Настрої задуму в поезії В. Підпалого

Ми є! Були! І будем ми. Й Вітчизна наша з нами. І. Багряний Моя Україна.. Мій рідний край, великий-превеликий, неповторний у своїй красі! Його поля, луки й ріки хвилюють, бентежать душу, викликають такі емоції, що пісня ллється з уст.

Україна – це сліпуча синь неба, легкокрилі тополі та червона калина, хрещатий барвінок і огнисті мальви. Україна – це стрімкий потік Дніпра, гіркий полин на козацьких могилах, розкішний вінок з білої ніжної ромашки. Україна – це. земля краси і величі…

Хто ми без Батьківщини? Ніхто і ніщо. Велич Батьківщини – наше щасливе життя. Людина, яка зраджує Батьківщину, не має права на життя. Мені здається, що з покоління в покоління треба передавати істину: Батьківщина – держава, в якій живеш. Держава є – є народність; є народність – є нація; є нація – є народ, є “я” – дитя народу, дитя землі, яка виплекала мене.

В. Підпалий у своїх елегіях створює образ Батьківщини через сприйняття ліричних героїв. Одним із кращих зразків патріотичної лірики є вірш “Тиха елегія”. Елегія має своєрідну побудову. Кожна з п’яти строф містить запитання й відповідь:

Коли мене питають? “Любиш ріки, річки і річечки й потічки?” ­- відмовчуюсь: вони в мені навіки, а для мого народу на віки! У вірші багато символів: ріки, річки, ясні зорі, тихі води, степи, озера, яблуні і саду… Усе це Батьківщина, без якої автор

не мислить себе, від них не відокремиться навіть тоді, як в землю перейде. Найвеличніший символ – рідна мова. Нею має володіти людина вже з дитинства. Вона вливається в дитячу душу з молоком матері, колисковими піснями неньки. Рідна мова – основа сім’ї:

Коли мене питають:”Рідну мову чи зміг би поміняти на чужу?” – моя дружина сину колискову співає тихо… Краще не скажу. У вірші “Тиха елегія” В. Підпалий виступає як патріот, в авторське “я” зливаються громадянська позиція й інтимні почуття. Письменник стверджує думку про роль Батьківщини в житті людини, доходить думки про необхідність єднання людини й рідного краю. Це і є ідея поезії.

Кульмінація елегії – п’ята строфа. Якщо в перших чотирьох строфах тон принижений, дещо висхідна інтонація, відтворена словами “відмовчуюсь”, “мовчу”, “я знов мовчу”, то в п’ятій строфі вибухає крик: Коли мене питають: “Україну

чи зможеш ти забудь на чужині?” – Кричу: “Кладіть отут у домовину живим” Однаковісінько мені…” Для автора, ліричного героя, поміняти рідну землю на чужу – рівноцінно смерті. Як і у вірші “Запросини”, у поезії “Тиха елегія” В. Підпалий використовує единопочаток, що звучить рефреном.

Тема поезії – монологічна сповідь автора перед собою, своїм народом, своєю родиною. Вірю, що світле майбутнє чекає мою Батьківщину, якщо на її землі будуть жити справжні патріоти.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Настрої задуму в поезії В. Підпалого

усі успішні люди кар'єристи твір зно