МІСЦЕ ФОЛЬКЛОРУ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПАРАДИГМИ ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ

7.1.1.Польова фольклористика. З історії фольклорних експедицій. 7.1.2. Фольклорна практика – невід’ємна складова професійної підготовки вчителя-словесника. Зміст і організація фольклорної практики. 7.1.3.Фольклорна підготовка на заняттях мовно-літературного, психолого-педагогічного циклів, у процесі педагогічної практики. 7.1.4.Науково-дослідна робота з фольклорного краєзнавства. Філологічні (фольклорні) ресурси Інтернету. 7.1.1. Польова фольклористика. З історії фольклорних експедицій. Задум проводити фольклорні експедиції за певними питальниками

виник ще в ХУІІІ ст. у зв’язку із складанням відомого генерального опису Лівобережної України (1765 – 1769 рр.). Саме з такою метою була розроблена жителем Чернігівщини Федором Туманським “Программа для описання Малороссии” (1779 р.). Програмою-питальником користувався і О. Шафонський, готуючи “Черниговского намесничества топографическое описание…”. Перша спеціальна етнографічна програма, за якою здійснювалася систематична збирацька робота в Україні, була підготовлена Російським географічним товариством, що було засноване в Петербурзі в 1845 р. У 1851 р. в Києві була створена Комісія для опису губерній
Київського навчального округу. Участь в експедиціях брали відомі фольклористи і етнографи В. Гнатюк, Ф. Вовк, З. Кузеля та ін. На важливість фольклору в справі підготовки педагогічних кадрів національної школи, фольклорної практики як вивчення історії духовної культури рідного народу вказували відомі українські вчені-педагоги 20-30 років ХХст. М. Дмитрук, М. Зінчук, А. Лазаріс, C. Сірополко, Я. Чепіга. Відомий дослідник фольклору двадцятих років П. Попов у статті “До питання особи збирати фольклорні матеріали” веде мову про екскурсійний і стаціонарний способи збирання матеріалів. Екскурсійний спосіб як спосіб ознайомлення з фольклорними набутками краю більш властиво проводити для початкуючих дослідників початківців з педагогічною метою. Про стаціонарний метод можна говорити тоді, коли людина постійно або давно живе і працює в певній місцевості, систематично веде записи народнопоетичних творів, стежить за змінами, що відбуваються у фольклорних жанрах. У 1989 р. Генеральна конференція ООН з питань освіти, науки та культури на 25 сесії в Парижі прийняла рекомендацію для держав – членів ЮНЕСКО про збереження традиційної народної культури. В цій рекомендації вказувалось на заохочення стосовно проведень досліджень з традиційно-побутової культури з метою створення системи її виявлення та обліку (збирання, каталогізації, письмового фіксування). Перед державами – членами ЮНЕСКО – були визначені завдання надавати перевагу таким способам репрезентації традиційних народних культур, які популяризують живі або колишні свідчення цих культур; вдосконалювати професійну підготовку фахівців для збирання таких матеріалів тощо. В епоху глобалізації турбота про збереження пам’*яток матеріальної і духовної культури кожної нації, кожної держави очевидна. На потребі студентських навчальних експедицій наголошується і в указі Президента України “Про створення літопису народної пам’яті”. В документі зокрема вказується: “З метою активiзацiї пошуку, впорядкування, вiдродження i збереження духовної та культурної спадщини, iсторичних, архiтектурних пам’яток України, створення лiтопису народної пам’ятi… Мiнiстерству освiти i науки України.. разом з мiсцевими органами виконавчої влади органiзувати роботу наукових молодiжних та студентських iсторико-культурних, iсторико-етнографiчних, фольклорних, археологiчних, лiнгвiстичних експедицiй iз залученням працiвникiв музеїв, наукових, педагогiчних працiвникiв, митцiв для вивчення, запису, систематизацiї об’єктiв духовної та культурної спадщини”. Фольклорна підготовка в університеті характеризується інтегрованістю, взаємозв’*язком усіх компонентів (навчальних дисциплін, навчальних і педагогічної практик, науково-дослідної роботи) і їх скоординованістю з метою досягнення головної мети – розвитку індивідуальності, особистості студента як майбутнього вчителя-вихователя і дослідника. Зокрема курс усної народної творчості готує до майбутньої фольклорно-краєзнавчої роботи. Майбутній учитель повинен мати уявлення про історію, пам’*ятки культури, фольклорні традиції відповідного регіону, діяльність основних центрів науково-дослідницької роботи з фольклору (Інституту