Мої роздуми над творами Олеся Гончара


Моє перше знайомство з творами Олеся Гончара відбулося дуже давно. Коли я був дуже малим і ще не вмів читати, моя мама прочитала мені тоненьку дитячу книжечку “Ілонка”. Книжечка була добре ілюстрована і цим привертала мою увагу. Мене приваблювала маленька дівчинка, яка довірливо сиділа на руках у якогось чоловіка і дивилася в далечінь. Я довго зберігав улюблену книжечку, а згодом, підрісши, читав її своїй молодшій сестрі. Що сподобалося мені в цій новелі Олеся Гончара? Мабуть, щирість і простота розповіді. З того, влее тепер далекого дитинства, я проніс любов до рідного слова. І все це завдяки одній тільки новелі.
Я прочитав багато творів свого улюбленого письменника. Олесь Гончар для мене – уособлення усіх людських чеснот, бо тільки дуже хороша людина може так писати про іншу людину: людину-воїна, людину-трудів-ника.
Мені здається, що про Велику Вітчизняну війну я дізнався значно більше саме з творів Гончара, ніж із підручника історії. Тепер, дивлячись на сивих ветеранів, я пильніше прислухаюсь до їхніх спогадів, уявляю юнаків і дівчат, які в грізні роки лихоліття стали на захист рідної землі.
Мій прадід загинув, захищаючи Україну, у 1944 році. Тоді йому не було й тридцяти років. Його поховано десь на Львівщині у братській могилі. Коли я закінчу школу, то обов’язково побуваю там, вклонюсь його пам’яті. Можливо, історія моєї родини

спонукала мене до читання творів Гончара на воєнну тематику. Затамувавши подих, я читав рядки “Прапороносців”, в яких полк Самієва перетинав кордони України. Подумати тільки! Ішла війна, а молоді і вродливі юнаки і дівчата ризикували життям, ішли у бій. Але в той же час вони шанували людину, вони раділи і плакали, сумували і сміялись, любили і дружили. Вони здали ціну людському життю, але ніколи не ховалися за спини інших людей. Мені часто згадуються слова Брянського: “Найкращі воїни – це вчорашні робітники, шахтарі, комбайнери, трактористи, взагалі люди чесних трудових професій. Адже війна – це насамперед робота, найтяжча з усіх відомих людині робіт, без вихідних, без відпусток, по двадцять чотири години на добу”.
Серед моїх улюблених творів Гончара є роман “Людина і зброя”. Гортаючи сторінки твору, я неначе знову проходжу вулицями рідного Харкова у воєнні часи, неначе зустрічаюся з героями твору, сміливими студбатівця-ми. Говорячі), що сила нашого народу не в зброї, а в людях. Підтвердження цьому я знайшов на сторінках роману, у роздумах Богдана Колосовського: “Мало в нас зброї, але найміцніша гартована зброя – у нас самих, в нашій волі, в наших серцях”.
Дуже вразив мене і роман “Твоя зоря”. Дійсно, поки є серед нас такі люди, як Кирило Заболотний, то є з кого брати приклад, є на кого рівнятися. І добре, коли перед людиною завжди сходитиме зоря, зоря чистоти, щирості, гуманізму.
Скільки б не минуло років, а твори Олеся Гончара будуть актуальними, бо людяність, яку ці твори пробуджують у читачів, – вічна категорія, без якої не може існувати жоден народ.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Мої роздуми над творами Олеся Гончара
усі успішні люди карєристи