Мелодія життя – Павло Загребельний (1924-2009)

Підручник Українська література
11 клас

Українська література другої половини XX століття

Павло Загребельний (1924-2009)

Наша проза немислима без романів Павла Загребельного. Страшно й подумати, наскільки б вона збідніла, коли б у ній не з’явилося того, що з’явилося з-під пера Загребельного.

(Олександр Сизоненко)

Письменницька доля Павла Загребельного дуже щаслива: з перших кроків у літературі до нього прийшло визнання читача. З тих пір вони і йшли поряд – читач і автор, – підтримуючи одне в одному прагнення відкривати таємниці життя, заглиблюватись у людські долі, у світ непростих стосунків, пристрастей, емоцій. Ця взаємна любов витримала випробування десятиліттями, бо майстер слова з року в рік дивував читача оригінальними, непередбачуваними, захопливими творами. Письменник належав до художньо – публіцистичної стильової течії в українській прозі XX століття.

Мелодія життя

Якщо й справді життя кожної людини супроводжує своя мелодія, то у Павла Загребельного вона лірико-драматична, нерідко з різким переходом від трагедійних нот до обнадійливо – оптимістичних. Народився Павло Архипович Загребельний 25 серпня 1924 року в селі Солошиному на Полтавщині – в чарівному куточку української землі, освяченому красою Дніпра і величчю українського степу. Та радість відкриття краси природи, привабливого світу книги

перекреслив голодомор, що забрав життя мільйонів українських селян. Павло ріс без матері, але все життя пам’ятав її як бджілку-трудівницю, та й сам усе життя невтомно працював, пам’ятаючи про материнську моральність, совісливість, чесність.

Час надій і сподівань випускника школи затьмарила ще одна страшна подія – війна. Юний Загребельний став курсантом артилерійського училища, захищав від фашистів Київ, був поранений. Наступне поранення 1942 року закінчилося для Павла Архиповича полоном і концтаборами. Про це Загребельний згодом написав у повісті “Дума про невмирущого” (1957). У пронизаному автобіографічними деталями творі змальовано патріотизм і героїзм борців проти фашизму, які загинули в концтаборі, звеличено їхню нескореність і самовідданість.

Життєвою удачею стало те, що після звільнення в лютому 1945 року з німецького концтабору Загребельного не відправили, як сотні тисяч інших, до сталінських таборів. Робота в радянській воєнній місії в Західній Німеччині, філологічний факультет (1946-1951) Дніпропетровського університету – така його подальша доля. Любов до слова привела Загребельного спершу в журналістику, потім – у літературу. Журналістський хист Павла Архиповича найяскравіше виявився у 1961-1963 роках, коли він очолював “Літературну газету” (нині – “Літературна Україна”). Яскраві дебюти шістдесятників, гострі матеріали на злободенні теми, успіх газети у читацького загалу – це насамперед заслуга її редактора Загребельного, який на декілька років зробив це видання трибуною вільної, нескутої думки. Ідеалом митця-естета для Загребельного був Павло Тичина, образ якого він змалював у повісті “Кларнети ніжності”, оспівавши палке кохання молодого Тичини із рано згаслою Наталкою з Добрянки.

1951 року Загребельний дебютував оповіданням “Тихий кут”. Збірки оповідань “Степові квіти” (1955), “Учитель” (1957), “Новели морського узбережжя” (1958) засвідчили уміння побачити у житті характерне, влучно окреслити героя, дібравши лаконічні художні деталі.

Олександр Сизоненко таким запам’ятав Павла Загребельного, коли познайомився з ним 1954 року як із завідувачем відділу прози у журналі “Вітчизна”: “3а столом сидів інтелігент з тонкими рисами худорлявого обличчя, у гарному костюмі, у білій сорочці з вибагливо зав’язаним модним галстуком”. Це був європеєць, який цікавився літературним процесом, вірний друг і дбайливий батько.

Новаторством був позначений роман “День для прийдешнього”, в якому Загребельний застосував модерну форму центроподійного роману. Події твору ущільнені в часі: наратор – усезнавець розповідає про один день героя: “Ранок”, “День”, “Вечір” – так називаються частини книжки. Загалом ідеться про одну подію – засідання журі в Інституті житла, на якому обговорюються проекти щодо забудови майбутнього міста. Розповідач застосовує зовнішні і внутрішні відступи, спогади героїв, невласне пряме мовлення, діалог із своїм сумлінням, вдається до побіжних зауважень, розповіді про якісь пригоди і випадки. У такий спосіб змальовується картина життя з його суперечностями і змаганнями. Оповідач веде розмову з читачем, утверджуючи високі моральні критерії поведінки людини.

Загребельний був новатором у історичних романах, які принесли йому визнання і славу. Письменник вважав, що історичний роман має ставити читача віч-на-віч зі світом та історією. Це відкриває шлях до майбутнього, а тому митець має осмислити буття як історію, побачити в минулому вічне. На думку Загребельного, пишучи твір на історичну тематику, автор повинен дотримуватися діалектичної єдності історичної та художньої правди, яка співвідноситься з історичною правдою, але не є її сліпою копією. У моделюванні історичної дійсності важливу роль відіграє художній домисел письменника: змальована ним картина – це плід його уяви, притаманна тільки мистецтву форма відтворення і зображення життя в сюжетах, які не є аналогом дійсності, а її візією. Відтворені уявою людські постаті, події набувають художнього узагальнення, стають характерними і правдоподібними. Прозаїк зізнавався, що, створюючи історичний роман, він вихоплював з пітьми забуття окремі слова, жести, риси облич, образи людей або тільки їхні тіні, все це здійснюючи в уявній суперечці з вічністю, доводячи нетлінність людського духу.

Значною подією в літературному житті України була поява історичних романів Павла Загребельного “Диво”, “Первоміст”, “Смерть у Києві”, “Євпраксія”, “Тисячолітній Миколай”, в яких змальовано Київську Русь як могутню державу. Давні часи романіст сприймав крізь призму сучасності, зображував історичних осіб та вигаданих персонажів, домислених творчою уявою простих людей, які ставали творцями своєї держави. Романіст вдавався до різноманітних розповідних форм: у “Диві” – це наратор-усезнавець, у “Я, Богдан” – першоособовий оповідач, тобто гетьман Богдан Хмельницький, крізь світосприймання якого зображено складні умови боротьби за незалежність України. У романі “Роксолана” автор майстерно оперує наратором – медіумом, що проникає у внутрішній світ персонажів, застосовуючи зовнішню і внутрішню фокалізацію. Це дало прозаїку змогу багатоаспектно змалювати Османську імперію та героїв роману.

У 1979-1986 роках Павло Архипович керував Спілкою письменників України. Решту життя присвятив роботі на ниві красного письменства. Помер Загребельний 3 лютого 2009 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

Мелодія життя – Павло Загребельний (1924-2009)

твір-опис картини пейзажу васильківського