фольклористики, мистецтвознавства та етнології, кафедр університетів в Україні, науково-дослідницьких лабораторій). Наприклад, в Уманському державному педагогічному університеті імені Т. Г. Тичини працює науково-дослідна лабораторія “Етнологія Черкаського краю” (керівник лабораторії – доцент Сивачук Н. П.). Студенти знайомляться з діяльністю автентичних народних колективів, стають організаторами фольклорних свят у селах Черкаської області, проводять Всеукраїнські народознавчі заходи. У Глухівському державному педагогічному університеті координуюча функція з фольклорного краєзнавства належить науково-дослідній лабораторії з формування національно-мовної особистості майбутнього вчителя української мови і літератури. Серед важливих аспектів роботи лабораторії – накопичення, архівізація польових матеріалів як основи навчально-методичної роботи, формування фондозбереження за жанрово-регіональним принципом, укладання текстових і звукових баз даних за жанрово-топографічним принципом. Основними напрямами діяльності лабораторії є дослідження, наукове осмислення, коментування фольклорних матеріалів. У лабораторії відбувається пропедевтична навчальна фольклорна практика студентів, саме тут вони отримують навички наукового запису і обробки текстів, роботи с виконавцями. Матеріали архіву використовуються студентами для виконання курсових, дипломних, магістерських робіт. За результатами проведених досліджень студенти беруть участь у Всеукраїнських студентських науково-практичних конференціях, конкурсах студентських наукових робіт. 7.1.2. Фольклорна практика – невід’ємна складова професійної підготовки вчителя-словесника. Зміст і організація фольклорної практики Фольклорна практика покликана розширювати уявлення майбутніх словесників про роль фольклору в житті народу, динаміку розвитку мистецтва родинного слова, формувати вміння доцільно користуватися фольклорним мовленням, розуміти його естетичне забарвлення, психологічний ефект і на цій основі виробляти мовне чуття, мовний смак, що вкрай необхідне для розвитку інтелекту, творчих здібностей, свободи мислення. Лише вчитель як “елітарна мовна особистість” здатний виховати елітарну особистість учня, майбутнього громадянина і патріота Української держави. Головною метою фольклорної практики є комплексне обстеження сучасного стану розвитку фольклору обраного району. Студенти здійснюють записи уснопоетичних творів, мелодій, набуваючи при цьому навичок фольклористичної праці. Звертається увага на структуру фольклорного матеріалу різних вікових і професійних груп населення, місце в ньому традиційних фольклорних жанрів і пісенних та оповідних новотворів, з’ясовуються вияви міжнаціональних мистецьких зв’язків, впливу на фольклор літератури, професійного музичного мистецтва. Таким чином, учасники практики виконують важливе наукове завдання: накопичують матеріал для дослідження процесів, що визначають еволюцію сучасного українського фольклору. Записи творів можуть бути згодом підготовлені до публікації, стати основою для написання наукової роботи. Під час практики відбувається актуалізація знань, набутих при вивченні курсу “Усна народна творчість”, розширюється уявлення майбутніх словесників про роль фольклору в житті народу, про динаміку розвитку мистецтва слова. Щоденне спілкування з різними категоріями населення допомагає виховному розвитку майбутніх педагогів. Під час навчально-наукових експедицій інтенсифікується розвиток професійно-педагогічного мислення, творчих здібностей, набувається дослідницький досвід, необхідний для підготовки до інноваційної педагогічної діяльності. Навчальні практики вважаються етапами особистісного формування майбутнього фахівця, розвитку його загальної і професійної культури; перебування в навчальних експедиціях створює можливості для самоактуалізації та різностороннього прояву індивідуальності. Позитивним наслідком практики є поява у студента-філолога нового бачення майбутнього фаху, що характеризується зміцнілою впевненістю у правильності вибору професії, потребою в удосконаленні професійної компетенції. Успішне проведення практики залежить від її організації, методики збирання і оформлення фольклорного матеріалу. Студенти-практиканти повинні знати: * хто збирав або збирає нині в обраній ними місцевості фольклорний матеріал; * чи є в даній місцевості музеї фольклорної творчості; * чи відбуваються обрядові свята, конкурси збирачів фольклору; * чи існують масові форми пропаганди