МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН

МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН (02.01.1841, с. Зозулішці, тепер Козятинського р-ну Вінницької обл. – 20.04.1914, Київ) – мовознавець і етнограф, основоположник української діалектології.

1859 р. вступив до Київського університету. Брав участь у роботі україномовної недільної школи, закритої царизмом 1863 р. Через політичну неблагонадійність звільнений з університету. Був співробітником Південно-Західного відціту Російського географічного товариства в Києві. На формування наукового світогляду К. Михальчука мали вплив ідеї молодограматиків про єдність мови

впродовж її історичного розвитку, необхідність вивчення конкретних живих мов, а не реконструкція прамови. Близькими вченому були ідеї представників Казанської лінгвістичної школи, зокрема І. Бодуена де Куртене щодо експериментальних досліджень звукової будови мови, а також історико-діалектологічні дослідження О. Потебні та П. Житецького, в яких ішлося про необхідність грунтовного вивчення народних говорів.

Найвизначнішою науковою працею К. Михальчука є стаття “Наріччя, піднаріччя й говори Південної Росії в зв’язку з наріччями Галичини” (1877). Це перше дослідження, в якому досить повно представлено й

описано українські говори з усієї території їх поширення. В основу розвідки покладено матеріали, зібрані П. Чубинським у 59 населених пунктах із різних регіонів України. Взявши до уваги діалектні й загалом етнографічні ознаки українського народу, К. Михальчук згрупував усі українські діалекти в три наріччя (головним чином на основі фонетичних і морфологічних ознак): українське, поліське й червоноруське. Ця тричленна класифікація є подібною до сучасного поділу всіх діалектних груп і говорів української мови на південно-східне, поліське (північне) й південно-західне наріччя. Лінгвіст правильно помітив, що “у фонетичному відношенні більше подібності між українськими й русинськими наріччями”, а “в етимологічному (морфологічному С. Л.) більше подібності між українським і поліським, ніж між цими двома наріччями й русинським”. Походження української мови та її діалектів учений безпосередньо виводив із діалектних одмін у мові давніх східнослов’янських племен. До праці додано діалектологічну карту, яка тривалий час була найавторитетнішою щодо класифікації українських говорів. Дослідження К. Михальчука заклало підвалини української діалектології.

У статті “До південно-руської діалектології”, що являє собою рецензію розділу “Малорусское наречие” праці О. Соболевського “Очеркрусской диалектологии”, К. Михальчук несподівано змінив свої погляди щодо класифікації українських говорів, приєднавшись до поділу О. Соболевським української мови (за термінологією російського вченого, “малоруського наріччя”) на дві групи (піднаріччя): південне й північне. Історичному існуванню української мови присвячена праця К. Михальчука “Що таке малоруська (південно-руська) мова?” (1899), де наведено деякі ознаки української мови в давньоруських пам’ятках.

К. Михальчук одним із перших обстоював застосування спеціального статистичного методу при вивченні лексичних і фонетичних ознак різних діалектів (розвідка “Статистика в галузі діалектології”), а також притаманність українському правопису фонетико-морфологічного принципу орфографії (стаття “До правопису деяких форм “м’якої деклінації” в українській мові”, 1908). Був одним із укладачів “Програми до збирання діалектичних одмін української мови”. У співавторстві з Є. Тимченком її було опубліковано українською мовою (1909), у співавторстві з А. Ю. Кримським – російською (1910).

Ще 1872 р. разом із П. Чубинським К. Михальчук написав етнографічне дослідження “Поляки Південно-західного краю”, в якому містився невеликий словник (508 слів) обласних слів подільських говорів української мови, що ввійшли до лексичного вжитку польськомовного населення України.

Літ.: Шахматов А. А. Памяти К. П. Михальчука // Укр. жизнь. 1914. № 4; Жилко Ф. Т. Костянтин Петрович Михальчук // Укр. мова в шк. 1954. № 2; Жовтобрюх М. А. Наукова спадщина К. П. Михальчука І. І. Мовознавство. 1990. № 6.

С. Лучканин

М. Н. – автор “Ляменту о пригоді “міщан острозьких…” – одного з найвидатніших поетичних творів українського літературного бароко.

Написаний у 1636 р. Про автора відомо дуже мало. Очевидно, був вихованцем Острозького колегіуму. Проживав у Рівному, де був шкільним учителем. Криптонім “М. Н.” досі розшифрувати не вдалося.

В основі твору лежить реальна історична подія, яка сталася 1636 р. в Острозі. Воєводина віденська Анна Алоїза Ходкевич, онука князя Костянтина Острозького, вдова гетьмана литовського Яна Кароля Ходкевича, ставши католичкою, під впливом єзуїтів наказала перехрестити останки й перенести з православної церкви до костьолу домовину з тілом свого батька Олександра Острозького. До перепоховання, яке відбулося на Великдень, з обуренням поставилися православні жителі Острога. Наступного дня, повертаючись з костьолу, Анна Ходкевич зустріла на мосту хресний хід православних міщан, який згодом переріс у сутичку між шляхтою і народом. З непокірними жорстоко розправилися. Ці події лягли в основу твору.

Починається “Лямент” традиційним зверненням до читача, за яким іде прозова частина, де автор висловлює похвалу Петрові Могилі, з котрим був особисто знайомий. Основна частина складається з двох творів: у першому автор розмірковує про трагічну обстановку, викликану кривавими подіями в Острозі. За допомогою емоційних вигуків, риторичних запитань, звертань до Бога, до людей, а також розлогих метафор, численних градацій створюється специфічне емоційно-психологічне тло з метою вразити читача, викликати в нього відповідну реакцію. Друга частина твору має описовий характер, пишна оповідь першої частини змінюється чітким сапфічним віршем про реальну історію. Виразно проступає щире співчуття автора острозьким міщанам і водночас засудження справжніх винуватців трагедії – єзуїтів. Поет закликає до справедливості й милосердя, виходячи з християнського братолюбства, від якого такі далекі святі “пастирі”, що поводяться з людьми “яко лвы тиранско”.

Автор “Ляменту” говорить також про денаціоналізацію української шляхти, її відхід від народу, що виразно простежується на долі Анни Алоїзи Ходкевич.

“Лямент” написаний у традиційному для давньої літератури жанрі, позначений стилем бароко, має водночас виразну соціальну спрямованість.

Літ.: Житецкий П. Малорусские вирши исторического содержания // Киев. старина. 1892. Т. 38. Сентябрь; Історія української літератури: У 8 т. К., 1967. Т. 1; Антологія української поезії: У 6 т. К., 1984. Т. 1.

С. Денисюк


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН


сочинение про поездку в москву
МИХАЛЬЧУК КОСТЯНТИН