МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН
МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН (02.01.1841, с. Зозулішці, тепер Козятинського р-ну Вінницької обл. – 20.04.1914, Київ) – мовознавець і етнограф, основоположник української діалектології.
1859 р. вступив до Київського університету. Брав участь у роботі україномовної недільної школи, закритої царизмом 1863 р. Через політичну неблагонадійність звільнений з університету. Був співробітником Південно-Західного відціту Російського географічного товариства в Києві. На формування наукового світогляду К. Михальчука мали вплив ідеї молодограматиків про єдність мови
Найвизначнішою науковою працею К. Михальчука є стаття “Наріччя, піднаріччя й говори Південної Росії в зв’язку з наріччями Галичини” (1877). Це перше дослідження, в якому досить повно представлено й
У статті “До південно-руської діалектології”, що являє собою рецензію розділу “Малорусское наречие” праці О. Соболевського “Очеркрусской диалектологии”, К. Михальчук несподівано змінив свої погляди щодо класифікації українських говорів, приєднавшись до поділу О. Соболевським української мови (за термінологією російського вченого, “малоруського наріччя”) на дві групи (піднаріччя): південне й північне. Історичному існуванню української мови присвячена праця К. Михальчука “Що таке малоруська (південно-руська) мова?” (1899), де наведено деякі ознаки української мови в давньоруських пам’ятках.
К. Михальчук одним із перших обстоював застосування спеціального статистичного методу при вивченні лексичних і фонетичних ознак різних діалектів (розвідка “Статистика в галузі діалектології”), а також притаманність українському правопису фонетико-морфологічного принципу орфографії (стаття “До правопису деяких форм “м’якої деклінації” в українській мові”, 1908). Був одним із укладачів “Програми до збирання діалектичних одмін української мови”. У співавторстві з Є. Тимченком її було опубліковано українською мовою (1909), у співавторстві з А. Ю. Кримським – російською (1910).
Ще 1872 р. разом із П. Чубинським К. Михальчук написав етнографічне дослідження “Поляки Південно-західного краю”, в якому містився невеликий словник (508 слів) обласних слів подільських говорів української мови, що ввійшли до лексичного вжитку польськомовного населення України.
Літ.: Шахматов А. А. Памяти К. П. Михальчука // Укр. жизнь. 1914. № 4; Жилко Ф. Т. Костянтин Петрович Михальчук // Укр. мова в шк. 1954. № 2; Жовтобрюх М. А. Наукова спадщина К. П. Михальчука І. І. Мовознавство. 1990. № 6.
С. Лучканин
М. Н. – автор “Ляменту о пригоді “міщан острозьких…” – одного з найвидатніших поетичних творів українського літературного бароко.
Написаний у 1636 р. Про автора відомо дуже мало. Очевидно, був вихованцем Острозького колегіуму. Проживав у Рівному, де був шкільним учителем. Криптонім “М. Н.” досі розшифрувати не вдалося.
В основі твору лежить реальна історична подія, яка сталася 1636 р. в Острозі. Воєводина віденська Анна Алоїза Ходкевич, онука князя Костянтина Острозького, вдова гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича, ставши католичкою, під впливом єзуїтів наказала перехрестити останки й перенести з православної церкви до костьолу домовину з тілом свого батька Олександра Острозького. До перепоховання, яке відбулося на Великдень, з обуренням поставилися православні жителі Острога. Наступного дня, повертаючись з костьолу, Анна Ходкевич зустріла на мосту хресний хід православних міщан, який згодом переріс у сутичку між шляхтою і народом. З непокірними жорстоко розправилися. Ці події лягли в основу твору.
Починається “Лямент” традиційним зверненням до читача, за яким іде прозова частина, де автор висловлює похвалу Петрові Могилі, з котрим був особисто знайомий. Основна частина складається з двох творів: у першому автор розмірковує про трагічну обстановку, викликану кривавими подіями в Острозі. За допомогою емоційних вигуків, риторичних запитань, звертань до Бога, до людей, а також розлогих метафор, численних градацій створюється специфічне емоційно-психологічне тло з метою вразити читача, викликати в нього відповідну реакцію. Друга частина твору має описовий характер, пишна оповідь першої частини змінюється чітким сапфічним віршем про реальну історію. Виразно проступає щире співчуття автора острозьким міщанам і водночас засудження справжніх винуватців трагедії – єзуїтів. Поет закликає до справедливості й милосердя, виходячи з християнського братолюбства, від якого такі далекі святі “пастирі”, що поводяться з людьми “яко лвы тиранско”.
Автор “Ляменту” говорить також про денаціоналізацію української шляхти, її відхід від народу, що виразно простежується на долі Анни Алоїзи Ходкевич.
“Лямент” написаний у традиційному для давньої літератури жанрі, позначений стилем бароко, має водночас виразну соціальну спрямованість.
Літ.: Житецкий П. Малорусские вирши исторического содержания // Киев. старина. 1892. Т. 38. Сентябрь; Історія української літератури: У 8 т. К., 1967. Т. 1; Антологія української поезії: У 6 т. К., 1984. Т. 1.