фольклорного мистецтва (фольклорно-етнографічні концерти, огляди-конкурси фольклорних колективів, окремих виконавців, районні і міжрайонні фольклорні свята, фестивалі народної пісні і танцю); * чи є в даній місцевості учасники районних, обласних, республіканських конкурсів фольклорних колективів; Записуючи фольклорний твір, студенти-філологи повинні зосередити увагу на словесному тексті. При цьому бажано використовувати технічні засоби (магнітофон, фотоапарат, відеокамеру). Збирання матеріалу У перший день практикант відвідує сільраду конкретного населеного пункту, знайомиться із сучасними чи колишніми учасниками художньої самодіяльності. Слід також з’ясувати прізвища, імена, по батькові знавців фольклорних творів різних жанрів, розпитати жителів про односельців, які вміють і люблять співати, знають багато загадок, приказок і прислів’їв, часто використовують їх у мові, вважаються майстрами цікавої оповіді. Обов’язковою вимогою до збирача є повага співрозмовника, особливо людини похилого віку, чуйність, ввічливість. У багатьох випадках необхідно виявляти витримку, терпляче вислухати розповідь про речі, які вас не цікавлять, щоб потім перевести розмову в потрібне русло. Носіями фольклору є переважно люди похилого віку, отже, потрібно зважити на фізичну перевтому цих людей при бесіді. Звичайно, не варто одразу розпочинати розмову з питань про фольклор, прохання заспівати, розповісти казку. Спочатку доцільна розмова на нейтральну тему, а вже потім поступово переходити до питань побутування фольклору в селі (місті). У цій справі дуже багато залежить від уміння збирача фольклору правильно організувати працю. Вирушаючи на зустріч з виконавцем, варто детально поміркувати, яким чином побудувати бесіду, з яких питань почати, як перейти до записування. Трапляється, що один і той же твір можна почути від різних виконавців. Бажано кожного разу записувати його, щоб потім зіставити варіанти. Якщо відмінностей між текстами не буде або вони незначні, твір записується лише один раз. Якщо будуть відмінності, твір записується двічі або кілька разів повністю і щоразу додається примітка: “порівняйте з № ….”. Запис фольклорних творів радимо здійснювати у природніх умовах: вдома, на вулиці, під час перепочинку в полі. Виконавець таким чином почуває себе впевненіше, легше пригадує напівзабуті твори. При розмові допоможе присутність слухачів з числа місцевих жителів, родичів виконавця, котрі сприятимуть заохоченню інформатора до виконання пісні чи прозового твору. Варто записувати, коли, в яких умовах, чому виконувався саме такий твір, чи існували щодо твору обмеження. Якщо мова йде, наприклад, про весільну пісню, то слід дізнатися, коли саме вона співалася, кому призначалася, чи виконується вона тепер. З’ясуйте також, які зміни і чому відбулися у ставленні до творів різних жанрів за життя одного покоління: кому розповідали казки раніше, а кому – тепер. Слід також звертати увагу на ігрові моменти, що супроводжують виконання творів. Важливими є етнографічні спостереження, що допомагають детальніше розкрити зміст того чи того жанру усної народної творчості. Запис мусить передавати всі особливості мови виконавця. Діалектизми, русизми, жаргонізми, просторічні слова не можна замінювати на літературні слова. Якщо ж значення слова незрозуміле, варто попрохати виконавця витлумачити його і включити це пояснення до приміток. Будьте уважними до архаїзмів, наявність яких свідчить про те, що текст набув сучасної форми кілька століть тому. Обов’язково зверніться до виконавця за поясненням змісту цих слів. Кожен твір доцільно записувати повністю, включаючи повтори, вигуки, вставні слова і речення, зауваження виконавця, забороняється записувати текст з пам’яті. При записах доречно скористатись магнітофоном, хоча це не виключає потреби в записі текстів на папері. Після кожної зустрічі з інформатором слід уважно перечитувати свої записи, переписувати їх. Опрацювання матеріалу Зібрані під час практики тексти переписуються в загальний зошит – щоденник. Кожен текст незалежно від розміру має свій порядковий номер. Відкриває зошит історико-етнографічний нариc. У ньому характеризується населений пункт, де відбувалась практика. Подається коротка історія села (міста), опис його географічного становища, сучасного розвитку економіки і культури, відомостей про мешканців. Наступна сторінка – матеріал, присвячений інформаторам. Дуже важливо, щоб це були постійні мешканці населеного пункту. Розповідь може йти як про них, так і від їх імені. Бажано мати фотографії інформаторів, що може полегшити сприймання фольклорного твору. Фольклорний матеріал, зібраний під час практики, варто згрупувати за жанрами. На початку кожного розділу вміщується розповідь про виконавця, потім переписуються почуті від нього твори. Завершують розділ коментарі та примітки до текстів. Орієнтовна послідовність запису творів: 1. Календарно-обрядові пісні: а) величальні (колядки, щедрівки, посипалки); б) веснянки; в) русальні; г) купальські; д) петрівочні; е) жнивні (зажинкові, власне жнивні, обжинкові). 