Образ жінки як уособлення людяності й ніжності (за новелою «Шаланда в морі», роману «Вершники») (ІI варіант)

«Шаланда в морі» — це «одна з найромантйчніших у нашій літературі новел, хоча ця її романтика написана пером сучасного реаліста», як писав Олесь Гончар. Вона відображує незвичайний час, буремний, героїчний та тривожний: «О дев’ятнадцятий рік месників і платіїв… Рік незнайдених образів і трагедійних метафор, рік любові й смерті, трепету повсталих сердець, простоти жертв, солодкості ран і висоти класових почувань, о, милий, піднесений рік».
Зачаровує краса образу матері, змальованого в новелі. Ригориха «хоч і бідна господиня, що й кози в дворі не має», але шанована степовиками, тому що, як вважають: «І нема ні в кого в селі такого хисту прикрасити піч».
Уявімо собі картину: жінка стоїть на березі моря, обдувана усіма вітрами, одежина тріпочеться на ній, а руки заломлені в тривозі. Очі її дивляться тільки в безкінечний морський простір: «Трамон-тан дмухав з берега, був місяць січень чи лютий, море замерзло на сотні метрів, на морі розходилися хвилі, на обрії вони були чорні, з білими гривами, добігали до берега напроти вітру, вітер збивав з них білі шапки. Коло берега кригу розбивав штормок, а все показувало, що незабаром ревтиме й справжній штормило. На березі стояла стара Половчиха, одежа на ній віялася, мов на кам’яній, вона була висока та сувора, як у пісні». Кого виглядає вона? Відвічно виглядають своїх чоловіків і синів з моря такі самі жінки, і серця їхні сповнені тугою. Портрет жінки зображено дуже скупо, вона ніби різьблена з каменю, і водночас схожа на багатьох інших жінок, що так само чекають чоловіків та синів. Таким чином, автор доводить цей образ до символічного узагальнення. Не випадково Яновський вдається до узагальнюючого порівняння
Половчихи зі скелею: «мати стояла на чолі родини… мов скеля в штормі».
Порівняння рис зовнішності жінки («висока та строга») в органічній єдності з постійним порівнянням («як у пісні») надає розповіді баладного характеру, що особливо увиразнюється, коли письменник протиставляє суворим рисам зовнішності матері ніжність її душі.
Стара Половчиха в новелі «Шаланда в морі» стає уособленням такого вічного материнського чекання-оберегу. Думки жінки нагадують собою, народні плачі-голосіння, але сповнені вони віри в повернення. «Ой, пішов ти в море, Мусієчку, — голосила вона мовчки, — та й слід твій солона вода змила. Та коли б я знала та бачила, я б той слідок долонями пригортала та до берега тебе покликала. Ой, подми, вітре-трамонтане, оджени в море негоду та...

оджени й тумани, а я стоятиму тут самотня до краю, і хоч би з мене дерево стало, то я усіма вітами над морем махала й листям би шуміла».
Навіть коли жінці повідомляють про смерть чоловіка, вона продовжує стояти на березі, немов маяк, що бовваніє на вітрі. І тепер вона не перестає сподіватися, вірити, чекати. У цей час все її довге життя проходить перед її очима. Бачить вона своє дівування в Очакові, і як сватався до неї Мусій, зовсім непоказний хлопець, та ще й нижчий на цілу голову. Та така вже любов… Народились у них сини — повна хата. Андрій вдався ледачий, у дядька Сидора. Панас раз у раз привозить їй контрабандні подарунки, і болить за нього материна душа. Оверко зробився артистом. Та не чути чогось про синів. Тільки Іван працює на заводі й робить революцію. Сама тепер стара мати, самотня у своєму чеканні, і думає відразу про всіх своїх близьких: і про чоловіка, якого вірно любила все життя, і про синів.
Що ще залишається жінці, яка віддає громадянський війні та такому розбратові своїх синів, у якої чоловік загубився в морі? Тільки чекати… Стара дивиться, як у морі гойдається перекинута шаланда. Вона чомусь не може піти з берега і немов виправдовує себе, вирішуючи врятувати артільне майно. Та ось бачить вона біля шаланди тіло свого чоловіка й чує його голос. Він повертається з моря живим, коли його вже ніхто не чекав, крім Половчихи, яка, можливо, саме силою свого чекання рятувала Мусія серед бурхливих хвиль.
У своєму чеканні й мовчазному плачі стара Половчиха нагадує Ярославну зі «Слова о полку Ігоревім» — теж жінку в чеканні, яка звертається до сил природи з проханням повернути їй чоловіка.
Баладний образ жінки-матері, яка чекає з моря свого чоловіка, як чекає з невідомих світів синів своїх, є романтичним стрижнем усього роману в новелах. Половчиха породила усіх їх — представників різних політичних таборів, і всі вони — її діти, люди. Тому для неї немає різниці, хто з них більшовик, а хто денікінець, усіх вона любить однаково, і за всіх болить її душа. Таким чином підкреслюється, що загальнолюдське начало, як-от материнська любов, завжди сильніше за політичні амбіції та розмежування. І це начало незнищенне й безкінечне, як безкінечне чекання старої Половчихи. І саме це начало тримає світ, не дає йому зникнути в небутті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Загрузка...

Образ жінки як уособлення людяності й ніжності (за новелою «Шаланда в морі», роману «Вершники») (ІI варіант)