С. Денисюк
МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН
сочинение про поездку в москву
Related posts:
- ПУЗИНА КОСТЯНТИН ПУЗИНА КОСТЯНТИН (1790, Полтавщина – 1850, Київ) – поет і освітній діяч. Народився в сім’ї дворянина, початкову освіту здобув удома, а потім навчався в Полтавській духовній семінарії (м. Переяслав) та Петербурзькій духовній академії (1809 –...
- ДУМИТРАШКО КОСТЯНТИН ДУМИТРАШКО КОСТЯНТИН (псевд і крипт. – К. Д. Думитрашков, К. Д. Копитько, К. Д., К. Д. м. т. р. ш. ко; 1814, м. Золотоноша, тепер Черкаської обл. – 07.05.1886, Київ) – письменник. Народився в сім’ї...
- ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ – КОСТЯНТИН ОСТРОЗЬКИЙ ВАСИЛЬ – КОСТЯНТИН (бл. 1526, Турів? – 23.02.1608, Острог?) – видатний політичний і культурний діяч, меценат. Належав до знатного аристократичного роду. Син князя Костянтина Івановича Острозького та Олександри Слуцької. Виховувався й здобував освіту у...
- ВИТІВКИ СТАРОЇ ЗИМИ – КОСТЯНТИН УШИНСЬКИЙ Літературне читання 3 клас З ЛІТЕРАТУРНОЇ СКАРБНИЦІ КАЗКИ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ КОСТЯНТИН УШИНСЬКИЙ Костянтин Ушинський відомий насамперед як видатний педагог. Його дитинство й гімназійні роки минули в Україні. Після закінчення Московського університету він працював викладачем. Костянтин...
- Теплий хліб – Костянтин Пустовський Теплий хліб. Коли кавалеристи проходили через село Бережки, німецький снаряд розірвалося на околиці й ранив у ногу вороного коня. Командир залишив пораненого коня в селі, а загін пішов далі, порошачи й дзенькотячи удилами, – пішов,...
- “Жди мене…” (1941) – Костянтин СИМОНОВ 1915-1979 Ми виграли війну не тільки зброєю, А й силою людських почуттів. Олесь Гончар Сторінки життя і творчості Російський поет вірменського походження Костянтин Михайлович Симонов народився 28 листопада 1915 р. в м. Санкт-Петербурзі (Росія). Самостійне життя...
- Костянтин Левін: історія шукань – Відкрита книга РОМАН “АННА КАРЕНІНА” Лев Толстой 1828 – 1910 Відкрита книга РОМАН “АННА КАРЕНІНА” Костянтин Левін: історія шукань Морально-психологічна проблематика роману найяскравіше проступає в тій царині “лабіринту зчеплень” (Л. Толстой), яка композиційно поєднує сюжетні лінії Анни Кареніної та Костянтина...
- Речення з діалектизмами: приклади Північне наріччя української мови: Наш рід здавна славиться працелюбними майстрами: прадід був ковалем, мій дідусь – горщай (гончар), а батько – будівельник. Південно-східні говори української мови Коли Олену віддавали заміж, то придане ледь умістили до...
- Записки Українського наукового товариства в Києві “Записки Українського наукового товариства в Києві” – неперіодичне видання Українського наукового товариства у Києві (1908-18). Всього 18 книг, останню було майже повністю знищено. Друкувалися матеріали історичної, філологічної, а на початках і природничої секцій. Містять наукові...
- УЖЕВИЧ ІВАН УЖЕВИЧ ІВАН (рр. нар. і см. невід.) – мовознавець XVII ст., поет. Походив із західних районів України (Волині або Наддністрянщини). Восени 1637 р. став студентом Краківського університету. 1641 р. надрукував у Кракові віршований панегірик польською...
- Консонантизм Консонантизм – система приголосних фонем певної мови. На відміну від вокальних фонем при творенні приголосних окремі органи мовлення наближаються одні до одних. Це спричинює виникнення перешкод, породжує шум. К. української літературної мови складають 32 фонеми...
- Часопис Основа “Основа” – щомісячний український літературно-науковий часопис, виходив у Петербурзі з січня 1861 по жовтень 1862. Вийшло 22 номери. Матеріали друкувалися українською та російською мовами. Ініціаторами створення журналу були колишні кирило-мефодіївці П. Куліш, М. Костомаров, В....
- Ідіолект Ідіолект (англ. idiolect, від грецьк. idios – свій та dialectos – розмова, говір, наріччя) – індивідуальне мовлення, що пояснюється місцем проживання, віком, фахом, соціальним станом, загальним рівнем культури певної людини. І. як мовна характеристика особистості...
- Боротьба І. Франка за єдину українську літературну мову Комплекс питань щодо мови й нації в аспекті світобачення Франка розглядаємо на тлі тих національно-мовленевих процесів, що були характерні для України наприкінці XІX ст. На початку літературної діяльності Франка у Східній Україні вже було закладено...