2. Родинно-обрядові пісні: а) весільні; б) голосіння. 3. Замовляння. 4. Ліричні пісні: а) соціально-побутові (козацькі, чумацькі, рекрутські та солдатські, бурлацько-наймитські, заробітчанські); б) родинно-побутові пісні (про кохання, про жіночу долю, гумористичні та сатиричні, колискові). 5. Думи та історичні пісні. 6. Казки: а) про тварин; б) чарівні; в) соціально-побутові. 7. Легенди та перекази. 8. Анекдоти. 9. Балади. 10. Коломийки та частівки. 11. Малі фольклорні жанри: а) загадки; б) прислів’я та приказки; в) скоромовки; г) забавлянки; д) лічилки. 12. Народна драма. У коментарях та примітках наводяться відомості про умови та обставини, в яких виконуються тексти, змальовуються обряди, ритуальні дії, з якими пов’язані твори, пояснюються діалектизми та рідковживані слова. Все, що говоритиме виконавець про твір, варто навести в цій частині. Упорядкування фольклорних матеріалів Існує два способи упорядкування фольклорних матеріалів. Перший полягає в тому, що тексти з усіма даними і коментарями відразу записують на окремих аркушах. Потім їх збирають за жанровою приналежністю в одну папку, нумерують і реєструють. Другий спосіб. Чернетки переписують начисто в загальний зошит, розміщують матеріали за виконавцями. Спочатку записують дані про інформатора, а тоді тексти виконаних ним творів. Кожний текст повинен мати свій порядковий номер. У зошиті нумеруються сторінки. На обкладинці зошита позначають час і місце проведення практики. Зразок оформлення титульної сторінки зошита Матеріал фольклорної практики зібрано в c. Некрасовому Глухівського району Сумської області з 17 по 30 червня 1998 року Збирач: студент 12 групи, філологічного факультету Глухівського державного педагогічного університету Дем’янчук Віктор Олександрович У кінці записів подається зміст записаних народних творів у згаданому вище порядку. Якщо потрібно скласти зміст записів на магнітофонній плівці, то назви творів фіксують із вказівкою на їх жанрову приналежність у тій послідовності, в якій вони були записані. Проти кожного жанру ставлять порядкові номери відповідних текстів. Важливе значення має електронний каталог фольклорної практики. На основі поданих матеріалів студентами-дослідниками укладаються добірки текстів для шкільних кабінетів української літератури, краєзнавчих музеїв, будинків народної творчості. Разом із записами текстів кожен учасник фольклорної практики подає звіт про виконану роботу, для складання якого бажано вести щоденник, де подається стисла характеристика зібраного фольклорного матеріалу (за жанрами), творчі портрети інформаторів, спостереження над побутуванням фольклорних творів, впливу на фольклорну традицію засобів масової інформації. Майбутнім учителям-словесникам доцільно замислитись над психологією, філософією казки, легенди, пісні, прислів’*я. Безумовно, кожен фольклорний твір має значний вплив на розвиток почуттів і поведінки особистості. 7.1.3.Фольклорна підготовка на заняттях мовно-літературного, психолого-педагогічного циклів, у процесі педагогічної практики Продовження цілісної фольклорної підготовки відбувається у курсах літературознавчого, мовознавчого, педагогіко-психологічного блоків. Дидактичну функцію фольклорні дослідження виконують у курсах культурології, етнопсихології, етнопедагогіки. Психолінгвістичні, лінгводидактичні, педагогічні аспекти впливу фольклорних жанрів на формування мовної особистості знаходять місце в курсах методик викладання української мови і літератури. Ефективність запропонованих фольклорних засобів полягає в тому, що вони базуються на принципах природо – та культуровідповідності, розглядають національно-мовне виховання як невід’ємну “складову природи” українського народу. Для розв’*язання проблеми інтеграції у вивченні українського фольклору однією з важливих технологій є впровадження міжпредметних зв’*язків між курсами