Нива – Юрій Федькович


Юрій Федькович (1834-1888 pp.)

“Нива”

У цій поезії автор називає себе наслідувачем життя і творчості Кобзаря. Він, як і Шевченко, служить трьом ідеалам: Вірі, Надії і Любові. Звертаючись до свого духовного батька, поет висловлює сподівання, що зародила його власна “нива на співацьку славу”. Ну, а “женчикам”, себто читачам, – із палат, і з хат – є що читати.

Федькович у кращому розумінні наслідує Шевченка і у вірші “Думи мої”, сподіваючись, що і його твори читатимуть і сприйматимуть по всій Україні.

До третьої тематичної групи поетичних творів Юрія Федьковича належать ті вірші, в яких автор порушує проблему суспільної ролі поета і поезії. Сюди належать звернення до староруського автора, співця-дружинника – “Оскресни, Бонне”, “Осьмий поменник Тарасові Шевченкові”, два “Посланія на Україну” (задум був написати 12 послань), “Нива”, “До мого брата Олекси Чернявського, що збудував міст на Черемоші в Розстоках” та інші.

Початком того ж 1876 р. датовані й “Повісті Юрія Федьковича”, видані в Києві. Книга була складена з оповідань, що раніше вже друкувались у періодиці. Проте письменник на той час уже втратив інтерес до прози, зосередившись на написанні драматичних творів.

А перші українські оповідання письменника побачили світ ще 1863 р. у львівському тижневику “Вечорниці” (ідея його

заснування належала Федьковичу). Там було вміщено твори: “Люба – згуба”, “Серце не навчити”, “Штефан Славич”. Останнє з них уже написано після армійської служби. Дебют же Федьковича-прозаїка припадає на 1859 рік, коли з-під пера автора вийшло оповідання німецькою мовою “Der Renegat”.

Прозова спадщина Федьковича багата тематично і жанрово. її складають оповідання з народного життя, морально-дидактичні твори для дітей, казки і байки.

Проза Ю. Федьковича була видана окремою книжкою у 1876 p. M. Драгомановим, який у передмові дав їй високу оцінку, порівнявши із творчістю Тургенева, Квітки-Основ’яненка, Марка Вовчка, Ауербаха, Жорж Санд. Високу оцінку прозі письменника дали І. Франко, Леся Українка, О. Маковей, І. Тургенев. їх перекладено російською, польською, чеською, болгарською мовами. У прозових творах Ю. Федьковича своєрідно поєднується реалізм з романтизмом. Ці твори характеризуються глибоким ліризмом, який пояснюється тим, що у прозаїкові жив поет.

Основним жанром прози письменника було оповідання, але письменник тяжів і до малих прозових жанрів. Найпліднішим періодом для написання прози письменника були 60-ті роки. Проте і за ідейним спрямуванням, і за художньою майстерністю твори письменника нерівнозначні.

Основні риси Федьковича-прозаїка – глибокий ліризм, народний стиль оповіді, предметно-чуттєве зображення дійсності, поєднання реалістичних і романтичних елементів, прозових творів присвятив письменник гуцулам, їх звичаям, традиціям, розкриттю їх ментальності, що забезпечує змалювання глибоких душевних страждань, спричинених нещасливим коханням.

Проза письменника сповнена духовної красні і життєвої енергії. Образи представлені самобутніми характерами людей з народу. Твори написані живою розмовною мовою, яскраво зображено побут і звичаї народу.

Повість “Три як рідні брати” (1863 р.) – єдиний; оптимістичний прозовий твір Федьковича. Тема твору – перемога справедливості над жорстокістю. Темі підпорядкована система образів. У центрі уваги автора – молодий жовнір Іван Шовканюк. На прикладі його долі письменник майстерно розкриває роль побратимства у становленні особистості. На шляху Івана трапилися добрі люди (капрал Бая, жандарм Тоній Тайвер, односелець Яків Нестерюк), за допомогою яких він не тільки звільнився від військової служби, через яку він і його сім’я зазнали багато нещасть і страждань, а й пережив важку хворобу, проте одужав, завів господарство, вдало одружився.

