“Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами”. Україна у творчості Івана Багряного


Кажуть, що слова “Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами” вибиті на надгробку Івана Багряного. Несхитною вірою в незнищенність життя, любов’ю до України були наповнені всі твори письменника.

Як і багато хто з письменників, Іван Багряний починав свою творчість поезією. У 1926 році він написав поему “Бумеранг”. Не знаю, хто ще так щиро, залю-блено говорив про Україну, як це зробив Багряний у своїй поемі:

Лице в зеніт. Коса в цвітінь. Рожеві руки в моря синь. Заквітчана, усміхнена І мрійна над усіх вона. Пливе Україна під сонцем, і світ дивується її красі і силі. Вона була плацдармом для всіх європейських воєн, об’єктом для всіх завойовників, бо лежить на межі двох світів. Але:

Не’дин там кораблі спалив. Не’дин там пальці посмалив. Україна для поета “земля титанів – “нетитанів”, земля веселих кобзарів”. Вона мала багато співців, але ніколи не мала і не потребувала своїх царів; вона не мала свого імені в світі, її доля була їй мачухою, але народжуються і виростають її діти, і пливе рона із давно забутої пори в майбутнє, щоб розпочати “все з початку”.

Багато горя і нещасть пережила Україна. “Над пережитим, мов печатки, стоять хрести, лиснять могили…”, які є пам’ятниками минулих битв і слави. А зараз: Вже не бряжчать мечі, як здавна, В лискучім сон’яшнім пилу.

В Путивлі-граді на валу Давно не

плаче Ярославна. Пил, порох як перламутр укривають “плацдарм бойовиськ”. Не скоро тут знову забряжчать мечі, може, цього й зовсім ніколи не буде. Цей “край – дитина. І зветься край той Україна”.

Але наймирніший у всьому світі край знову стає ареною бойовиська. Лежить Гуляй-поле в крові і сльозах, Потоптане, смертю розоране, В бомбових кратерах і черепах, В гільзах, В ожугах,

В м’язах, В трісках… І навіть не крячуть ворони – Жахаються круки, минають здаля, – Шкіриться жаско, смердить земля. Поет знаходить безліч слів, щоб передати жахливий стан рідної землі, яка лежить спалена і поруйнована.

“Перед ким, перед чим завинила єси?” – розпачливо звучать слова, але “мовчить Гуляй-поле, мовчить Гуляй-поле”. Першим великим прозовим твором Івана Багряного був роман “Тигролови”. Мчить на Далекий Схід страшний потяг, вщерть наповнений в’язнями, які не мають ні перед людьми, ні перед державою жодної вини. З вагона прямо на ходу вистрибує молодий в’язень Григорій Многогрішний і потрапляє на розкішний острівець у тайзі, де вже багато років живуть українці. Вони зберегли свою мову, культуру, селам дали українські назви. Тут, у дикій тайзі, тоталітарна система не може понівечити душі вільних українців. Вони створили свій світ, наповнений чистотою і гармонією.

Кожен твір Івана Багряного – це гімн Україні; бажання бачити її вільною від усяких зайд, а народ щасливим домінує в творчості митця.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами”. Україна у творчості Івана Багряного
розповідь про лікарську рослину калину