літературознавчого, етнографічного, мовознавчого, педагогіко-психологічного блоків. Функцію таких інтегрованих курсів виконують “Лінгвістичний аналіз художнього тексту”, “Українознавство”, “Етнолінгвістика”, “Етнопсихологія”, “Українська етнопедагогіка” тощо. Розглянемо окремі блоки дисциплін. При вивченні мовознавчих дисциплін, наприклад, важливим стає співвивчення мови і національної культури, опанування українською мовою як матеріальною і духовною цінністю народу, як складовою частиною його національної культури. Серед шляхів такого підходу вартими уваги й застосування є шлях залучення на заняття матеріалу (текстів) про українську мову як засобу вираження національної культури народу, її самобутнього мовленнєвого етикету, національно-культурних слів-символів, що називають характерні реалії побуту, фольклору, історії. Належне місце відведемо спостереженню за національно-культурними лексемами або лінгвокультуремами ( т. зв. характеристиками-носіями матеріальної і духовної культури українців): мати, хата, хліб, рушник, козак тощо. Формуванню мовної особистості у процесі вивчення лінгвокультурем, етнографізмів (на основі культурологічного підходу) сприятиме також залучення фольклорного матеріалу рідної місцевості (у нашому випадку – Сумщини), наявного у працях місцевих етнографів, що залишаються майже не дослідженими і до сьогодні. (Детальніше див. Додаток Б). При вивченні етнопедагогіки звернемо увагу на родинно-сімейний фольклор: прислів’*я, приказки, легенди, казки тощо. В образi батька втiлюється людська відповiдальнiсть за кожний наш крок, вчинок, за весь наш життєвий шлях – вiд народження до смертi. Тpадицiйна моpаль гpунтується на автоpитетi батькового слова: “Хоч батько i скупий на слово, але воно є законом”. Вiн – захисник пpиpодного стану дитини, уособлює гiднiсть, свободу i стiйкiсть духу свого pоду, фоpмує в дiтей такi фiзичнi i вольовi якостi, як витpивалiсть, незламнiсть духу, дисциплiнованiсть, пpацелюбство. Мати – нацiональний обеpiг, носiй любовi, гуманiзму. Заслуга матеpi – у вихованнi гуманних цiнностей особистостi: милосеpдя, здатностi до спiвчуття, теpпимостi, добpочинностi. Про це ж говорить і прислів’*я “Немає в світі цвіту цвітнішого, як маківочка, немає і роду-ріднішого, як матіночка”. Дiдусь та бабуся пеpедають дiтям наpоднi знання, вipування, тpудовий досвiд, своїм пpикладом спонукають до твоpчої пpацi, вчать цiнувати й обеpiгати честь pоду. Чеpез спiлкування з пpедставниками стаpшого поколiння вiдбувається фоpмування свiтогляду пiдpостаючого поколiння, засвоєння ними життєво необхiдних знань та моpальних цiнностей. Шанобливе ставлення до pодовiдних тpадицiй вiдобpажено в обpядах “Дiдiв” (“Зеленi дiди”, “Осiннi дiди”, “Вечеpя для дiдiв”). У складниках пам’*яті народу зберігаються такі прислів’*я “Поки діда, поти й хліба, поки баби, поти й ради”, “Баба без діда – як борщ без хліба”, “Добре було при діду: щодня рибка к обіду”, “Баба як грім: робить за раз робіт сім”, “Поки жива бабуся, я нікого не боюся.” У громаді високо цінувалося побpатимство та посестpинство. Ці традицiї спонукали до дpужби, глибокої пошани до гpомади, вipностi обов’язку пеpед дpугом, пеpед piдною землею: “Один – як нi одного, а тепер добре, що вдвох”, “Як на двох буде, то й третiй поживиться”, “Хто став у ряду, той держи й бiду”. В основi цих тpадицiй – взаємна пpихильнiсть, довip’я, вiдданiсть, товаpиська солiдаpнiсть, духовна близькiсть, спiльнiсть iнтеpесiв, щиpа спiвдpужнiсть, що грунтується на взаємоpозумiннi. (Детальніше про зв’*язок фольклору і педагогіки у посібнику О. Семеног “Мовне родинознавство”, Глухів, 1999). При вивченні курсів психології варто звернути увагу на дослідження О. О. Леонтьєва, C. Л. Рубінштейна, Л. C. Виготського та інших науковців, що допоможуть з’*ясувати природу мислення як основного прийому для роботи над фольклорними творами. У праці О. О. Леонтьєва “Мистецтво як форма спілкування” мистецтво характеризується як “художнє виробництво” і як “художнє пізнання”, а отже, виступає однією з форм спілкування. Роботи C. Л. Рубінштейна містять аналіз мислительних процесів індивида: з одного боку, йде мова про оперування існуючими узагальненнями, в іншому – установка на дослідження процесу мислення. Майбутньому вчителеві-словеснику доцільно звернутись також і до фундаментальної праці Л. C. Виготського “Психологія мистецтва”. Важливі міркування вченого про уявлення, емоції, про відміну художнього почуття від звичайного тощо. Корисними