Моральна краса духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка “Зачарована Десна”


Людина завжди повинна пам’ятати, звідки вона пішла у життя,

Людина не має права бути безбатченком. Довженків світ… Замріяний деснянські далі внесли в нього ніжність, радощі й скорботу, віру в торжество добра та людяності. Тому такими близькими і зрозумілими кожному поколінню людей є його твори.

Для мене цього року відкрився дивовижний, “зачарований” світ літератури – твори Олександра Петровича Довженка. Здається, що людянішого, талановитішого письменника я не зустрічала. Очима його героїв можна побачити дивний, новий світ, завдяки йому починаєш думати, мріяти, вчилися бачити в душі звичайної людини прекрасне і світле.

Творчість О. Довженка цікава своєю філософською, заглибленістю в життя багато рядків з його творів стали, крилатими висловами: “Любіть землю! Любіть працю на землі…”; “бачити зорі в калюжах”; “людина ще повернеться на вранішню росу”; “благословенна будь, моя Десно”, “залиште чисте золото правди”.

Щирозолота довженківська правда… це вона відкрила зорі в душах його герої, побачила замріяні зорі в очах малого Сашка. Письменник так майстерно умів своїми образами передати красу людини, її доброту і високий розум.

Низький уклін зоряному серцю великого майстра! Куди б не вели нас життєві дороги, а перед очима завжди виникає той чарівний світ природи рідного краю, в якому нашим

білоголовим хлоп’ям бігає людське дитинство, так майстерно змальовано автором у “Зачарованій Десні” А поряд – добрі бабусині очі, працьовиті материнські руки, батькове клепання коси, музика рідного куточка землі, з якого починається Батьківщина. Прості трудівники, чесні люди навчили Сашка любити життя таким, як воно є, відкрили для Довженка – митця зміст старовинної мудрості: людина – творець свого щастя. З цим, безперечно, треба погодитись, тому що справжнє щастя – це передусім вміння прекрасно любити життя і людей. Щастя – це горде відчуття своєї вагомості в суспільстві, але мабуть, чи на найважливіше – це вміння віддавати всі свої сили, душевне тепло, полум’я свого серця служінню людям. Незабутнім для мене залишиться образ батька, людини з “океанською душею”, для якого коріння справжнього щастя крилося в праці. Батько так красиво вмів працювати, що всі милувались ним, не помічали “убогого одягу”, зникали тоді й “кайдани неписьменності і несвободи”. Труд звеличував і збагачував людину, любив її життя справді повноцінним і багатогранним.

З поетичною силою і с пафосом оспівує письменник любов людей до землі, людей величезних і прекрасних у своєму трудовому таланті, у своїй моральній чистоті. Це “малесенька і прудка” прабаба Марусина, в устах якої навіть прокльони перетворювались на чарівні пісні, мати, яка любила “саджати що-небудь у землю”.

Уособленням народної мудрості виступає в повісті дід Семен – лагідний, працьовитий, залюблений у влучне слово, такий собі народний філософ, цю “прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок”. Усі ці образи трударів і філософів несуть у собі думку про невичерпність і життєдайність народного джерела, про безсмертя народу.

Автор закоханий у рідний край, у мирну працю для народу, щедрий на любов близьких і дорогих людей і ненависть до ворогів. Він завжди зі своїм народом: у полум’ї війни, на шибеницях, в концтаборах, розстріляний і безчесний, але непереможний.

Сьогодні наші плечі лягає відповідальність за завтрашній день планети перед народом, перед батьківськими домом. Життя ставить перед кожним питання: хто ви? Які ви? І як духовний заповіт нащадком звучать нам слова Олександра Петровича: “Життя таке коротке. Поспішайте творити добро”.

Читаєш “Зачаровану Десну” – і віриш в мудрість людини, в силу її мозолястих рук, в людське благородство. Кіноповість О. Довженко – це невичерпне джерело, яке збагачує людину, це голос щирої душі справжнього митця. В ній – пам’ять серця, пам’ять роду і народу, запах весняних вод його відродження, симфонія людської праці.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Моральна краса духовна велич людини в кіноповісті Олександра Довженка “Зачарована Десна”
поліфонія у романі злочин і кара