Національний колорит повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»

Повість І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я» — один з найкращих творів письменника, в якому реалістично змальовано життя пореформеного села з усіма його суперечностями.
У центрі зображення твору — національна руйнація України в умовах колоніальної дійсності. Найвиразніший вияв цього нищення — духовний занепад народу, втрата ним одвічного прагнення до волі й незалежності, почуття національної гідності.
Письменнику дорога історія рідного народу, його самобутність, йому болить потоптане почуття національної гідності. Саме цими настроями пояснюється письменницька любов до зображення традицій, звичаїв українців, котрими так багатий наш народ. Це сватання, розглядини, обряд весілля, традиція національних страв, релігійні обряди тощо.
Живописно представляє І. Нечуй-Левицький традицію національного вбрання, особливо дівочого. «Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску, підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квіточками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто».
Розповідь про життя героїв допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, садок, леваду. Автор добре знає життя селян, тому майстерно відображає деталі оселі. «Над ставком стояла хата,...

вся в черешнях. Густі високі вишні зовсім закривали од вулиці вікна й стіни, наче густий ліс. Довбишева хата була нова, велика, добре вшита, з чималими вікнами. Коло вікон висіли віконниці, помальовані ясно-синьою фарбою».
Найкращі якості українки найповніше розкрито в образі Мелашки. Вона красива зовнішньо, багата душею, вміє шанувати старших за себе. Її портрет — це портрет типової української дівчини: «Невеличка на зріст, але рівна, як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина, довгобраза, повновида, з тонким носиком. Щоки червоніли, як червонобокі яблука, губи були повні та червоні, як калина». Мелашці притаманні такі позитивні риси національного характеру, як працьовитість, релігійність, любов до землі, рідної оселі, доброта та щирість.
Народна мова у повісті традиційно мелодійна, близька до пісенної. А народна пісня — це також споконвічна українська традиція, без якої не обходився і нині не обходиться жоден обряд, жоден звичай. Співають на весіллі, на вечорницях, а йдучи в сусіднє село до Мелашки, Лаврін грає на сопілці.
Відтворенням кращих рис поетичної, працелюбної української нації письменник стверджує віру в незнищенність свого народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Загрузка...

Національний колорит повісті І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я»