для студента, котрий займається вивченням фольклору, вчення психологів про теорію установки, формування особистості, мистецтво спілкування, особистісно-орієнтовне навчання (І. C. Кон, А. В. Мудрик, І. C. Якиманська та ін.). На заняттях з етнопсихології корисно використати наукові розвідки Ю. Липи “Призначення України”, В. Петрова “Походження українського народу”, що характеризують менталітет українського народу. Про психологію української пісні йде мова у збірці “Українська душа”, де подані праці О. Кульчицького, Б. Цимбалістого, М. Шлемкевича. Фольклорні твори допоможуть при характеристиці етнопсихологічних особливостей різних регіонів України тощо. На заняттях з методик викладання української мови, літератури при аналізі фольклорних творів важливо запропонувати різні методичні прийоми: виконати словесний малюнок легенд, пісень, балад тощо, створити зорово-дотикові картини: Наприклад, картина чумацької пісні Дрібний дощик накрапає, туман налягає. Дощик крапле, чумаченькам доріженька пахне показує шлях чумаків проляже через весняний, свіжий, пахучий степ. У практиці викладання літератури можливе використання різних шляхів залучення матеріалів фольклорного краєзнавства: на уроках літератури, позакласного читання, заняттях факультативу, фольклорного гуртка, при проведенні зустрічей з місцевими виконавцями фольклорних творів, екскурсій до краєзнавчого музею тощо. Педагогічна практика – невід’ємна складова частина навчально-виховного процесу. Вона забезпечує оптимальне поєднання теоретичної (фахової, психолого-педагогічної) підготовки майбутніх учителів української мови і літератури з їх практичною діяльністю в освітніх закладах різних типів, виховує потребу систематично поповнювати свої знання і творчо застосовувати їх у практичній діяльності, сприяє формуванню творчого ставлення до педагогічної діяльності, визначає рівень професійної компетенції, інтенсифікує процес формування професійних особистісних якостей. Під час проходження педагогічної практики з’являється можливість у проведенні дослідницької роботи за темами курсових або дипломних робіт з фольклору. Важливо ознайомитись з практичним доробком учителів-словесників даного навчального закладу, провести педагогічний експеримент (пошуковий, навчальний, контрольний), бесіди з учителями та учнями, анкетування вчителів і учнів стосовно знання ними фольклорних жанрів. Проводячи уроки з фольклору або уроки з використанням елементів фольклору, слід дотримуватись принципів історизму, що вимагає конкретно-історичного підходу до аналізу подій, епохи, в яку вони відбуваються, науковості, тобто здійснювати аналіз твіру, зважаючи на родову та жанрову специфіку мистецтва слова, дотримуватись принципів єдності змісту й форми, доступності, емоційності. Головна мета уроків – навчити учня відчувати фольклорне слово, думати над ним, відшукувати в ньому істинне “зерно”, захоплюватись його красою, з’*ясовувати психологічне підгрунтя. Кожний урок, присвячений фольклорному твору, повинен мати чітку мету – виявити естетичний, психологічний потенціал даного жанру, порівняти його з іншими жанрами, з таким же в іншій культурі. Фольклор повинен розкриватись перед юними читачами у всьому його багатстві і різноманітності проблем, образів, тем. Серед методів і видів роботи, які важливо використовувати при опануванні фольклору: проблемний, що включає проблемний виклад і організацію матеріалу, пояснювально-ілюстративний для ознайомлення з текстами міфів, біблійних легенд тощо, репродуктивний, коли характеризуються визначення жанрів тощо. Урок фольклору має бути різноманітний за методами, прийомами, формами роботи. Важливі творчі роботи: словесне малювання, складання інсценувань тощо, пошукові дослідження під керівництвом учителя. Важливо, щоб на уроках звучав текст твору, міркування над виховним, педагогічним потенціалом фольклорного твору. Особливу увагу слід звернути на виховання читацької культури учнівської молоді. 