихильника Роксолани ще з часів й боротьби з першою Сулеймановою жінкою. Очевидно, що й державна турецька політика керувалася фактично самою Роксоланою. Пам’яткою її панування є нею побудовані водопроводи в Медині та великий меджід (перекручене у мошей) Сулеймана, мало що менший від славного мошею Ая-Софія. Збудувала вона також мошей на честь Ісуса Христа в Дамаску. Умерла в жовтні 1558 року, її чоловік помер через вісім літ й наказав поховати себе з жінкою поряд.

Син Роксолани володів Туреччиною від 1566 по 1574 рік; умер від п’янства. Залишив він 10 синів. Внук Роксолани, Мурад III, 1574-1595, людина добра, та слабовільна. Для збереження престолу старшому його

Синові улеми (державна рада) постановили помордувати всіх султанових братів. Мурад 18 годин опирався постанові, врешті, плачучи, погодився віддати на страчення всіх братів, щоб збергти спокій і цілість Турецької імперії. По ньому став його син, Магомет 111, 1595-1603, та внук, Ахмет І, 1603-1617.

Слід згадати, що відомий наш герой, князь Дмитро Байда – Вишневецький, попав у турецький полон і згинув у Царгороді у 1563 році, власне, за панування Сулеймана.

В наших часах ім’я Роксолани стало начеб синонімом винародовлення, ренегатства або яничарства. Різні наші автори зовуть Роксолану “матір’ю яничара”, але у цей же час під небеса підносять дуже сумнівних українських героїв, які – Україною володіючи – діяли тій Украні виключне на шкоду. Безперечно, ніхто не думає поступування Роксолани одобрювати. Та все ж треба зрозуміти, що за причини заставили її зректися своєї народності, а прийняти чужу віру, чужу культуру і звичаї, переродитися у туркеню. Ті, що її осуджують, нехай би по щирості запитали самих себе, – чи змогли б вони устояти перед казковими можливостями стати володаркою величезної імперії за ціну відступства, чи зоставалися б і надалі упослідженою й гнобленою невільницею-полонянкою, переносили б щоденні знущання, бувши духовно й фізично віддані на поталу якому-небудь пристрасному дідові, й так чи інакше мусіли б задовольняти забаганки. Думаю, що таких жінок є дуже мало на світі… Тож коли Роксолану навіть судити, – треба починати той осуд від самих себе: чи не діяли б так і ми. Та, зрештою, не одна Роксолана була цісаревою Оттоманської імперії. Українками з походження були жінки турецьких султанів Османа II, мати й жінка Османа III та жінка султана Ібрагима. Ці жінки не відігравали такої ролі у житті Туреччині, тому, мабуть, і нападів на них зі сторони наших авторів не чути, а може, вони про тих жінок і не знають. Роксолана ж була інтелектуально сильною постаттю, а стати нікому не знаною мученицею не хотіла, її життя й витворило заздрість до її долі, а через заздрість і осуд (Із книги О. Лугового “Визначне жіноцтво України”, 2004 р).

Додаток № 2 до уроку 57

Микола Питлюк

П’ять століть у пам’яті народній До 500-річчя від дня народження Насті Лісовської – Роксолани

Древнє прикарпатське місто Рогатин відоме сузір’ям великих імен. Але найбільше його прославила Роксолана – жінка, яка потрапила у полон і не загубилась у мусульманському світі, а, досягши високого становища, не зреклася свого народу. Нині у центральній частині Рогатина на майдані Роксолани вже п’ять років височить пам’ятник славній українці.

Пам’ятник Роксолані – це пам’ятник страдницькій долі української жінки, яку “били, вбивали і в полон забирали”, але вона зуміла не втонути в океані людського буття. Народилася Настя Лісовська у 1505 році. П’ятнадцятирічною дівчиною донька пароха Луки потрапила в полон. Продана в гарем, вона зуміла справити своєю вродою і розумом надзвичайне враження на султана Туреччини Сулеймана II. Із рабині-наложниці стала улюбленою дружиною одного з наймогутніших, наймудріших султанів грізної Османської імперії Сулеймана Пишного. Завдяки своїй “солодкій усмішці” отримала Настя при султанському дворі наймення Г’уррем (Хуррем), тобто Весела. Ця офіційна назва з додаванням титулу “султан” або Гуррем Гассекі (Весела Султанша) і ввійшла у турецьку історію.

Не всі історики впевнені в тому, що її звали Настя Лісовська.

Академік В. Грабовецький вважає, що це ім’я взято з народної творчості та з художніх творів. А от що ця дівчина була з Рогатина. Ім’я “Роксолана” ототожнювалося зі словом “українка”.

Настя була, як свідчили сучасники, невеличка на зріст, граціозна, музично обдарована, скромна, декому з придворних здавалась навіть “негарною”. А полонила вона Сулеймана розумом, духовним багатством, незалежним характером, вмінням дати добру і мудру пораду. Тому й дозволялося їй робити навіть те, що суперечило турецьким традиціям, мусульманським законам, придворним звичаям. Де ж то чувано, щоб дружина султана з’являлась перед чужоземцями без паранджі та ще й позувала художникам! Адже іслам взагалі забороняв малювати не лише людей, а й звірів та птахів.

За всю історію Туреччини жодна жінка не посідала такого впливового місця в політиці, як Роксолана. За її життя зменшились набіги кримських татар на українські землі. Завдяки їй Туреччина деякий час утримувалась від нападів на Польщу, під владою якої перебувало багато українських земель. Вона зробила для України все, що могла. Розквітла її Батьківщина, стала сильнішою Запорізька Січ, а могутня Османська імперія почала слабнути. Байду-Вишневецького, незважаючи на те, що він воював проти Високої Порти та її васала – Кримського ханства, приймали 1553 року при дворі Сулеймана Пишного в Стамбулі з небаченими почестями. Він навіть найнявся до султана на службу. А згодом, коли Роксолани вже не було серед живих, полоненого Байду жорстоко стратили.

Їй одній Сулейман наказав. збудувати величезний мавзолей. Султанів було 36, але жодна з безлічі султанських дружин за всю тисячолітню історію імперії не була похована так пишно, як ця 53- річна українка. Портрет Роксолани невідомого автора є при вході в мавзолей Роксолани у Стамбулі. З її ім’ям пов’язано спорудження у Стамбулі багатьох архітектурних пам’яток.

Виконаний у дусі італійського Відродження портрет Роксолани, що зберігається у Львівському державному історичному музеї, є одним із перших, створених в Україні. Український композитор Д. Січинський у 1908-1909 роках написав оперу “Роксолана”. Образ легендарної українки вдало відтворили львівський скульптор Роман Романович та архітектори Орест Скоп і Юрій Глуговський у пам’ятнику в Рогатині. А артистка Ольга Сумська зіграла роль Роксолани в однойменному художньому фільмі” (3 газети “Освіта України”, № 15 від 22.02.05р.)