Народна творчість

Народна творчість – сукупність творчої діяльності народу, яка виявляється у різних видах мистецтва: в усній словесній поезії, музичних вокально-інструментальних творах, танцях, хороводах, сценічній грі, драмі, в народній архітектурі та найрозмаїтіших різновидах малярської, декоративно-ужиткової творчості – вишивання, різьблення, художнє ткання, писанкарство, кераміка, витинання, тощо. Поняття “Н. т.” має термінологічний відповідник – слово англійського походження “фольклор” (букв.: народні знання, народна мудрість). Воно

увійшло в ужиток європейських учених з другої половини XIX ст., охоплюючи словесне мистецтво, краєзнавство, етнографію, – словесний фольклор, музичний фольклор, народні танці, народний театр, народне ужиткове мистецтво тощо. На означення словесного фольклору ще з минулого століття українські вчені вживали термінологічне словосполучення “усна словесність”, “народна словесність”. Радянські науковці під тиском ідеологічних настанов відмовилися від термінів “фольклор” та “словесність”, витворювали громіздкі словосполучення на зразок “усна народнопоетична творчість”.

Найдавніші види

усної словесності розвивалися разом з розвитком людської мови, матеріальної і духовної сфер діяльності людини. Вони акумулювали життєвий досвід народу, його філософію і мораль, релігійні уявлення, характер родинних і суспільних взаємин, історичну пам’ять і виражали надії на майбутнє. З появою письма на грунті словесності постала писемна форма словесності, яка на певній стадії розвитку вирізнилася в окремий вид мистецтва – літературу. Зв’язок між усною і писемною словесністю проходив різні фази розвитку, але протягом багатьох століть у всіх народів перевагу мав фольклорний тип поетичного мислення, на грунті фольклорних жанрів та поетики формувалися жанри літератури. Фольклор навіть в епоху письма існує в усній формі і зберігає такі свої специфічні риси, як варіантність, традиційність, синкретизм, інтегрованість процесу творчості і виконання (т. зв. колективність творення), імпресіональність вираження змісту, отже, і стилю вислову, анонімність авторства. Літературна творчість має визначене авторство, канонічний текст, неповторність творчої індивідуальності, його стилю. У фольклорі наявний стиль жанру – стиль казки, думи, пісні, колядки чи коломийки. Фольклору властиві традиційні тропи, мотиви, композиційні прийоми, навіть “мандрівні” сюжети, теми, а то й буквальні запозичення цілих куплетів, епізодів, оповідних формул. У літературній творчості подібне кваліфікується як плагіат, бездарне наслідування. У фольклорі один і той же твір може мати десятки варіантів, згрупованих у “версії”, якщо відміни суттєві, або в “редакції”, якщо вони незначні. Найстійкішу (найконсервативнішу) форму мають пісенні жанри, пов’язані з обрядовими діями, певними ритуалами чи гуртовим виконанням (колядки, веснянки, весільні пісні, замовляння тощо).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Народна творчість


буало мистецтво поетичне скорочено
Народна творчість