7.1.4. Науково-дослідна робота з фольклорного краєзнавства. Філологічні (фольклорні) ресурси Інтернету Науково-дослідницька діяльність сприяє не лише поглибленню і розширенню знань, а й збагачує світогляд студентської молоді, стимулює розвиток самостійності, творчого потенціалу, інтелектуальних здібностей кожної особистості, індивідуалізації та естетизації процесу навчання, виступає одним із найважливіших засобів підвищення якості підготовки освітніх фахівців. У процесі опанування дисциплінами, формування і вдосконалення професійної компетенції на педагогічній практиці студентам, майбутнім вчителям-словесникам, слід набути відповідних фахових умінь і навичок, зокрема досліджувати мовні та літературні факти і явища в їх системному взаємозв’язку; логічно, послідовно, відповідно до норм літературного мовлення формувати творче, аналітичне мислення, чітко, доречно висловлювати власну думку; вести наукові пошуки, використовуючи все багатомаїття методів наукового дослідження, розвивати потребу, бажання, вміння самостійно поповнювати свої знання за фахом. Для майбутніх предметників-вихователів важливо мати чіткі уявлення про внутрішні механізми науки, її закономірності, методи, адже саме їм доведеться формувати основи творчого мислення школярів. Логічно, щоб тема, обрана як реферативна на заняттях з фольклору, знайшла подальше відображення у курсовій, дипломній, магістерській роботах. Теми можуть стосуватись як загальної характеристики певного жанру, наприклад, казки, так і порівняльного аналізу української казок інших народів, рослинної символіки родинно-обрядових пісень і фольклорної символіки як засобу відображення національного менталітету. Важливо досліджувати фольклорні жанри певного регіону, села: наприклад, легенди і перекази Полісся, зокрема Глухівщини тощо. У зв’*язку з виникненням наук, що розвиваються на перетині мови і культури, – етнолінгвістики, лінгвокультурології, лінгвофольклористки, наукові роботи можуть бути присвячені вивченню фольклорних жанрів через призму цих наук: наприклад, етнолінгвістичний підхід до аналізу весільнообрядової лексики тощо. Виконуючи такі роботи, скористайтесь працями В. Жайворонка, В. Кононенка з етнолінгвістики. Науковці вважають, що етнолінгвістичні дослідження грунтуються передусім на антропоцентричній основі розуміння мовних явищ, отже передбачають, у свою чергу, антропоцентричну парадигму їхнього опису. Сама мова окреслює своєму носієві напрямки світосприйняття, про що свідчить хоч би традиційне дискурсивне її вживання – через фольклорні тексти замовлянь, вірувань, оповідей-міфів (у формі казки, переказу, легенди, анекдоту), вербальних фрагментів весільних та інших обрядів, ритуальних дійств тощо. Особливе місце серед таких дискурсних одиниць належить сентенційним і орнаментальним народним висловленням-пареміям як вищому прояву народного духу, глибин його філософії, етики та естетики. Пізнавальне значення мають теми, присвячені використання фольклору у творчості письменника. Наприклад: “Народна пісня в житті і творчості О. Довженка”, “Фольклорна основа творів І. Нечуя-Левицького” тощо. Детальніше див. додаток Філологічні (фольклорні) ресурси Інтернету Всесвітній форум з проблем освіти, що був проведений ЮНЕСКО у квітні 2000 р. в Дакарі, значною мірою визначив основні риси сучасної освіти, умови для забезпечення її високої якості. Серед головних – використання в освітньому процесі нових педагогічних підходів і застосування інформаційних і комунікаційних технологій. Телебачення, відео, комп’*ютерна графіка надають можливість отримання образної інформації, сприяють особистісно-орієнтованому навчанню. У науково-дослідних лабораторіях з фольклору на кожній кафедрі української літератури педагогічних університетів зберігаються аудіо-, відеозаписи обрядів, фольклорно-етнографічних експедицій, здійснених студентами ГДПУ, зустрічей з відомими фольклористами, етнографами, уроків вчителів української мови і літератури, які можуть використовуватися як джерело навчальної інформації, ілюстративного матеріалу, контролю знань і вмінь. Відеозаписи дозволять студенту-філологу побувати в різних регіонах України, “умовно попрацювати” на уроці чи позакласному заході, сприяють самоосвіті, самовихованню, самовдосконаленню майбутніх педагогів-словесників. Серед ефективних методів отримання знань з фольклору, як і інших філологічних, психолого-педагогічних, методичних дисциплін, – інформаційні технології. Вони дозволяють розвивати читацькі навички, пов’*язані з розширенням інформаційного кола, укладання власної електронної бібліотеки, сприяють формуванню комунікативної компетенції. Майбутньому вчителеві-філологу завжди необхідно мати поряд, “під рукою” різні словники, енциклопедії, довідкові матеріали, солідну бібліотеку художньої і фахової літератури, орієнтуватись у новинках філології тощо. Тож Інтернет прийде в цьому випадку на допомогу. Пошук відповідних сайтів займає багато часу, тому наведемо приклади сайтів, які доцільно відвідати при вивченні фольклору. htpp: // / – Бібліотека української поезії htpp: // / – Історія України htpp: // / broido / indexkoi. html – Фольклор htpp: // www. / lib – Електронна бібліотека “Просвіта”. Лозко Г. Берегиня: Богиня чи Русалка? – http: // / svarohs / sv-boh / beregena6.html РОЖАНИЦЯ. // Іменослов.