Друзі, добрі люди зуміли розділити Іванове горе | і біду навпіл, допомогти у важку хвилину. Яків – “як рідний брат: і… мене розважає, і весну робить, і співає, як той соловій у гаю “, і по господарству порядкує, наче бджілка. Жандарм Тайвер піклується про пришвидшення Івановою абшиту. Капрал Бая під кінець своєї служби бере 14-денний “урльоп”, щоб навідатися до товариша, розвідати про його життя і знов допомогти, чим зможе. Показово, що найщирішими помічниками простого чоловіка стають представники різних національностей: гуцул, німець і словак. У творі письменник опоетизував щиру дружбу, людяність, добро і моральну чистоту. Центральні персонажі твору є уособленням духовної краси людей з народу, незалежно від того, до якої національності вони належать.

Хоча проза письменника і належить до творчих надбань українського письменства, сам письменник драматичний рід літератури вважав найголовнішим.

Федькович приділяв драматургії значну творчу увагу, починаючи з 1865 р. Перу письменника належать історичні трагедії “Довбуш”, “Хмельницький”, комедія “Сватання на гостинці” (“Так вам треба!”) мелодрама “Керманич”, переробки В. Шекспіра та ін. Першим драматичним твором Федьковича був жарт на одну дію “Так вам треба!”. Пізніше (1884 р.) Федькович розширив п’єсу до трьох дій, назвавши її “Сватання на гостинці”. Однак драматичні твори не принесли слави письменникові у такій мірі, як поезія та проза.

Літературний кругозір Юрія Федьковича був досить широким. Письменник не раз згадував імена польських поетів Міцкевича і Словацького, чеського просвітителя Шафарика, захоплювався творчістю Шекспіра, Гете, Шіллера.

Федькович одним із перших в українській літературі перекладав німецьку класику (“Лісовий цар” Гете, “Полонинський стрілець” Шіллера, “Лорелея” Гейне, “Проклінспівця” Уландатощо). Особливо він цікавився творчістю геніального англійського драматурга Шекспіра, перекладав його п’єси (“Гамлет”, “Макбет”). Великої популярності набула у свій час травестійна переробка Федьковичем комедії Шекспіра “Приборкання непокірної”, яка в Україні вийшла під назвою “Як козам роги виправляють”.

Дбаючи про розвиток літератури для дітей, Федькович майстерно переклав та переробив казки братів Грімм(“Пастущка гусей”, “Тернова рожечка”, “Хоробрий кравчик”) і Гауфа (“Розповідь про малого Мука”) тощо. Перекладацька діяльність Федьковича була цінним внеском до скарбниці української літератури. Його переклади збагачували тематику, жанри, а головне – залучали широкі читацькі кола до ознайомлення із поетичним надбанням інших народів.

Мова прозових та драматичних творів письменника така ж музична й поетична, як і в його кращих ліричних та ліро-епічних зразках.

На творчості Юрія Федьковича виразно позначився вплив усної народної творчості. Широко використовуючи фольклорний матеріал – пісні, казки, героїчні перекази, легенди, – Федькович засвоював принципи поетичної майстерності, оволодівав прийомами типізації, утверджував у своїх творах народні погляди й ідеали.

Фольклорні зацікавлення Федькович проніс крізь усе життя, ставши великим знавцем, збирачем і популяризатором як поетичних (пісні, коломийки), так і прозових (казки, анекдоти, приповідки) творів. У рукописах письменника залишилась фольклорна збірка “Найкращі співанки руського народу на Буковині” (частина опублікована за радянського часу), серед записів якої в окремий розділ виділені “Співанки Федьковича” – самостійні твори поета на фольклорні мотиви. Фольклористична й етнографічна діяльність Федьковича знайшла своїх шанувальників уже в тому, що 1873р. письменника було обрано членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Юрій Федькович був справді народним митцем, бо сприяв активізації і зростанню самосвідомості нації, зміцненню культурних зв’язків Північної Буковини з іншими регіонами України, підніс свій мужній голос на захист уярмленого народу, проти його онімечення, полонізації.

Творчість Федьковича є цінним надбанням прогресивної української літератури, оскільки вона сприяла утвердженню і розвитку реалізму й народності в літературі західноукраїнських земель і впливала на розвиток братерських почуттів між. народами. ?



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Нива – Юрій Федькович
міньба російська казка читати