“Має крилами весна запашна” (Микола Вороний) – Микола Вороний (1871-1938)

Підручник Українська література
10 клас

ХХ Століття

“Має крилами весна запашна” (Микола Вороний)

Власне пейзажної лірики у Миколи Вороного мало. Проте є чимало цікавих поетичних знахідок у чуттєвому відображенні пейзажних замальовок. Як правило, пейзажні картини передують тій чи тій філософській сентенції або є попередниками поетичних рефлексій, як у поезіях “Хмари” і “Сонце заходить” із циклу “Весняні елегії”, “На озері”. Монолог квітки в елегії “Сонце заходить” викликає асоціацію з “Веснівкою” Маркіяна Шашкевича.

Персоніфікований пейзаж (“Сонце заходить, цілуючи гай, / Квіти кивають йому на добраніч. / Шепчуть, листочки звиваючи на ніч: / “Не покидай…”) перетворюється в художній образ неволі: адже квіти – “пасерби в рідній своїй стороні”, їм “хіба тільки ввижаються в сні / Щастя та воля!”. З пейзажної лірики Миколи Вороного можна виокремити твори, в яких любовно зображена вільна стихія моря: “Граються, / Гойдаються / Сніжно білі хвилі, / Млосно обіймаються, / Ніби німфи білі…” (“Балада моря”) чи “Помалу за хвилями хвилі котились, / Одна, здоганяючи другу, росли. / І лавою грізно до берега йшли, / І з бурхотом в скелі стрімчастії бились” (“На березі моря”). “Незглибна безодня”, безмежний простір синього моря, його могутня сила викликали у душі

поета “величний псалом”, “неосяжне, хитке, таємниче”, “чарівливе” і “бунтівниче”, море подібне до душі співця, “що пут і кайданів не зносить – і, вільна. / Бурхає, як ти, без кінця” (“До моря”). Скориставшись символом моря. Вороний нагадує основний принцип модернізму: вільна стихія творчого натхнення позначена бурхливими емоціями й естетично довершена.

Рух сніжинок, що “хмарою носилися / Від подиху зими / / весело крутилися метелицею”, блискуче відтворено у вірші “Сніжинки”, присвяченому дітям. Весняні настрої – ще одна царина пейзажної лірики Миколи Вороного. Поет умів передавати динаміку змін у природі, неспокій весняного буяння. У цьому сенсі показовим є його вірш “Блакитна Панна”: “Має крилами Весна / Запашна, / Лине вся в прозорих шатах, / У серпанках і блаватах… / Сяє усміхом примар / З-поза хмар, / Попелястих, пелехатих”. Багато дослідників символізму вважали, що оця “музичність” поезії Вороного була першоосновою музики, яка згодом залунала у молодого Павла Тичини, котрий, неначе талановито редагуючи Вороного, висловив музику весни так: “Йде весна / Запашна, / Квітами-перлами / Закосичена”. Блакитна Панна – символ весни, котрій виспівують осанну “гори. гай. луги, поля – / Вся земля”. У кольоровій гамі поезії переважає відчуття голубого – прозорі шати, блавати (волошки), крізь блакить майорить промениста роса. Однак Вороний не акцентує увагу на зорових образах, його цікавить не так колір, як звучання. Митець досягає посилення звукового враження повторами слів зі смисловим наголосом на кореневому голосному “а” та закінченнями “-на”: “Довгожданна, нездоланна… / Ось вона – Блакитна Панна!.. Осанна!”. Музичність є невід’ємною складовою поетики Миколи Вороного. Вона досягається не лише багатством внутрішніх рим, алітерацій та асонансів, що так виразно вчуваються в “Блакитній Панні”. Навіть зорові образи (а це вже – царина образотворчого мистецтва) цього вірша вирують у своєрідному танці звуків, динаміці ритму і рими, характерних для дзвінкоголосої весни: “В’ються хмелем арабески, / Миготять камеї, фрески, / Гомонять бринять пісні / Голосні / І сплітаються в гротески”.

Словникова робота. 1. Запам’ятайте новий термін.

Символізм (франц. symbolisme) – стильова течія модернізму, головним художнім засобом якого є символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця (символ поза межами чуттєвого сприймання, тож дає право тлумачити його по-своєму). Засновником і символізму вважають французького поета Шарля Бодлера. Його послідовниками стали Поль Верлен, Артюр Рембо, Стефан Малларме, Олександр Блок, Андрій Бєлий, Олександр Олесь, Микола Вороний, Василь Пачовський та інші.

Органічними в образному мисленні Вороного є реалії зі сфери мистецтва, які стають складовими його поетики. Митець демонструє цікаву, ефектну трансформацію зорових образів у звукові, їх вдале мистецьке поєднання: “Акордами промінно – струнними /День хвилював і тихо гас. / Над килимами вогнелунними / Венера кинула алмаз”. У поезії “Інфанта” тінь коханої опоетизовується вишуканими асоціативними образами: “Дзвінкою чорною сильветою1 / Вона упала на емаль, / А поза нею вуалетою / Стелився попелястий жаль”.

Вірш “Інфанта” виразно виявляє вплив на Вороного тенденцій французького та російського символізму (вірші про Прекрасну Даму Олександра Блока). Уже першии рядок твору наголошує на формі сну – переконує читача в авторському намірі уникнути конкретики значення (“різьблю свій сон…”), вималювати абстрактно – умовний характер (“У завивалі мрійнотканому / Дрімала синя далечінь, – / І от на обрії туманному / Замиготіла ваша тінь”), створити узагальнено-ідеалізований жіночий образ – образ вічної краси (“Ви йшли, як сон, як міф укоханий, / Що виринає з тьми століть”), перед яким схиляються поета “дух сполоханий”, “рум’яне слово і блакить”. Велична голуба барва – символ безмежності простору – домінує в кольоровій гамі вірша (синя далечінь, обрій туманний, блакить, холодний полиск очей) і увиразнює силует інфанти, здатної своєю появою викликати в серці ліричного героя чуття побожної хвали, а усміхом упокорити його в поклоні – поклонінні. Сповнена цікавих неологізмів (проміннострунними, мрійнотканому, вогнелунними, яснозоряно), поезія “Інфанта” багата ще й новим наповненням лексичних значень (дзвінкою чорною сильветою), вдалим використанням порівняння у формі орудного відмінка (вуалетою стелився), метафоричними епітетами (попелястий жаль), які разом витворюють блискучий взірець модерністської поезії, талановитий вираз українського символізму. Музиці слова як провідній стильовій ознаці поезії символізму підпорядковані усі художні засоби цього вірша. Під його текстом Микола Вороний залишив напис: “Накидано 1907 р. Викінчено 1922р.”. Ця авторська заувага пояснює особливість останнього катрена, в поетичній структурі якого відчувається певний дисонанс: два перших рядки – образ героя, сповнений бодлерівської символіки (“Освячений, в солодкій муці я / Був по той бік добра і зла*), два наступних – образ Революції, що пливе над ліричним героєм у червоній заграві. їх поєднання і становить несподіване завершення вірша. Твір виявляє майстерність версифікації Вороного-поета: чотирирядкова строфа з перехресним римуванням, чергування дактилічної (1 і 3 рядки) і чоловічої (2 та 4 рядки) рим, розмір – 4-стопний ямб з пірихієм.

1Сильвета – постать.

Наталія Антоненко. Ілюстрація до вірша “Інфанта”




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

“Має крилами весна запашна” (Микола Вороний) – Микола Вороний (1871-1938)

платон воронько рукавичка