- http: // / imenoslov / ginka / r-gin. htm Творчі та пошукові завдання 1.Поміркуйте над словами педагога Г. Ващенка : “Традиційний ідеал людини – це не тільки вишивана сорочка, яку можна скинути і все ж таки залишитись українцем. Ідеал людини – це те найкраще, що створив народ у розумінні можливостей людської особистості та її призначення”. Яке значення цього висловлювання для фольклорної підготовки майбутнього вчителя-вихователя? 2. П. Куліш у “Записках о Южной Руси” цілком слушно вказує на одну істотну деталь при записуванні фольклорного тексту від інформатора: “Мне казалось, что будет сделано очень хорошо, если я буду записывать его размышления и рассказы по мере того, как они будут произвольно высказываться передо мною; и это было действительно очень хорошо, если б внезапная кончина Архипа не разорвала нашей только что начинавшейся дружбы” (Записки о Южной Руси: Издал П. Кулиш. – К.:Днипро, 1994. – C.8). Про що тут йдеться? Підказку шукайте у статті Бріциної О. Сучасні аспекти методики збирання народної прози // Народна творчість та етнографія. – 2003. – № 3. – C. 24 – 34). 3. Опрацюйте фонди бібліотеки і складіть картотеку до тем “Фольклорна Глухівщина”, “Фольклорна Сумщина” (або інший регіон). 4. У лабораторії університету проаналізуйте матеріали фольклорних практик студентів філологічного факультету: розгляньте структуру роботи, змістове наповнення, специфіку представлених фольклорних жанрів. 5. Укладіть жанрово-топографічну картотеку фольклорної практики, проведеної в цьому році. 6. Укладіть електронну картотеку фольклорної практики, проведеної в цьому році. 7. У бібліотеці університету познайомтесь з дипломними і магістерськими роботами студентів, що присвячені проблемам фольклору. З’*ясуйте структуру, понятійний апарат, опрацюйте змістове наповнення робіт. 8. Підготуйте повідомлення “Мовний образ України у творах української усної народної творчості”. Література до теми: 1. Антонова М. В. Региональный компонент в преподавании курса “Русское устное народное творчество” в Орловском государственном университете // Образование и общество 2001. № 5(11) htpp: // / 2. Давидюк В. Ф. Фольклорно-краєзнавчі експедиції з школярами // Позакласна робота з літератури / Уклад. В. Я. Неділько. – К.: Рад шк., 1986. – C. 135 – 144. 3. Державна програма “Вчитель” // У кн.:ІІ Всеукраїнський з’*їзд працівників освіти. – К., 2002. – 232 c. 4.Єрмоленко C., Мацько Л. Навчально-виховна концепція вивчення української (державної) мови // Дивослово. – 1994. – № 7. – C.33 5.Жайворонок В. З чорнозему, любистку, з душі невмирущої // Урок української, 2002. – № 5 – 6. – C.34. 6.Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика: деякі аспекти досліджень // Мовознавство. – № 5. – 2001. – C. 48 – 63. =F52>9 A=>A:8″ align=”left” style=” padding: 0.00mm 0.00mm 0.00mm 0.00mm; “> 7.Наукові основи методики літератури. Навчально-методичний посібник / За ред. доктора пед. наук, професора, члена-кореспондента АПН України Н. Й. Волошиної. – К.: Ленвіт, 2002. – 344 c. =F52>9 A=>A:8″ align=”left” style=” padding: 0.00mm 0.00mm 0.00mm 0.00mm ; “> 8.Неділько В. Я. Концептуальні питання викладання літератури в середній школі // Українська мова і література в школі. – 1990. – № 2. – C.26-32. =F52>9 A=>A:8″ align=”left” style=” padding: 0.00mm 0.00mm 0.00mm 0.00mm; “> 9.Оліфіренко В. Вивчення літератури рідного краю в школі: Посібник для вчителів і студентів. – Донецьк, 1996. – 94 c. 10.Скиба О. Шкільний етнографічно-фольклорний гурток // Українська література в загальноосвітній школі. – 1999. – № 1. – c. 51 – 54. 11.Фольклорное краеведение в школе // В сборнике “Из опыта работы учителей СШ№ 66 г. Ульяновска” / Под ред. А. Ф. Кошелевой, В. Н. Янушевского. – Ульяновск: ИПК ПРО, 2001. – 120 c.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

МІСЦЕ ФОЛЬКЛОРУ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПАРАДИГМИ ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ


чи можна пробачити зраду зно
МІСЦЕ ФОЛЬКЛОРУ В СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПАРАДИГМИ ВЧИТЕЛЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ І ЛІТЕРАТУРИ