Монастирсько-церковні літописи

Монастирсько-церковні літописи – жанровий різновид національного літописання, історико-літературні пам’ятки, в яких подана белетризована історія заснування монастиря чи церкви, релігійна, освітянська та господарська діяльність, зв’язок із суспільно-політичним життям краю, держави, особливості світського життя України, Європи в певну добу. їм характерна політематичність, розмаїття порушуваних проблем та ідей. Розповідають переважно про сучасні авторам події, про реальний внесок монастиря чи церкви в культурно-господарське життя. Твори зародилися в княжу добу (“Повість минулих літ”, Київський літопис). Наступний етап їх розвитку XVI – перша половина XX ст. Найдовершенішими пам’ятками є діаріуші Опанаса Филиповича, Дмитра Туптала, “Історія Києво-Печерської лаври”, хроніка Супрасльської лаври, Баркулабівський, Гукливський, Шдгорецький, Сатанівський, Винницький, Густинський, Мгарський, Христинопільський, Добромильський, Я. Юзефовича літописи, Кам’нецька хроніка. Вони представляють православну, греко – і римо-католицьку, вірменську конфесії, за мовою – полімовні. Герої літописних оповідань – церковно-монастирські діячі, святі української церкви, державні діячі, козаки, селяни. Значна увага звернена на зображення явищ природи, космосу, епідемій тощо. У творенні образів використовується реалістичноідеалізований

підхід, що залежить від міри поцінування конкретних здобутків у праці героя оповідань. Літописи естетизують культ духовної, освітньої, вояцької та фізичної праці. Автори більшості літописів уникають міжконфесійної полеміки, цитат із Біблії, розгляду суто релігійних теоретичних питань, поєднують розлогий виклад змісту з динамічно-стислим, “нотатковим”, а суб’єктивно-раціоналістичне тлумачення подій, фактів, явищ – з передбачувальним, використовуючи образи-коди, розраховані на усне відтворення, нове змалювання літописного запису, побудоване на засадах життєвого досвіду читача. Образна система творів, окрім персонажів, представлена образами монастирів, церков, фортець, фільварків, міст, сіл, краю, України, ворогів-нападників, автопортретами літописців. До числа найталановитіших монастирсько-церковних письменників-літописців відносять Никона, Нестора як авторів “Повісті минулих літ”, Федора Филиповича (Баркулабівський), Василя (Підгорецький), Іпатія Горбачевського (Мгарський), Модеста Сильницького (Сатанівський), Михайла Грігашія (Гукливський), Корнила Сорочинського (Добромильський, Христинопільський), Іллю Кощаківського, Яна Юзефовича, Афанасія Филиповича, Дмитра Туптала, авторів Густинського монастирського літопису та Короткої історії Києво-Печерської лаври. Про літописи писали І. Франко, В. Антонович, П. Куліш, М. Грушевський, М. Возняк, Д. Багалій, В. Іконни-ков, П. Клепацький, І. Свенцицький, І. Крип’якевич, Наталія Полонська-Василенко, М. Марченко, Ю. Мицик та ін.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Монастирсько-церковні літописи

так тихо серце плаче анализ