Осінні мелодії Володимира Сосюри

Співа моя душа, прозора і крилата, Любові сповнена до всього і до всіх, І кожного обнять я хочу, наче брата,

У райдузі пісень, закоханих моїх. В. Сосюра Поезія Володимира Миколайовича Сосюри — це розкрите серце людини, вона проста, ясна, ніжна, гаряча, вірна. Тим-то і такий близький читачеві поет… І в цьому його найбільша заслуга перед народом, велике значення його творчості в нашому житті.

Володимир Сосюра — талановитий поет-лірик, співець боротьби і кохання, неперевершений майстер чарівного слова. Він випромінювач червоних, суворих осінніх вітрів, замріяний живописець світанків, журавлиних перельотів і голубих далей. Поет був ніжний, мов пісня солов’їна, і тривожний, наче грози революції. Сила його поезії в художній досконалості, в розмаїтті тематики, в емоційній піднесеності:

Танцює вітер кучерявий, Зоря на обрії згаса. Багряний лист, пожовклі трави — Мелодій осені краса. Десь там Дніпра сталеві хвилі. Кудись я стежкою іду. І, щастя квіти запізнілі,

Сумують айстри у саду… У Сосюри надзвичайно чутливе й вразливе серце, а великі очі в найменшому вміли побачити велике — незвичайну красу й розкрити його нам. Він любив усе навколо себе й щиро про це говорив:

Люблю я все, що навкруги сіяє відбитим світлом і своїм мені, що душу й серце в пісні окриляє, в ранковому і денному огні. («Люблю я все…») Він не був байдужим спостерігачем того, що було поряд з ним, а брав до свого серця кожен порух народного настрою, жив і болів думами народу, більше того, стверджував гармонію людини з живим, з природою.

Можна навести багато чудових зразків пейзажної лірики, в якій оспівана неповторна краса природи рідного краю. З ніжною любов’ю поет пише і про берізку, і про акацію, яку називають «донецьким деревом прощання і печалі»:

Твоя шорстка кора, твоє гілля колюче, Ти вся покручена, акація моя! Та рідна ти мені, й твій білий цвіт пахучий На аромат троянд не проміняю я. («Твоя шорстка кора…») Поет співає про буйну красу весни і...

про перше її ледь відчутне дихання, і навіть про прозору ніжність сніжинки:

Годинник не тінькає швидко, В кімнаті моїй тишина, Сніжинки, сніжинки, сніжинки За холодом синім вікна Хитаються білі, ласкаві, Задумані тихі рої. Сніжинки мої кучеряві.

Сніжинки мої! («Сніжинки «) Та осені присвячує, мабуть, найбільше віршів. Осінь у природі… Осінь життя… Поет сприймає сумну красу осені як час збирання плодів. Його цикли осінніх мелодій здебільшого пройняті глибоким оптимізмом, вірою у вічну молодість. Про причину, яка зумовлює оптимістичне звучання віршів на кожному новому етапі життя і творчості, він щиро зізнається перед читачем:

Мов два мене: один ще юний, юний, а другий, що й сказать, уже старий. Та їх серця одні єднають струни, і тому я незмінно молодий. («Як дихать легко й радісно у полі») Поетична книжка В. Сосюри «Осінні мелодії» — це пісня щирого й відданого серця, що бринить на найтоншій струні. Осінні настрої найглибше відбились саме у віршах цієї збірки:

Од дум ніяк я не засну, — і вони біжать, нема їм краю… Блажен, хто осінь та весну в натхненну пісню обертає. Поезія Сосюри щира, дивовижно тонка і ніжна. Він пише про осінній сад, про багряну печаль жоржин, про осінні дерева, на яких так мало листя, про вітер, що тихо пролітає садами, розносячи запізнілі жалі. Автор любить осінь в її печалі, і ніхто не вб’є його любов:

Люблю світань твоїх холодні роси, стрічки зорі, садів твоїх блакить. Ти — як любов моя золотокоса, Що біля мене з квітами стоїть. Багато віршів зі збірки «Осінні мелодії» покладено на музику, і вони стали відомими піснями.

Український письменник М. Стельмах так сказав про Володимира Сосюру: «Володимир Сосюра — це глибинно бентежний березень і замріяно прозорий вересень української поезії». Як не можна уявити весни без березневої безпосередності, а осені без вересневої щедрості, так не можна уявити нашої поезії без Володимира Сосюри».

І це, безумовно, висока оцінка творчої спадщини українського солов’я.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Загрузка...

Осінні мелодії Володимира Сосюри