Ментальність


Ментальність (лат. mens – розум, мислення, душевний склад) – глибинний рівень колективної та індивідуальної свідомості, усталена і водночас динамічна сукупність настанов особистості, демографічної групи у сприйманні залежно від етногенетичної пам’яті, культури тощо. Вперше цей термін у науковому значенні застосував англійський вчений Р. Емерсон (1856). Згодом поняття М. набуло поширення у франкомовній гуманітаристиці, передовсім у засновника школи “Анналів” Л. Февра та в його послідовників. У маніфесті “Нових анналів” він писав, що мислительні операції, спосіб світосприймання, емоційні процеси живляться з першоджерел людської душі, хоч вони чітко не усвідомлюються, проте визначають головні імпульси, спрямовані на формування історії та людини. Водночас М. формує специфічне середовище особистісного, національного та соціального життєдіяння, зумовлює його культурно-історичну динаміку, надає йому унікальних рис, відмінних від рис інших середовищ. Тому так виразно різниться характер раціонального, емоційно стриманого сакса від темпераментного італійця і т. п. Ознаки М. позначаються на звичаях, традиціях, людській поведінці, на діяльності у будь-яких сферах, особливо яскраво – у мистецтві та літературі. Це стосується й українського письменства, що зумовлено глибоко органічними чинниками національної психології з її домінантними

емоційно-чуттєвими рисами, виявленими у тонкому ліризмі переживань (у піснях), мрійництві, одухотвореності, тяжінні до витонченого естетизму (народні вироби), гармонії (у ставленні до природи), повазі до особистісних інтересів, до свободи та вічевого права тощо. В сукупності такі елементи витворюють “кордоцентризм” (грецьк. cardia – серце та лат. centrum – осереддя), власне основу української душі, її чільний визначальний принцип, у річищі якого розглядається національна М., розбудовуються відповідні світоглядні настанови. Серед них окреслюється “антеїзм” (від давнього велетня Антея, котрий був непоборним доти, допоки тримався матері-землі), що полягає в любові до рідної землі, обожненні її, у прагненні гармонійних стосунків з нею, у шануванні родини. Таке емоційне переживання підкріплюється традицією рільничої та скотарської культури. Водночас добросерда вдача українця, в якій поєднуються критерії краси та користі, позбавлена ознак марновірства, зумовлена розкішними краєвидами лісостепу та степу (певні корективи у цьому аспекті спостерігаються в гуцулів та бойків, лемків та ін. горян), у глобальних проблемах тяжіє до безкраю, почасти без остаточних чітких форм (навіть існує “боязнь форми”, про що писав М. Шлемкевич), до ірраціональних вимірів, до світоглядного плюралізму, до вільного виявлення своєї натури і т. п. Українська душа при такому внутрішньому багатстві не завжди адекватно реагувала на виклик історії, її свободолюбство подеколи переростало у згубну отаманську стихію, уникнення чітких форм в державотворчих та націотворчих питаннях призводило до неодноразової руїни тощо. Брак раціональних елементів, дисциплінованості, вольового чину національної М. одними з перших усвідомили письменники (Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, “неокласики”, представники “празької школи”), які зробили продуктивну “пробу переакцентації питомого “кордоцентризму”, спрямування ментальної стихії великої емоційної напруги в доцільний дисциплінований потік, тобто переведення традиційного “кордоцентризму” у нову перспективну якість (див.: , ).



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Ментальність
твір опис процесу праці