- Титульна сторінка НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О. О. ПОТЕБНІ ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Схвалений Національною академією наук України, Міністерством освіти і науки України, Міністерством культури і мистецтв України КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 2007 Український правопис /...
- Словник Словник – книга, яка містить систематизований опис слів. Кожний С. складається з упорядкованого реєстру слів-заголовків, що супроводжуються словниковими статтями. Наявність таких статей, їх зміст залежать від типу С. Розрізняють енциклопедичні та лінгвістичні С. У перших...
- Валуєвський циркуляр Валуєвський циркуляр – таємне розпорядження Російського уряду від 20 липня 1863 про заборону друкування книг українською мовою. Автором був міністр внутрішніх справ Російської імперії П. Валуев, відомий своїми антиукраїнськими поглядами. В. ц. значною мірою інспірований...
- ДІАЛЕКТИЗМИ Діалектизми (від грец. διάλεκτοζ – говір, наріччя) – це слова, вживання яких характеризується територіальною обмеженістю і більш-менш різко контрастує з прийнятими в літературній мові нормами. Наприклад: трепета – осика, блават – волошка (південно-західні говори); конопляник...
- ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ Вивчення світової літератури не може бути плідним без урахування великої кількості загальних понять про окремі властивості та особливості художніх творів, літературного процесу в цілому. Дослідження, узагальнення та систематизацію загальних літературознавчих понять здійснює теорія літератури (від...
- ГЛУХІВЩИНА В ЗАПИСАХ ФОЛЬКЛОРИСТІВ ТА ЕТНОГРАФІВ Численні фольклорні дослідження народних пам’яток, їх вивчення і систематизація було здійснено на Глухівщині нашими земляками. Цікаво вивчати етнографічні здобутки родини Марковичів. Опанас Маркович з дружиною М. Віленською (Марко Вовчок) приїздили до рідного брата В. В....
- Вокалізм Вокалізм (лат. vocalis – “голосний”) – система голосних фонем певної мови з усіма їх рисами, які виявляються у процесі артикуляції в мовленні. При вимові голосних (вокальних) звуків органи вимовляння не утворюють жодних перешкод, тому ці...
- “ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ” “ВІРА ПРЕДКІВ НАШИХ” – фундаментальна праця видатного українського вченого-санскритолога й філософа Володимира Шаяна (1908- 1974) – засновника Ордена Лицарів Бога-Соиця (у діаспорі) та одного з лідерів Руху за відродження української рідної національної віри. До книги...
- Реферат Реферат (лат. refero – повідомляю) – стислий письмовий або усний публічний виклад змісту однієї або кількох наукових праць, що стосуються певної проблеми чи літературного твору. Різновид Р. – автореферат – короткий виклад основних положень наукового...
- Інтенціональність Інтенціональність (лат. intentio – намір, прагнення) – одне з основоположних понять філософії феноменологізму, започаткованої Е. Гуссерлем (1859-1938), позначає властивість свідомості і мови, яка грунтується на тому, що свідомість є завжди усвідомленням чогось, вона спрямована на...
- Відрубність розвитку української літератури Відрубність розвитку української літератури – концепція своєрідності” української літератури, яка трактувалася як вияв етнопсихології українців. Передумови вчення про В. заклали М. Костомаров, В. Антонович, розвинули І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, обгрунтували М. Грушевський, Д. Чижевський. Ніхто...
- ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО ЖИТЕЦЬКИЙ ПАВЛО (04.01.1837, м. Кременчук, тепер Полтавської обл. – 18.03.1911, Київ) – визначний філолог, педагог і громадський діяч. Навчався в Полтавському повітовому духовному училищі (1847-1851), Полтавській духовній семінарії в Переяславі (1851-1857), у 1857-1860 рр. –...
- ГРОМАДИ ГРОМАДИ – осередки української інтелігенції другої половини XIX – початку XX ст., яка в умовах Російської імперії консолідувалася навколо ідеї національного відродження й вела українознавчі дослідження. Виникли громади наприкінці 50-х – на початку 60-х років...
- Мовознавство (лінгвістика) Мовознавство (лінгвістика) – наука, об’єктом дослідження якої є властивості, функції, будова та історичний розвиток мови. Джерела М. сягають давньої Індії, Китаю, Греції. Тривалий час європейське М. розвивалось у складі логіки й філософії як частина філології....
- Етнолінгвістика Етнолінгвістика (грецьк. ethnos – плем’я, народ і лат. lingua – мова) – розділ мовознавства, який вивчає відношення між мовою та її носіями, взаємодію мовних та етнічних чинників у функціонуванні і розвитку мови. Е. виникла у...
- І. Котляревський – “батько нової української літератури” Іван Петрович Котляревський відіграв велику роль в історії розвитку української літератури. Він належить до тих довгожителів планети, які разом із витворами свого духу впевнено переступають рубежі сторіч, далеко йдуть за межі їм відміряного часу. Більше...